20. Суть, структура, класифікація основних засобів.

Основні засоби – це засоби, які мають вартість і функціонують у процесі виробництва протягом тривалого часу, зберігають свою натуральну форму, а їхня вартість переноситься на вартість виготовленої продукції частинами в міру свого спрацювання. Вони поділяються на активну та пасивну частини. Активна частина бере безпосередню участь у виробничому процесі і завдяки цьому забезпечує належний обсяг і якість продукції(робочі машини, устаткування, інструменти). Пасивна частина створює умови для здійснення процесу виробництва(будівлі, споруди). За участю у виробничому процесі основні засоби поділяються на виробничі(які обслуговують господарську діяльність підприємства та створюють умови для її успішного здійснення), невиробничі (призначені для забезпечення вирішення соціальних завдань). Залежно від прав власності основні засоби поділяються на власні і орендовані. За цільовим призначенням : будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини та устаткування, транспортні засоби, інвентар, інструменти. Залежно від джерел фінансування основні засоби поділяються на :1) такі, що внесені до статутного фонду підприємства його засновниками; 2) придбані підприємством за рахунок власних коштів; 3) придбані за рахунок довгострокових рахунків в банків; 4) безкоштовно отримані.

21. Облік та оцінка основних форм здійснюється у натуральному(облік здійснюється для відображення технічного складу основних засобів, виробничої потужності та ступеня використання його обладнання) та вартісному(оцінка основних засобів необхідна для визначення їх загального обсягу, динаміки, структури, величини вартості перенесеної продукції, також розрахунку ефективності економічних вкладень) вираженні.

Оцінка основних засобів п-ва – це грошовий вираз їхньої вартості, проводиться з метою визначення ступеня зносу, планування витрат на відтворення основних засобів шляхом оновлення, модернізації та ремонту їх складових.

Види оцінки основних засобів п-ва:Первісна – це фактична вартість основних засобів на момент введення їх в дію чи придбання.Вона включає: вартість купівлі, тобто ціну, транспортування та монтаж основних засобів.Відновлена – це вартість їхнього відтворення за сучасних умов в-ва.Вона враховує ті самі витрати, що і первісна, але за сучасними цінами.Залишкова – це реальна вартість основних фондів, що не перенесена на вартість виготовленої продукції.Ліквідаційна – це вартість основних засобів п-ва після закінчення терміну їхнього корисного використання (експлуатації).

22. Знос основних засобів та його види.Знос - це поступова втрата основними засобами своєї споживчої вартості.Фізичний знос - це поступова втрата основними засобами споживної вартості в процесі експлуатації, тобто суто матеріальний знос їх окремих елементів. Фізичний знос залежить від багатьох факторів, зокрема: особливостей технологічного процесу; якості обслуговування основних засобів; кваліфікації робітників та їхнього ставлення до основних засобів у процесі використання, інтенсивності та умов їх використання. Моральний знос - це знос основних засобів внаслідок створення нових, більш прогресивних і економічно ефективних машин та устаткування. Поява досконаліших видів устаткування з підвищеною продуктивністю робить економічно доцільною заміну діючих основних фондів іще до їх фізичного зносу. Несвоєчасна заміна морально застарілих основних виробничих фондів призводить до того, що собівартість підвищується, а якість знижується порівняно з продукцією, виготовленою на досконаліших машинах та устаткуванні.Моральний знос зменшує вартість основних виробничих фондів через скорочення суспільно необхідних витрат на їх відтворення. Сума нарахованого зносу характеризує стан основних виробничих фондів. Вирахуванням з первісної вартості основних виробничих фондів суми зносу визначають залишкову вартість основних виробничих фондів.

23. Амортизація – це процес поступового перенесення вартості основних засобів на виготовлену продукцію (надані послуги) протягом терміну їх використання.Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації об’єкта) тобто, при зарахуванні його на баланс і зупиняється на період його реконструкції, модернізації чи консервації.

Амортизаційна політика п-ва регламентується податковим кодексом, який визначає такі методи амортизації основних фондів:Прямолінійний метод – передбачає, що річна сума амортизації визначається діленням вартості об’єкта основного зносу, що амортизується на очікуваний строк його корисного використання.А = Вп.-Вл./Т, грн., де Ар – річна сума амортизації, грн.;Т – термін корисної експлуатації об’єкта основних засобів, роки;Вп – первісна або переоцінена вартість об’єкта основних засобів;Вл – ліквідаційна вартість об’єкта основних засобів, грн.

Метод зменшення залишкової вартості.За даним методом амортизація розраховується:А=1- , де n – кількість років корисного використання.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості – річна сума амортизації в певному році експлуатації визначається як: добуток балансової вартості об’єктів основних фондів на початок звітного року та подвійної річної норми амортизації, що обчислена виходячи із строку його корисного використання. , де На – річна норма амортизації (%);Ві – вартість об’єкта на початок і-того року(грн.).

Комулятивний метод – за ним річна сума амортизації в і-тому році експлуатації визначається як добуток вартості основних фондів та кумулятивного коефіцієнта. Комулятивний коефіцієнт в і-тому році розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об’єкта основних фондів на суму числа років його корисного використання.

Виробничий метод – за ним сума амортизації визначається як добуток фактичного випуску обсягів продукції за період та виробничої ставки амортизації. А=Qp*Авир, грн

Виробнича ставка амортизації визначається діленням вартості продукції, що амортизується на загальний обсяг продукції, який підприємство планує виробити з використанням даного об’єкта основних фондів.Авир=Вп/Qзаг

24. Ефективність використання основних фондів характеризується показниками, які поділяють на:узагальнюючі;часткові.

До узагальнюючих відносять такі показники основних засобів:

Фондовіддача – характеризує річний випуск продукції з одиниці вартості основних засобів і розраховується як співвідношення обсягу товарної продукції підприємства за рік до середньорічної вартості основних засобів підприємства. (грн), де - обсяг товарної продукції п-ва за рік (грн); - середньорічна вартість основних засобів підприємства (грн)

Фондомісткість – це показник, обернений до фондовіддачі і визначає величину основних засобів, яка припадає на одиницю вартості випуску відповідного виду продукції. (грн)

Фондоозброєність – показує величину основних засобів на одного середньооблікового працівника і обчислюється як співвідношення середньорічної вартості основних засобів до чисельності промислово-виробничого персоналу підприємства. (грн) Рентабельність(прибутковість) – розраховується співвідношенням прибутку до середньорічної вартості основних засобів і помножена на 100%. , де П – прибуток підприємства (грн)

Середньорічна вартість основних засобів розраховується за формулою:

, де - вартість основних засобів на початок року (грн), - вартість введених протягом року основних засобів, - вартість виведених з експлуатації основних засобів , , де - кількість місяців, протягом яких працює введене обладнання, - кількість місяців, протягом яких не працює виведене обладнання

Частковими показниками використання основних засобів є:коефіцієнт екстенсивного використання устаткування;коефіцієнт інтенсивного використання устаткування;коефіцієнт інтегрального використання осн. засобів;коефіцієнт змінної роботи обладнання.

