2. 2 Становлення соціального страхування у сучасному розумінні

Найбільшого поширення соціальне страхування набуло наприкінці XIX ст., чому сприяв швидкий індустріальний розвиток. У бага­тьох європейських країнах на початку XX ст. були прийняті зако­ни про страхування працюючих на випадок хвороби, інвалідності, старості, безробіття.

Взагалі ідея страхування трудового населення від ризику зник­нення чи скорочення доходів від власної праці, які були чи не єди­ним джерелом існування, виникла завдяки цілому ряду обставин, до яких слід віднести:

Взагалі ідея страхування трудового населення від ризику зник­нення чи скорочення доходів від власної праці, які були чи не єди­ним джерелом існування, виникла завдяки цілому ряду обставин, до яких слід віднести:

• розвиток індустріалізації та формування робітничого кла­су, який живе виключно за рахунок доходів від своєї праці;

• відносне скорочення частки населення, яке живе за рахунок своєї власності, що є джерелом власного забезпечення;

• утвердження найманої праці як сутності та постійного стату­су зароджуваної нової капіталістичної системи.

Взагалі ідея страхування трудового населення від ризику зник­нення чи скорочення доходів від власної праці, які були чи не єди­ним джерелом існування, виникла завдяки цілому ряду обставин, до яких слід віднести:

• розвиток індустріалізації та формування робітничого кла­су, який живе виключно за рахунок доходів від своєї праці;

• відносне скорочення частки населення, яке живе за рахунок своєї власності, що є джерелом власного забезпечення;

• утвердження найманої праці як сутності та постійного стату­су зароджуваної нової капіталістичної системи.

1. Забезпечення ґрунтується виключно на праці, а тому обмеже­не лише особами, що зуміли завоювати це право своєю працею.

2 . Обов'язкове забезпечення існує лише для тих найманих пра­цівників, заробітна плата яких є нижчою за визначену міні­мальну суму, тобто для тих, хто не може користуватися інди­відуальним страхуванням.

3. Забезпечення побудовано на методології страхування, що вста­новлює паритетне співвідношення між внесками найманих працівників та роботодавців, а також між виплатами та внес­ками.

4. Забезпеченням управляють самі роботодавці та наймані пра­цівники.

3. Обов'язковість соціального страхування.

Фундаментальною новацією Бісмарка стало положення про за­провадження обов'язкового характеру системи соціального стра­хування.

Ідея соціального страхування була прийнята консервативним суспільством Німеччини часів Бісмарка тому, що вона пропону­вала маловитратний механізм, здатний задовольнити деякі соці­альні потреби та водночас передати соціальне управління в руки роботодавців і робітників, платників внесків для своїх власних пенсій.

У 1942 р. лорд Великої Британії Вільям Беверідж запропону­вав нові підходи до політики соціального забезпечення. Головним завданням, за планом Беверіджа, було забезпечення повної зайня­тості. Забезпечення повної зайнятості, за Беверіджем, є головним: справжнє забезпечення випливає із права на працю. Беверідж був першим серед тих, хто це визнав.

Рекомендувалося запровадити систему соціального забезпе­чення на основі внесків з метою здійснення захисту на випадок. хвороби, безробіття та старості, а також надання допомоги відпо­відним сім'ям, вагітним жінкам і вдовам. План Беверіджа перед­бачає такі принципи: 1) універсальність; 2.) єдність; 3) інтеграція.

Принцип універсальності означав забезпечення на всі випад­ки соціального ризику для всього населення. Політика соціаль­ного забезпечення ґрунтувалася на національній солідарності та гарантованому мінімальному доході для всіх, а це суперечило по­ложенню Бісмарка про забезпечення лише працюючих. У Вели­кобританії була запропонована повна система забезпечення на будь-який випадок, чи то загроза здоров'ю, індивідуальному чи сі­мейному доходу для всіх людей, які опинились у скрутному ста­новищі. Отже, заснована на національній солідарності та гаран­тованому мінімальному доході для всіх, ця справжня політика соціального забезпечення всього суспільства стала початком утвер­дження права на працю, права на медичні послуги, права на міні­мальний гарантований дохід.

Принцип єдності передбачав адекватний характер внесків і ви­плат, однаковий характер організації системи. Допомога прямо залежала не від заробітної плати, а від нормальних потреб людини в конкретній ситуації. Це означало також, що допомога повинна бути достатньою як за обсягом, так і за якістю. Лише подальший розвиток страхування зможе дозволити встановити пропорційну залежність між допомогою, що замінила заробіток, та заробітною платою, яку особа одержувала до настання страхового випадку. Єдиний внесок надходив до уніфікованої системи національного страхування (за винятком соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, а також сімейної допомоги, що фінансу­валася з державного бюджету).

Третій принцип означав інтеграцію різних форм забезпечен­ня: страхування, соціальної допомоги та ощадних кас. Цей прин­цип передбачав координацію соціальної політики, що ґрунтува­лася на гарантованому доході, політики охорони здоров'я та по­літики повної зайнятості.