16. Поняття права власності та його зміст.

Право власності — центральний інститут будь-якої цивільно-правової системи, оскільки саме існування суспільства неможливе без виробництва матеріальних благ. Саме його норми так чи інакше впливають на зобов'язальне, сімейне та спадкове право. Як економічна категорія власність властива суспільству протягом всієї історії його розвитку.

Права власності не існувало лише в первіснообщинний період, в якому матеріальні блага розподілялися в общині відповідно до усталених традицій. З виникненням державно-правової надбудови в суспільстві економічні відносини власності також повинні були отримати правове закріплення, тобто регулюватися нормами права, набути форми права власності.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Термін "право власності" традиційно використовується у двох значеннях: в об'єктивному і в суб'єктивному.    Право власності в об'єктивному розумінні — це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини щодо набуття, володіння, користування та розпорядження матеріальними благами, що існують в суспільстві.    Право власності в суб'єктивному розумінні становлять такі правомочності — право володіння, користування і розпорядження.

Право володіння означає можливість власника мати майно у своєму віданні, у своєму господарстві.    Право користування — це можливість використання майна та вилучення з нього корисних властивостей.    Право розпорядження — це можливість власника самостійно визначати юридичну і фактичну долю речі (продати, викинути, знищити).

17.Форми та види права власності.

В Україні мають місце такі форми права власності: право приватної, право колективної і право державної власності. В основі поділу права власності на форми лежить принцип суб'єктності, тобто принцип належності права тому чи іншому суб'єктові. До права приватної власності належить власність громадян та створених ними юридичних осіб. Право державної власності поширюється на власність, яка належить Україні в цілому (загальнодержавна власність) і адміністративно-територіальним одиницям (комунальна власність).

Щодо права колективної власності підкреслимо, що в Україні є власність, яку неможливо зарахувати ні до права приватної, ні до права державної власності. Це власність, що належить профспілкам, політичним партіям та іншим громадським об'єднанням, релігійним та іншим організаціям, які є юридичними особами. Можливо, право саме на цю власність і доцільно називати правом колективної власності. Але законодавець до права колективної власності, крім перелічених, зараховує також право власності, що належить трудовим колективам державних підприємств, колективам орендарів, колективним підприємствам, кооперативам, акціонерним товариствам, господарським товариствам та об'єднанням.

Отже, можна вважати, що в Україні є повноцінним право власності у формі приватної та державної (загальнодержавної і муніципальної) власності, а також є зачатки права власності у формі колективної власності.

Види права власності. Поділ права власності на форми не заперечує його класифікації за іншими ознаками. Так, право приватної власності може бути правом власності громадян та правом власності юридичних осіб. Право державної власності може бути правом оперативного управління державних установ та казенних підприємств і правом повного господарського відання державних підприємств. Крім того, право власності може належати не одному суб'єктові, а кільком. За цією ознакою можна виділити право спільної власності, яке поділяється на право спільної сумісної і спільної часткової власності. Спільна сумісна власність поділяється на власність подружжя, власність членів селянського (фермерського) господарства і власність членів сім'ї, власність, що виникає внаслідок придбання майна спільною працею членів сім'ї.

Одним із видів права власності є право інтелектуальної власності.

Відтак підкреслимо, класифікація права власності може бути різноманітною, залежно від практичних потреб такого поділу. Воднораз звернемо увагу на те, що поділ права власності на форми зафіксований на законодавчому рівні, а поділ права власності на види провадиться як із врахуванням законодавчих положень, так і з теоретичних та практичних міркувань.