25.Виробнича потужність – це максимально можливий випуск продукції підприємством за певний період часу у встановленій номенклатурі та асортименті під час повного завантаження обладнання та виробничих площ.Виробнича потужність визначається у натуральному та вартісному вираженні.

На величину виробничих потужностей впливають такі фактори:кількість обладнання;потужність обладнання;режим роботи підприємства;кваліфікаційний рівень робітників;структура основних засобів.

Виділяють такі види виробничих потужностей:проектна – визначається в процесі реконструкції (розширення) діючого або будівництва нового підприємства.резервна – формується і постійно існує в певних галузях економіки;діюча (поточна) – визначається періодично у зв’язку із зміною умов виробництва.

Вона має динамічний характер і змінюється відповідно до організаційно-технічного розвитку підприємства.

Вихідна виробнича потужність включає: потужність на початок періоду та розширення, реконструкцію та модернізацію, а також вибуття виробничих потужностей.Середньорічна виробнича потужність визначається з врахуванням фактора часу, приросту та вибуття потужностей протягом року. Коефіцієнт використання виробничих потужностей в-ва визначається окремо по номенклатурних групах, типах устаткування, а в окремих випадках по кожній одиниці устаткування. Даний коефіцієнт розраховують як відношення річного обсягу випуску продукції відповідної номенклатурної групи в натуральних одиницях до середньорічної виробничої потужності.

26.Поняття і види нематеріальних ресурсівНематеріальні ресурси — це складова частина потенціалу підприємства, здатна забезпечувати економічну користь протягом відносно тривалого періоду і її особливістю є відсутність матеріальної основи здобування доходів та невизначені майбутні розміри усіх доходів. За походженням нематеріальні ресурси виникають завдяки новим унікальним знанням або через рідкісність ресурсів.Поняття нематеріальних ресурсів фактично уточнюється поняттям інтелектуальної власності. Інтелектуальна власність (у широкому розумінні) – юридична категорія, яка застосовується для:1.визначення результатів творчої праці людини (твори, науки, техніки, мистецтва та ін.)2.закріплення за цими суб’єктами особистих немайнових і майнових прав пов’язаних із розробкою та використанням створених ними інтелектуальних продуктів.3. позначення належності таких результатів творчої праці відповідним суб’єктам творчої діяльності. У складі об'єктів інтелектуальної власності виокремлюють:1) об'єкти промислової власності. З-поміж об'єктів промисло­вої власності окремо також виділяють так звані засоби індивідуа­лізації учасників цивільного обороту і виготовлюваної ними про­дукції, робіт, послуг (знаки для товарів і послуг, фірмове наймену­вання, зазначення походження товарів);Винахід — це результат творчої діяльності люди­ни в будь-якій галузі технології. Об'єктами винаходу можуть бути продукт і спосіб. Корисні моделі є об’єктами промислової вартості , які конструктивним вирішенням пристрою або його частин.Промисловим зразком називається результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Промисловий зразок — це нове художньо-конструктивне вирішення виробу, в якому досягається єдність тех­нічних та естетичних властивостей. Товарними знаками та знаками обслуговування (в українсько­му законодавстві — знаки для товарів і послуг) вважаються ори­гінальні позначення, з допомогою яких товари і послуги одних осіб відрізняють від однорідних товарів і послуг інших осіб.Фірмове найменування — це стале позначення підприємства (фірми, компанії, тощо) або окремої особи, від імені якої здійснюється виробнича або інша діяльність. 2) об'єкти, що охороняються авторськими та суміжними правами;До об'єктів, що охороняються авторським пра­вом, належать як оприлюднені, так і неоприлюд­нені твори в галузі науки, літератури і мистец­тва незалежно від їхнього призначення, жанру, достоїнства, обсягу, мети (освіта, інформація, пропаганда, розваги тощо).Авторським правом захищають комп’ютерні програми, бази даних, мікросхеми. Авторське право не поширюється на офіційні документи, державні символи та знаки, твори народної творчості та твори для яких закінчився термін дії авторського права. Суміжні права — це права, які примикають (прилягають) до авторського права, є похідним.Вони поділяються на 3 види:Права виконавців,Права виробників (фонограми),Права організації мовлення. 3) інші (нетрадиційні) об'єкти інтелектуальної власності.Результати творчої діяльності людини, які не на­лежать до об'єктів промислової власності та об'є­ктів, що охороняються авторським та суміжними правами, утворюють групу так званих нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності. Під «ноу-хау» заведено розуміти не захищені охоронними доку­ментами та не оприлюднені (повністю або частково) знання чи досвід технічного, виробничого, управлінського, комерційного, фінансового або іншого характеру, що можуть бути практично ви­користані в наукових дослідженнях та розробках, за виготовлення, реалізації та експлуатації конкурентоспроможної продукції, забез­печуючи певні переваги їхньому власникові.Комерційна таємниця — це відомості, безпосередньо пов'язані з діяльністю підприємства, які не є державними таємницями і роз­голошення яких може завдати шкоди інтересам підприємства. У загальному розумінні комерційну таємницю становить сукупність виробничо-господарської, фінансово-економічної та науково-тех­нічної інформації про діяльність підприємства, розголошення котрої може призвести до економічних збитків. 27.нематеріальні активи підприємства.Нематеріальні активи — це категорія, яка виникає внаслідок володіння правами на об'єкти інтелектуальної власності або на обмежені ресурси та їхнього використання в господарській діяль­ності з отриманням доходу. До складу нематеріальних активів включають:1. права, що з'являються внаслідок володіння підприємством:a) патентами на винаходи, корисні моделі, промислові зразки;b) свідоцтвами на знаки для товарів і послуг, найменування місця походження товару, фірмове найменування; 2. права, що виникають унаслідок володіння підприємством об'єктами авторського права (твори науки, літератури, мистецтва, комп'ютерні програми, бази даних, топології інтегральних мікро­схем) та суміжних прав (права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення); 3. права на використання створених на підприємстві нетради­ційних об'єктів інтелектуальної власності (раціоналізаторських про­позицій, «ноу-хау», комерційних таємниць тощо); 4. права на користування земельними ділянками та природни­ми ресурсами; 5. монопольні права та привілеї на використання рідкісних ре­сурсів, включаючи ліцензії на здійснення певних видів діяльності;6. організаційні витрати на створення підприємства; 7. права, що з'являються внаслідок укладених підприємством з іншими організаціями ліцензійних угод на використання об'єктів інтелектуальної власності. Юридичний захист оюєктів інтелектуальної власності полягає у забороні та використанні нематеріальних ативів без дозволу їхнього власника або їх підробки.Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зраз­ки засвідчується патентами. Патентом називається виданий дер­жавним органом (патентним відомством) охоронний документ, який підтверджує право його власника на відповідний об'єкт промисло­вої власності.Ліцензією називається дозвіл використовувати технічне досяг­нення або інший нематеріальний ресурс протягом певного строку за обумовлену винагороду. Ліцензійна угода — це договір, згідно з яким власник винаходу, промислового зразка, корисної моделі тощо (ліцензіар) передає іншій стороні (ліцензіату) ліцензію на викорис­тання в певних межах своїх прав на патенти, «ноу-хау», товарні знаки тощо. Залежно від підстави видачі дозволу використовувати технічне досягнення, ліцензії поділяють на добровільні та примусові. За доб­ровільною ліцензією ліцензіар передає дозвіл використати об'єкт права ліцензіату на підставі договору, в якому регламентуються обо­в'язки кожної сторони, обсяг користування, строк, розміри і поря­док виплати винагороди. Примусова ліцензія видається на підставі рішення компетентного державного органу проти волі патенте влас­ника. Залежно від характеру об'єкта, який передається за договором, ліцензії поділяються на патентні та безпатентні. Об'єктом патент­ної ліцензії є технічне досягнення, захищене патентом. Умови ліцен­зійної угоди відносно обсягу прав і строку дії в цьому разі визнача­ються правилами, які регулюють експлуатацію патенту. За використання об'єкта ліцензійної угоди ліцензіат сплачує ліцензіару певну винагороду. На практиці використовують кілька видів розрахунків за ліцензії. Найбільш поширено періодичні відра­хування протягом дії ліцензійної угоди та одноразові виплати. Пері­одичні відрахування (роялті) встановлюються у вигляді фінансо­вих ставок до обсягу чистого продажу, до собівартості виробницт­ва або в розрахунку на одиницю ліцензійної продукції. Одноразова винагорода за право користування об'єктом ліцензійної угоди на­зивається пашуальною виплатою. Пашуальний платіж є, по суті, фактичною ціною ліцензії. Він здійснюється одноразово та не за­лежить від майбутніх обсягів виробництва або збуту ліцензійної продукції.Розрахунки за ліцензії можуть також провадитись передачею ліцензіару частки цінних паперів (акцій, облігацій) ліцензіата. Має місце і такий вид розрахунків, як зустрічна передача технічної до­кументації, яка передбачає взаємний обмін ліцензіями, технологіч­ними знаннями, досвідом. На практиці часто трапляються різні ком­бінації названих форм винагороди (наприклад, за реалізації франчайзингових угод).

