1. Види стратегічного менеджменту

Вибір стратегії розвитку організаційних систем є домінуючою ланкою у сфері діяльності управлінських працівників.

Залежно від комбінації джерел виникнення ситуацій і об'єктів впливу можна виділити такі види стратегій: регулююча, адаптивна і така, що формує середовище.

Регулююча передбачає здійснення регулюючих функцій у процесі життєдіяльності організаційної системи, які спрямовані на забезпечення її стабілізації або на переведення в новий якісний стан.

Адаптивна зумовлена певними змінами в зовнішньому середовищі, що вимагають здійснення відповідних змін у внутрішньому середовищі в усіх підсистемах організації з метою гарантованого пристосування їх до вимог зовнішнього середовища.

Стратегія, що формує середовище, тісно пов'язана з активними реакціями організаційної системи і спрямована на зміну зовнішнього середовища у вигідному для певного виробничого або іншого формування напряму.

Кожна з наведених стратегій може виникнути лише при певній ситуації.

Стратегії поділяються на загальні (узагальнюючі) та специфічні.

Загальні охоплюють генеральні ключові напрями розвитку організаційної системи. Вони визначають генеральну лінію майбутньої поведінки організації з урахуванням змін зовнішнього середовища.

Специфічні стратегії охоплюють напрями розвитку підсистем організаційної системи. Вони забезпечують реалізацію загальної стратегії організації.

Більшість стратегій можна згрупувати, взявши за основу одну із наведених нижче "видових" (типових) стратегій.

Контроль над затратами. Стратегії такого типу базуються на зниженні власних витрат в порівнянні із затратами конкурентів шляхом обов'язкового контролю над затратами, або шляхом регулювання розміру підприємства і обсягу продукції, завдяки чому досягається вища ефективність виробництва. При більш низьких затратах підприємство (або структурний підрозділ) має можливість підтримувати певний рівень прибутку, хоча ціни у нього нижчі, ніж у конкурентів. Такі ж низькі ціни можуть бути інколи бар'єром для появи нових конкурентів.

Стратегія диференціації. її суть полягає в концентрації організацією своїх зусиль на декількох пріоритетних напрямах, де вона намагається мати більше переваг над іншими. Ці напрями можуть бути різними, тому варіантів стратегії на практиці існує дуже багато. Стратегія диференціації пов'язана із значними витратами. Якщо організація орієнтується на неї, то попередня стратегія повністю не відкидається.

Стратегія фокусування. Остання "видова" стратегія - це стратегія фокуса. В цьому випадку підприємство цілеспрямовано орієнтується на якусь групу споживачів, або на обмежену частину асортименту продукції, або на специфічний географічний ринок. У такому випадку часто говорять про нішу на ринку.

В стратегії фокуса є два варіанти: фокус затрат і фокус диференціації. Приклад затратного фокуса - голландське підприємство "Недсхруф". Воно випускає гвинти і шурупи, обмежуючи свій асортимент декількома видами, але виробляє їх з такою ефективністю, що зуміло відвоювати собі почесне місце на європейському ринку.

Прикладом диференційованого фокуса може служити видавництво "Бертліц", яке випускає спеціальні компактні шляхопровідники в багатьох країнах.

Потрібно сконцентрувати увагу на тому, випуск якої продукції підприємство налагодило найкраще, і не слід одночасно діяти на всіх фронтах. Канадський професор Генрі Мінтсберг вважає, що багато стратегій виникли безпосередньо на підприємствах, їх не розробляли спеціально. Нові стратегії часто виникають як творче прозріння або із інтуїції підходу працюючих на підприємстві. Він вважає розробку стратегії ремеслом і проводить порівняння з гончарем, для якого глина служить подібно стратегії. Гончар не може один день обдумувати нову форму горшка, а наступного дня — ліпити. Ні, він створює пробну модель під час роботи на крузі, підганяє її і нарешті одержує нову модель. Іншими словами, стратегія виникає із суміші проектування і розвитку.