28. Оцінка вартості та амортизація нематеріальних активів.Використовувані на практиці підходи до оцінки вартості нематеріальних активів орієнтовані переважно міжнародними стандартами оцінки. Оцінка вартості нематеріальних активів проводиться в певній послідовності і включає такі етапи:1) обстеження нематеріальних активів;2) правова експертиза;3) з'ясування типу вартості, що визначається, і вибір відповід­ного методу (методів) оцінки вартості;4) формування інформаційної бази для проведення оцінки;5) розрахунки вартості нематеріальних активів за вибраними методами;6) підготовка звіту про оцінку. На етапі обстеження нематеріальних активів необхідно пере­свідчитися в наявності матеріальних носіїв, що є об'єктами об­ліку. Такими носіями можуть бути письмовий і (або) образотвор­чий опис, креслення, схеми, зразки продукції, дискети, вінчес­тери ЕОМ, аудіо- та відеокасети, CD-ROM та інші носії об'єктів інтелектуальної власності. На етапі правової експертизи необхідно ідентифікувати права на об'єкти інтелектуальної власності, тобто пересвідчитися в наяв­ності документів, що підтверджують законне володіння майнови­ми правами (патенти, свідоцтва, ліцензійні договори, договори за­мовлення на створення об'єктів інтелектуальної власності, контрак­ти або авторські ліцензійні договори тощо). На третьому етапі залежно від мети оцінки, правової ситуації, інших факторів необхідно з'ясувати тип вартості, що визначається. У вітчизняній практиці оцінки нематеріальних активів використо­вуються в основному два типи вартості: інвентарна та ринкова. , Інвентарна використовується для інвентаризації, бухгалтерського | обліку та постановки майна на баланс підприємства, а ринкова — для визначення розмірів платежів за комерційного використання майна. Методи оцінки вартості визначаються типом вартості, а та­кож тим, для чого таку оцінку призначено і як планується викорис­тати її результати.На четвертому етапі залежно від типу вартості й вибраного методу здійснюється формування відповідної інформаційної бази для проведення оцінки. За визначення вартості окремих об’єктів інтелектуальної власності та нематеріальних активів в цілому взяту за основу міжнародними стандартами оцінки, які використовують 3 підходи:Витратний, який полягає у розрахунку втрат на відтворення нематеріальних активів.Прибутковий передбачає, що економічна цінність окремого активу на поточний момент обумовлена розміром доходів, які сподіваються отримати з цього активу у майбутньому.Ринковий – реалізується за допомогою методу порівняльного аналізу продаж та методу звільнення від роялті. Звіт про оцінку ватрості нематеріальних активів - неофіційний документ, який містить вступ, в якому викладено мету оцінки , підстави для проведення оцінки, відомості про оцінювача. Опис об’єктів інтелектуальної власності , відомості щодо їх охорони та сфери її прав. Нематеріальні активи підприємства також підлягають аморти­зації. Норму амортизаційних відрахувань установлює підприємство залежно від строку використання окремого виду нематеріальних активів. Стосовно нематеріальних активів, щодо яких неможливо встановити період використання, норма амортизації визначається в розрахунку на 10 років, тобто 10%. 29. Суть, структура та класифікація оборотних коштів.На підприємствах мають місце по­точні витрати фінансових (грошо­вих) коштів, які у процесі господарювання здійснюють певний кругообіг (проходять грошову, виробничу й товарну стадії). На першій стадії кругообігу вони витрачаються на придбання си­ровини, матеріалів та інших ресурсів, тобто перехо­дять з грошової форми в матеріально-товарну, фор­мують певні виробничі запаси, потім вступають у другу стадію —- виробничу.Потім ма­теріально-товарні цінності матеріалізуються у формі готової продукції. На останній стадії кругообігу ви­готовлена продукція продається і підприємство має відповідну виручку (суму грошей), яка не лише по­вністю відшкодовує раніше авансовані витрати, а й дає певний прибуток. Оборотні кошти — це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування й забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу. Певне практичне значення мають з'ясування та оцінка структури оборотних коштів. Вони (кошти) ви­користовуються ефективніше тоді, коли більша їхня частина зайнята у сфері виробництва. Перебування оборотних коштів у сфері обігу — лише необхідна умова безперервності процесу відтворення; проте ця частина коштів підприємства не бере безпосередньої участі у створенні вартості продукції, що виготовляється. Оборотні фонди – частина виробничих фондів підприємства , яка повністю споживається в кожному технологічному циклі вироблення продукції повністю переноситься на вартість цієї продукції. Речовим змістом оборотних фондів є предмети праці а також деякі засоби виробництва, вартість яких до 1000грн.Джерелом формування оборотних коштів підприємства є власні та залучені кошти. Поповнення може відбуватися за рахунок прибутку а також за рахунок залучення в оборот пасивів. 1.Поняття,цілі та напрями діяльн підприємства

2.класифікація підприємства

3.правові основи функціонування підприємства.Основні положення Господарського кодексу Укр.

4.Обєднання підприємств

5.Ринкове середовище господарювання підприємства

6.Суть, функції, принципи та моделі підприємницької діяльності

7.Виробнича та посередницька діяльність

8. Договірні взаємовідносини у підприємницькій діяльності.

9.Франчайзинг як особлива форма підприємницької діяльності

10.Міжнародна підприємницька діяльність

11.Суть, функції та необхідність процесу управління

12.Методи управління діяльністю підприємства

13.Виробнича структура підприємства

14.Характеристика загальної структури підприємства.

15.Організаційні структури управління підприємством.

16. Поняття, класифікація та структура персоналу підприємства.

17. Визначення чисельності працівників підприємства.

18. Кадрова політика підприємства

19. Оцінка персоналу : поняття, види та функції.

20. Суть, структура, класифікація основних засобів.

21. Облік та оцінка основних форм

22. Знос основних засобів та його види

23. Амортизація

24. Ефективність використання основних фондів

25.Виробнича потужність

26.Поняття і види нематеріальних ресурсів

27.нематеріальні активи підприємства

28. Оцінка вартості та амортизація нематеріальних активів

29. Суть, структура та класифікація оборотних коштів

30.Нормування оборотних коштів

31. Ефективність використання оборотних фондів на підприємстві.

32.Показники ефективності використання оборотних коштів

33.Поняття виробничого процесу та його виду

34.Принципи організації виробничого процесу

35.Типи в-ва

36.Організація виробничого процесу в просторі і час

37.Методи організацій виробничого процесу на підпр-ві

38..Виробнича програма під-ва,та її основні показники

39. Поняття якості продукції,показники її визначення

40.Методи оцінки рівня якості продукції

41.Стандартизація та сертифікація продукції підприємства.

42.Конкурентноспроможність продукції підприємства та її оцінювання.

43.Сутність,показники та методи визначення продуктивності праці.

44.Фактори та резерви підвищення рівня продуктивності праці.

45.Економічний зміст,функції та види заробітної

46.Форми та системи оплати праці

47.Поняття,склад і структура інвестицій

48.Планування капіталовкладень.

49.оцінка ефективності інвестицій

50.Загальна характеристика витрат та їх класифікація

30.Нормування оборотних коштів.Формування і регулювання окремих елементів оборотних коштів має свої особливості. З огляду на це оборотні кошти виокремлюють у сфері виробництва та обігу, а також розподіляють їх на нормовані та ненормовані. Необхідний розмір грошових коштів що вкладають в мінімальні запаси товарно – матеріальних цінностей для забезпечення безперервного процесу виробництва продукції називають нормуванням(розрахунком нормативів). До нормованих відносяить всі елементи оборотних фондів а також готову продукції на складах. Відомо 3 методи розрахунку нормативів оборотних коштів:Аналітичний( дослідно – статиситмчний) передбачає ретельний аналіз наявних товарно – матеріальних цінностей з наступним корегуванням фактичних засобів та вилученням з еих надлишкових. Коефіцієнтний полягає в уточненні чинних на початок розрахункового періоду нормативів власних оборотних коштів згіднгот із змінами в цьому періоді показників виробництва, що впливають на величину цих коштів. Метод прямого рахунку – науково обгрунтований розрахунок нормативів за кожним нормованим елементом оборотних коштів(виробничими запасами, незавершеним виробництвом та ін.) На практиці він є основний а інші методу здебільшого використовуються як допоміжні. Норматив оборотних коштів у виробничих запасах. За своїм економічним змістом виробничі запаси розподіляються на елемен­ти, що їх відносять до оборотних фондів (сировина, матеріали, па­ливо), і ті, що тяжіють до основних фондів (запасні частини для ремонту; інструменти, інвентар та інші малоцінні предмети). Ме­тодика визначення нормативу оборотних коштів у названих двох видах виробничих запасів неоднакова. Норматив оборотних коштів у виробничих запасах, що їх відносять до оборотних фондів, визначається помноженням середньодобового споживання матеріалів у вартісному виразі на І норму їхнього запасу в днях. Точність розрахунку залежить від правильного визначення за­пасів матеріальних ресурсів. На підприємствах існує кілька видів запасів: транспортний, підготовчий (технологічний), поточний, ре­зервний (страховий). У транспортний запас, що звичайно не перевищує двох днів, оборотні кошти вкладаються на період з моменту оплати виставле­ного постачальником рахунку до прибуття вантажу на склад підприємства. Підготовчий запас створюється на період часу, не­обхідного для приймання, складування та підготовки до виробничо­го використання матеріальних ресурсів. Найбільшим за розміром є поточний запас сировини (матеріалів) та інших елементів оборот­них фондів (предметів праці); його обчислюють у межах половини середнього інтервалу між поставками певних видів матеріальних ресурсів (наприклад, якщо умовами договору між постачальником і споживачем передбачене надходження матеріалів один раз на місяць, то їхній поточний запас має забезпечувати 15 днів роботи). Визначення резервного (страхового) запасу може здійснюватись двома способами: за середнім відхиленням фактичних строків по­ставки від передбачених договором або за періодом, необхідним для термінового оформлення замовлення та доставки матеріалів від виробника до споживача. Методика нормування оборотних коштів у елементах виробни­чих запасів, що тяжіють до основних фондів, але за чинною систе­мою обліку відносяться до оборотних фондів, істотно відрізняєть­ся від викладеної. Зокрема, основою розрахунку оборотних коштів у запасних частинах для ремонту служать норми запасу деталей на одиницю ремонтної складності відповідних видів машин та устат­кування. Загальними принципами нормування оборотних коштів у малоцінних і швидкозношуваних предметах є такі: 1) нарізне ви­значення норм для матеріальних цінностей, що зберігаються на складі підприємства й тих, що використовуються (експлуатують­ся) у виробництві; 2) грошова оцінка складських запасів за повною заготівельною їхньою вартістю (собівартістю), а предметів, що ви­користовуються, — у розмірі 50% первісної їхньої вартості; 3) відмо­ва від нормування у днях споживання предметів, які експлуатують­ся, і розрахунок норм для окремих їхніх груп на підставі ко­ефіцієнтів, що характеризують залежність розміру запасу від чи­сельності персоналу, кількості робочих місць, вартості окремих видів устаткування тощо. Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві. Величина цього нормативу залежить від обсягу продукції, що ви­робляється, собівартості окремих її видів і характеру розподілу витрат протягом днів виробничого циклу. За інших однакових умов оборотні кошти в цій функціональній формі змінюються прямо пропорційно динаміці масштабів випуску та собівартості продукції. При цьому має бути враховане також співвідношення середньої собівартості незавершеного виробництва і собівартості готової про­дукції, яке заведено називати коефіцієнтом наростання витрат. Визначення середніх показників добового випуску продукції за її собівартістю й тривалістю виробничого циклу не спричиняє труд­нощів. Перший із них обчислюється діленням запланованого (очі­куваного) випуску продукції на кількість днів розрахункового пе­ріоду, а другий — як середньозважена величина за питомою вагою окремих виробів (їхніх груп) у собівартості товарної продукції. Коефіцієнт наростання витрат потребує спеціальних попередніх розрахунків. Найточніше його можна визначити через розподіл ви­трат за днями виробничого циклу. З цією метою за даними кошто­рису витрат на виробництво всі витрати розподіляють на однора­зові (вартість сировини та основних матеріалів, що включаються в процес виробництва із самого його початку) і такі, що поступово зростають (решта витрат). Якщо витрати на заробітну плату та об­слуговування виробництва важко розрахувати в розрізі днів вироб­ничого циклу, то їх умовно розподіляють однаковими частинами на кожний день циклу. Норматив оборотних коштів у інших нормованих елемен­тах. Окрім виробничих запасів і незавершеного виробництва, до нормованих елементів оборотних коштів належать також витрати майбутніх періодів і залишки готової продукції на підприємстві, яке її виготовляє. Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів розраховується, виходячи з залишку коштів на початок періоду та суми витрат протягом розрахункового (планового) періоду з відрахунком величини наступного погашення витрат за рахунок собівар­тості продукції. Норматив оборотних коштів у залишках готової продукції ви­значається як добуток вартості одноденного випуску готових ви­робів на норму їхнього запасу на складі у днях. У свою чергу, нор­ма запасу складається з кількості днів, необхідних для підготовки продукції до реалізації (продажу), тобто її комплектування, паку­вання та відвантажування споживачам, а також виписування і зда­вання в банк платіжних документів.

51.Поняття і види собівартості

52.Зміст,ф-ції та види цін

53.Методи ціноутворення на підприємстві

54.Сутність і завдання фінансової діяльності

55.Поняття і види прибутку

56. показники фінансового стану підприємства

57.сутність та види реструктуризації

58. Характеристика механізму санації

59.Суть банкрутства і чинники, що його спричиняють

60.Припинення діяльності підприємства

31. Ефективність використання оборотних фондів на підприємстві.

Основним показником ефективності використ матеріальних ресурсів є матеріаломісткість.Виділ: абсолютну-показує витрати основних видів сировини і матеріалів за абсолютними значеннями на фізичну одиницю виготовленої продукції;питому-це витрати основних видів сировини і матеріалів на одиницю експлуатаційної характеристики продукції;загальну-відображ вартість всіх матеріальних затрат на одиницю виробу або на 1 грн виготовленої продукції.

В практичній роботі підприємства визначають коефіцієнт використання матеріалів.Він може бути плановим (відношення чистої ваги виробу до норми витрат сировини або матеріалів) і фактичним(відношення чистої ваги виробу до фактичних витрат матеріалів).

Коефіцієнт використ окремих видів матеріалів може визначатись по певних видах продукції і по підприємству вцілому.

Розмір відходів характеризує коефіцієнт,що показує відношення величини відходів до величини загальних витрат матеріалу.

Коефіцієнт вилучення готової продукції з одиниці переробленої сировини відображає вміст у вихідній сировині корисних компонентів,що вилучаються.

32.Показники ефективності використання оборотних коштів.Ефективність використ оборотних коштів характеризується швидкістю їхнього обертання-оборотністю.ЇЇ ек значення полягає в тому,що від неї залежить величина необхідних підприємству сум грошових коштів для здійснення процесу в-ва і пеалізації продукції.

Оборотність оборотних коштів безпосередньо впливає на кінцеві результати роботи підприємства зокрема приріст прибутку та рівень рентабельності.

Прискорення оборотності цих коштів зумовлює:1)збільшення обсягу продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підпр.2)вивільнення частини коштів і завдяки цьому створення додаткових резервів для розширення в-ва.

Основними показниками оборотності є:1)коефіцієнт оборотності(к-сть оборотів) розраховується діленням вартості реалізованої продукції за діючими цінами за певниї період на середній залишок оборотних коштів за той самий період.2)коеф завантаження є оберненим до коеф оборотності,показує скільки оборотних коштів припадає на кожну грошову одиницю реалізованої продукції.3)тривалість одного обороту дня(швидкість обороту) визнач як співвідношення к-сті днів у розрахунковому періоді (360,90 днів)до коеф оборотності за той самий період.4)для характеристики ек ефективності використання оборотних коштів розраховують показник їхньої рентабельності,як відношення прибутку підприємства і оборотних коштів*100%.

Унаслідок прискорення оборотності коштів зменш потреба в них і відбув процес вивільнення цих оборотних коштів з обороту.Розрізняють абсолютне(зменш потрібної суми коштів)та відносне(реалізація більшої к-сті продукції за фіксованої суми коштів завдяки поліпшенню їх використання) вивільнення грошових коштів з обороту.

З-поміж заходів для підвищення ефективності використ оборотних коштів вагоме місце належить оптимізації виробничих запасів.

33.Поняття виробничого процесу та його виду.Виробничий процес-це сукупність взаємопов’язаних дій людей,засобів праці та природи,потрібних для виготовлення продукції.Основними ресурсними елементами виробничого процесу є процес праці як свідома діяльність людини,предмети,засоби праці,вони потребують певної витрати коштів.Також використовуються природні процеси(біологічні,хімічні процеси в аграрних виробництвах,сушіння,тощо),вони потребують витрат часу,а ресурси витрачаються тільки в разі їхньої штучної інтенсифікації.

Технологічний процес-сукупність дій зі зміни та визначення стану предмета праці,головна складова виробничого процесу. За призначенням виробничі процеси поділ на:основні-процеси виготовлення основної продукції підприємства,яка визначає його виробничий профіль,спеціалізацію і поступає на ринок як товар для продажу;допоміжні-процеси виготовлення продукції, яка використ на самому підприємстві для забезпечення нормального перебігу основних процесів,вони групуються за їхнім призначенням,утворюючи такі допоміжні в-ва,як ремонтне,інструментальне,енергетичне,тощо;обслуговуючі-забезпечують нормальні умови здійснення основниї і допоміжних,це складські,транспортні процеси.

За перебігом у часі:дискретні(переривані)-їм притаманна циклічність,звязаня з виготовленням виробів певної форми,які обчислюються в штуках(машини,одяг,тощо);безперервні-властиві в-ву продукції,яка не має сталого об’єму і форми(сипкі,рідкі речовини),тому їхній перебіг не потребує технологічної циклічності.

За ступенем автоматизації:ручні-здійснюються робітником;механізовані-виконуються робітником за допомогою машин;автоматизовані-процеси викон машинами під наглядом робітника;автоматичні процеси-здійсн машинами без участі робітника за попередньо розробленою програмою.

Основна структурна одиниця виробничого процесу-операція(це закінчена частина виробничого процесу,яка виконується на одному робочому місці,над тим самим предметом праці без переналагоджування устаткування).З усіх операцій спеціально виділяють технологічні,сукупність яких утвор технологічний процес.

34.Принципи організації виробничого процесу.Принцип спеціалізації означає обмеження різноманітності елементів виробничого процесу, зменшення номенклатури продукції,яка виготовляється на кожній ділянці підприємства,а також різновидів виробничих операцій,що викон на робочих місцях.

Принцип пропорційності потребує узгодження пропускної спроможності всіх частин виробничого процесу,усієї взаємозв’язаної системи підрозділів і машин.Пропорційність досягається тоді,коли сукупна продуктивність технологічно зв’язаних ланок в-ва пропорційна обсягу робіт,що виконуються.

Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів.Важливо додержуватись цього принципу у виготовленні складних виробів,що компонуються з багатьох деталей,вузлів,агрегатів,послідовне в-во,яких потребувало б тривалого часу.Паралельність досягається раціональним розчленуванням виробів на складові частини,суміщенням часу виконання різних операцій над ними,одночасним виготовленням різних виробів.

Принцип прямо точності означає,що предмети праці в процесі обробки повинні пересуватися найкоротшим шляхом на всіх стадіях та операціях виробничого процесу,без зустрічних і зворотних переміщень.

Принцип безперервності потребує,щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальними або їх було зовсім ліквідовано.

Принцип ритмічності полягає в тім,що робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції мають здійснюватись за певним ритмом,планомірною повторюваністю.За додержання цього принципу в однакові проміжки часу виготовляють однакову або таку,що рівномірно зростає,к-сть продукції,забезпечуючи рівномірне завантаження робочих місць.

Принцип автоматичності передбачає економічно обґрунтоване звільнення людини від безпосередньої участі у виконанні операції виробничого процесу,актуально це є у в-ві із важкими умовами праці.

Принцип гнучкості означає,що виробничий процес має оперативно адаптуватися до зміни організаційно-технічних умов,зв’язаних із переходом на виготовлення іншої продукції або з її модифікацією.

Принцип гомеостатичності полягає в тім,щоб виробнича система була здатною стабільно виконувати свої ф-ції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам,це досягається створенням технічних та організаційних механізмів саморегулювання і стабілізації.

35.Типи в-ва.Тип в-ва-це класифікаційна категорія в-ва,яка враховує такі його властивості,як широта номенклатури,регулярність,стабільність і обсяг випуску продукції.Типи:1)одиничне-характеризується широкою номенклатурою продукції,малим обсягом випуску однакових виробів,повтрне виготовлення яких не передбачається.2)серійне-має обмежену номенклатуру продукції,виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями.3)масове-характеризується вузькою номенклатурою продукції,великим обсягом безперервного і тривалого виготовл однакових виробів. Дослідне в-во-виготовляються зразки або партії виробів для проведення дослідних робіт,випробувань,допрацювання конструкцій,за дослідними зразками розробляється конструкторська та технологічна документація для серійного або масового в-ва,є близьким до одиничного.

Важливою кількісною характеристикою є рівень спеціалізації робочих місць,що обчисл за допомогою коефіцієнта закріплення операцій(це середня к-сть технологічних операцій,яка припадає на одне робоче місце за місяць)Обчислюється за ф-лою: ,де kз.о. — коефіцієнт закріплення операцій; n— кількість найменувань предметів, які обробляються на даній групі робочих місць (на дільниці, в цеху) за місяць; mi - кількість операцій, що їх проходить i-й предмет у процесі обробки на даній групі робочих місць; М — кількість робочих місць, для яких обчислюється kз.о. Робочі місця одиничного виробництва характеризуються вико­нанням різноманітних операцій над різними деталями в межах тех­нологічних можливостей устаткування. Виконання різноманітних операцій за умов недостатньо опра­цьованих унаслідок частої зміни об'єктів виробництва технологіч­них процесів потребує висококваліфікованих робітників-універсалів. Орієнтовно для одиничного виробництва kз.о. > 40. На робочих місцях серійного виробництва виконуються операції над обмеженою номенклатурою деталей, які обробляються періо­дично партіями. Застосовується універсальне та спеціальне устат­кування, що розміщується як технологічними групами, так і за предметним принципом. Кваліфікація робітників може бути середньою, за винятком тих високваліфікованих спеціалістів, які працюватимуть на гнучких автоматизо­ваних лініях. Залежно від широти номенклатури, величини партій, періодич­ності їхньої обробки серійне виробництво поділ на:дрібносерійне(роб місця близькі до роб місць одиничного в-ва з меншою к-стю операцій,коефіцієнт закріплення операцій 20 < kз.о.< 40);середньо серійнебільше обмеження кількості виконуваних операцій, оскільки партії виробів стабільно повторюються,устаткування має більш високий рівень спеціалізації, 10 < kз.о.≤ 20),велико серійне(предмети обробляються великими партіями, устаткування спеціалізоване). Робочі місця масового виробництва характеризуються постійним виконанням однієї операції над одним предметом праці, тобто kз.о. =1. Устаткування є вузько спеціалізованим, застосовується спеціальне оснащення. Принцип розміщення устаткування — предмет­ний. Виконання елементарних операцій на потокових лініях не по­требує високої кваліфікації робітників, але на автоматизованих си­стемах їхня кваліфікація має бути на рівні техніка чи навіть інжене­ра.  Практично немає підприємств з однорідним типом виробницт­ва. Тому тип виробництва дільниці, цеху, підприємства визначається типом виробництва, що переважає на робочих місцях.Найбільш ефективним є масове вироб­ництво, де легко застосовувати високопродуктивне спеціальне устаткування й максимально реалізувати принципи раціональної організації виробничого процесу. Технічно та організаційно складним і найменш ефективним є одиничне виробництво.

36.Організація виробничого процесу в просторі і час.Організація виробничого процесу в часі характеризується способами поєднання операцій технологічного процесу, структурою і тривалістю виробничого циклу. Виробничий цикл — це інтервал від початку до закінчення процесу виготовлення продукції, тобто час, протягом якого запущені у виробництво предмети праці перетворюються на готову продукцію. Він обчислюється для одного виробу або для певної їх кількості виробів, що виготовляються одночасно. Виробничий цикл є важливим календарно-плановим нормативом організації виробничого процесу в часі. Виходячи з його тривалості, визначають термін запуску продукції у виробництво, складають календарні плани її виготовлення на всіх стадіях виробничого процесу, узгоджують роботу суміжних підрозділів (дільниць, цехів). На основі виробничого циклу обчислюється величина незавершеного виробництва -важливого елемента оборотних коштів підприємства.

Виробничий цикл складається з власне виробничого часу і перерв. Час виробництва особливих пояснень не потребує. Час перерв включає перерви в робочий час, тобто тоді, коли підприємство працює, і неробочий час, який визначається режимом роботи (вихідні, святкові дні, перерви між робочими змінами).

У безперервних виробництвах (хімічному, металургійному і т. п.) найбільшу частку у виробничому циклі займає час виробництва. У дискретних виробництвах істотну частку виробничого циклу становлять перерви. Особливо тривалими є перерви в одиничному виробництві, меншими — в серійному й мінімальними — у масовому. Основною складовою виробничого циклу є тривалість технологічних операцій, яка становитьтехнологічний цикл. Технологічний цикл обробки партії предметів на одній операції дорівнює

     ,де Т_m— технологічний цикл в одиницях часу, як правило, хвилинах;  — кількість предметів у партії;  — тривалість обробки одного предмета;М — кількість робочих місць, на яких виконується операція.

Виробничий цикл є важливим показником рівня організації виробничого процесу, що істотно впливає на його ефективність. Скорочення виробничого циклу зменшує незавершене виробництво і відповідно оборотні кошти підприємства. Унаслідок зменшення незавершеного виробництва економиться площа, зайнята зберіганням предметів праці, а це забезпечує економію витрат. Крім того, скорочення виробничого циклу збільшує виробничу потужність відповідних підрозділів і підприємства взагалі. За видами часової структури виділяють форми організації з послідовною, паралельною і паралельно-послідовною передачею предметів праці у виробництві. Форма організації з послідовною передачею предметів праці є таким поєднанням елементів виробничого процесу, під час якого забезпечується рух оброблюваних виробів на всіх виробничих ділянках партіями довільної величини. Предмети праці на кожну наступну операцію передаються лише після закінчення обробки всієї партії на попередній операції. Ця форма є найбільш гнучкою щодо змін, що виникають у виробничій програмі, дає змогу досить повно використовувати устаткування, з метою знизити витрати на його придбання. Недолік цієї форми організації полягає у відносно значній тривалості виробничого циклу, тому що кожна деталь перед виконанням наступної чекає обробки всієї партії. Форма організації з паралельною передачею предметів праці ґрунтується на такому поєднанні елементів виробничого процесу, що дає змогу запускати, обробляти і передавати предмети праці з операції на операцію поштучно, не чекаючи всієї партії. Така організація виробничого процесу приводить до зменшення кількості деталей, що перебувають в обробці, скорочення потреб у площах, необхідних для їх складування і проходження. Недолік форми полягає в можливих простоях устаткування (робочих місць), що виникають унаслідок розбіжностей у тривалості операцій. Форма організації з паралельно-послідовною передачею предметів праці є проміжною між послідовною і паралельною формами та частково усуває властиві їм недоліки. Вироби з операції на операцію передаються транспортними партіями. При цьому забезпечуються безперервність використання устаткування і робочої сили, частково рівнобіжне проходження партії деталей операцій технологічного процесу. Просторова структура форм організації виробництва визначається кількістю технологічного устаткування, зосередженого на робочій площі, і розташуванням їх щодо напрямку руху предметів праці і навколишнього простору.

Просторова організація виробничого процесу передбачає розміщення робочих місць і їхніх груп (дільниць, цехів) на території підприємства та забезпечення пересування предметів праці по операціях за найкоротшими маршрутами

37.Методи організацій виробничого процесу на підпр-ві.Є два методи організації виробництва: непотоковий і потоковий. Непотоковому виробництву властиві такі ознаки: на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, бо кількість кожного з таких є невеликою й недостатньою для нормального завантаження устаткування; робочі місця розміщуються за однотипними технологічними групами без певного зв’язку з послідовністю виконання операцій, наприклад групи токарних, фрезерних, свердлильних та інших верстатів; предмети праці переміщуються у процесі обробки за складними маршрутами, унаслідок чого є великі перерви між операціями. Після окремих операцій предмети праці часто поступають на проміжні склади і чекають звільнення робочого місця для виконання наступної операції. Непотоковий метод застосовується переважно в одиничному і серійному виробництвах. Залежно від номенклатури виробів і їхньої кількості він може мати різні модифікації. За умов одиничного виробництва непотоковий метод здійснюється переважно у формі одинично-технологічного, коли окремі предмети праці одиницями або невеликими партіями, які не повторюються, проходять обробку згідно з наведеним вище порядком. У серійному виробництві цей метод набирає форми партіонно-технологічного або предметно-групового. Партіонно-технологічний метод відрізняється від одинично-технологічного тим, що предмети праці проходять обробку партіями, які періодично повторюються. Партія предметів праці є важливим календарно-плановим нормативом організації партіонного виробництва і її величина істотно впливає на його ефективність, причому цей вплив не однозначний. Одинично- і партіонно-технологічні методи виробництва організаційно є досить складними. Їхні недоліки трохи послаблюються застосуванням предметно-групового методу. Суть останнього полягає в тім, що вся сукупність предметів праці розподіляється на технологічно подібні групи. Обробка предметів кожної групи здійснюється за приблизно однаковою технологією і потребує однакового устаткування. Це дає змогу створювати для обробки предметів групи предметно спеціалізовані дільниці, підвищувати рівень механізації та автоматизації виробництва. Предметно-групові методи створюють передумови для переходу до потокового виробництва. Кількість устаткування в непотоковому виробництві обчислюється окремо для кожної групи однотипних, технологічно взаємозамінних верстатів:

    ,де М — кількість верстатів (машин) у технологічній групі;n — кількість найменувань предметів, які обробляються на даному устаткуванні;N_i — кількість предметів і-го найменування, які обробляються за розрахунковий період (звичайно рік);t_i — норма часу на обробку i-го предметa, год;T_p — плановий фонд часу роботи одиниці устаткування за розрахунковий період, год;k_н — коефіцієнт виконання норм часу. Запровадження потокового виробництва потребує певних умов. Основні з них такі:— достатній за обсягом і тривалістю випуск продукції;— висока стабільність і технологічність конструкції виробу;— можливість раціонального розміщення робочих місць і чітка організація їхнього обслуговування;— застосування прогресивної технології, механізація та автоматизація процесів. На підставі аналізу продукції, її обсягу, стану технологічного процесу, можливостей його вдосконалення, маси та габаритів виробу вибирається певний різновид потокової лінії та обчислюються основні її параметри: такт, ритм, кількість робочих місць, довжина робочих зон, швидкість руху конвеєра. Такт потокової лінії — це інтервал часу, за який сходять з лінії вироби, що пересуваються один за одним   ,де r — такт потокової лінії, хв.;T_p — плановий фонд часу роботи лінії за розрахунковий період, хв.;N — обсяг виробництва продукції за той самий період у натуральному вимірі. За обчислення часу роботи безперервних потокових ліній треба передбачати періодичні короткочасні перерви в роботі конвеєра для відпочинку робітників. Якщо предмети праці передаються не поштучно, а транспортними партіями (n_m), то вони сходять з лінії за інтервал часу, що називається ритмом лінії: ,де R — ритм лінії, хв. Кількість робочих місць обчислюється для кожної операції за формулою   ,де М_рі — розрахункова кількість робочих місць на і-й операції. Вона заокруглюється до більшого цілого числа М, після чого обчислюється коефіцієнт завантаження робочих місць (k_з) для кожної операції:      .Швидкість руху конвеєра залежить від його такту й відстані між виробами:      ,де V — швидкість руху конвеєра, м/хв.;l — відстань між центрами двох суміжних виробів на конвеєрі, м. Просторове розміщення потокових ліній може бути різним залежно від кількості робочих місць, типу транспортних засобів, площі дільниці (цеху). Найпростішим і найпоширенішим є прямолінійне розміщення робочих місць за ходом технологічного процесу. Але це не завжди можливо, тому буває дворядне, кільцеве, зигзагоподібне їхнє розміщення. Суміжні потокові лінії треба розміщувати так, щоб було зручно транспортувати предмети праці між ними. За організації потокової обробки і складання виробів допоміжні лінії, що забезпечують складальний конвеєр, розміщують перпендикулярно до нього.

38..Виробнича програма під-ва,та її основні показники.-це система адресних завдань з вир-ва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі,асортименті відповідної якості і у встановлені терміни згідно договорів поставки ,повинна містити характеристику пропонованої продукції ,оцінку можливих ринків збуту та конкурентів ,стратегію маркетингу. Основу планування виробничої програми покладено в систему показників ,обсягів виробництва ,яка включає натуральні і вартісні показники.

Натуральними показниками є обсяг продукції в натуральних одиницях за номенклатурою та асортиментом. Номенклатура – це перелік назв окремих видів продукції. Асортимент-це різновид виробів в межах даної номенклатури.

Вартісними показниками вир-ої програми є обсяги товарної ,валової,реалізованої,чистої,умовно-чистої продукції,та обсяги незавершеного виробництва. Товарна продукція характеризує обсяг готової продукції ,напівфабрикатів,призначена для реалізації на сторону(іншим споживачам),а також робіт і послуг промислового і непромислового характеру,що виконані для інших споживачів та підприємств. Валова продукція характеризує загальний обсяг вир-ва,тобто обсяг виготовленої продукції,робіт,послуг,виконаних на підприємстві за певний період у незмінних цінах. ВАЛОВА ПРОДУКЦІЯ-це сума товарної,і різниця залишків незавершеного вир-ва на кінець і початок періоду. РЕАЛІЗОВАНА ПРОДУКЦІЯ-це відвантажена споживачеві і за яку надійшли кошти,або мають надійти у зазначений термін.

ЧИСТА ПРОДУКЦІЯ-хар-є додану вартість ,що створена на під-ві на певний період.

Чиста продукція = товарна – сума(матеріальні витрати)та амортизаційних відрахувань.

УМОВНО ЧИСТА ПРОДУКЦІЯ хар-є чистину ціни виробу,яка включає основну і додаткову заробітню плату персоналу з врахуванням відрахувань на соціальні заходи та нормативний прибуток,і =чиста продукція +амортизація.

Величина незавершеного вир-ва визначається як добуток кількості виробів в натуральних одиницях,собівартості одного виробу в грн.,тривалості циклу виготовлення одного виробу та коефіцієнта наростання затрат на виготовлення виробу.

39. Поняття якості продукції,показники її визначення Під якою розуміють сукупність властивостей продукції що зумовлюють її придатність задовільнити певні потреби споживачів у відповідності до свого призначення. Розрізняють поняття якості та технічного рівня продукції.

Поняття технічного рівня виробів за змістом є вужчим від якості і охоплює лише сукупність техніко-експлуатаційних характеристик.

Необхідність поліпшення якості продукції в сучасних умовах диктується такими обставинами як:зміна споживчих запитів населення,нестача або обмеженість прир.ресурсів ,науково-технічний прогрес,підвищення значення матеріального стимулювання в ринкових умовах,розвиток зовн-ої торгівлі.

В залежності від кількості властивостей які характеризуються показники якості поділ.на :-одиничні,що характеризують окремі властивості виробів; -комплексні,за доп-ою яких вимірюється група властивостей виробу; -узагальнюючі,хар-ть якість усієї сукупності продукції підприємства.

Одиничні поділяються на групи:1)показники призначення;2)показники надійності та довговічності;3)показники технологічності;4)ергономічні показники;5)естетичність6)показники стандартизації та уніфікації(відбивають ступінь використання у виробів стандартизованих та уніфікованих деталей та вузлів.7)економічні. Комплексні хар-ть кілька властивостей продукції.За цими показниками продукція поділ-ся на сорти ,марки і класи. До узагальнюючих показників відносять:-коефіцієнт оновлення асортименту-частка сертифікованої продукції-частка продукції призначена для експорту-обсяг товарів реалізованих за зниженими цінами під час сезонного продажу.

40.Методи оцінки рівня якості продукції.Залежно від способу одержання інф-ї методи оцінки якості продукції поділ.на:1)об*єктивний(вимірювальний і реєстраційний);2)органолептичний3)розрахунковий.

Вимірювальний передбачає використання про оцінці якості продукції технічних засобів контролю.

Реєстраційний ґрунтується на спостереженні і підрахунку кількості предметів ,випадків

Органолептичний метод передбачає аналіз сприймань органами чуття людини споживчих властивостей товару.

Розрахунковий використовується при визначенні показників якості новостворених виробів. Залежно від джерел інф-ї методи оцінки якості поділяють:

• традиційний(якість оцінюється у спеціалізованих підрозділах);

• експертний(використовується для оцінки естетичних показників якості );

• соціальний (грунт-ся на визначенні якості продукції на основі думки споживачів про неї);

В окрему групу виділяють:статистичні методи оцінки якості продукції, які ґрунтуються на використанні методів математичної статистики і мають вибірковий характер.

41.Стандартизація та сертифікація продукції підприємства.У підвищенні якості продукції особливо важливу роль відіграють її стандартизація і сертифікація. В нашій країні правові та організаційні засади стандартизації, спрямовані на забезпечення єдиної технічної політики в цій сфері.Стандартизація визначається як діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування в певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів чи послуг їх функціональному призначенню, усунення бар’єрів у торгівлі і сприяння науково-технічному співробітництву. Тобто стандартизація узаконює впровадження показників і норм якості продукції, технологічних процесів і прийомів, послуг у відповідній сфері виробництва. Результатом стандартизації є нормативні документи в даній сфері. Вони встановлюють правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результатів. Такими нормативними документами є стандарт, кодекс усталеної практики і технічні умови.

Сертифікація — це процедура , за допомогою якої визнаний у встановленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам. Вона є важливою ланкою управління якістю продукції. В Україні питання сертифікації продукції регулюється Законом України «Про підтвердження відповідності» (травень 2001 р.). Підтвердження відповідності — це діяльність, наслідком якої є гарантування того, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям відповідають встановленим законодавством вимогам.