6.2. Сутність і форми медичного страхування на сучасному етапі розвитку України

Першочерговим завданням на сучасному етапі є пошук нових шляхів фінансування системи охорони здоров'я. Реальною аль­тернативою є перехід від системи виключно бюджетного фінансу­вання охорони здоров'я до нової бюджетно-страхової моделі охо­рони здоров'я - системи страхової медицини, що дозволить залу­чити додаткові ресурси у медичну галузь та забезпечити гаранто­ваний обсяг медичних послуг для широких верств населення.

Страхова медицина охоплює фінансування наукових дослід­жень, підготовку медичних кадрів, витрати на розвиток матеріаль­но-технічної бази лікувальних закладів, надання медичної допо­моги населенню. Вона базується на таких принципах, як економі­чна та соціальна захищеність середніх і малозабезпечених верств населення, гарантованість прав кожного громадянина на якісну медичну допомогу.

Медичне страхування - це форма соціального захисту насе­лення щодо охорони здоров'я, пов'язана з компенсацією витрат громадян на медичне обслуговування, а також система організа­ційних та фінансових заходів щодо забезпечення діяльності стра­хової медицини. Медичне страхування передбачає страхування на випадок втрати здоров'я з будь-якої причини. Медичне страхуван­ня є складовою нормативного функціонування системи охорони здоров'я, економічну основу якої складає фінансування із спеціа­льних страхових фондів, що формуються за рахунок грошових внесків юридичних осіб, і які призначені для фінансування на­дання медичної допомоги населенню в рамках страхових програм

Медичне страхування поділяється за формами на обов'язкове і добровільне. Обов'язкове медичне страхування є частиною системи соціального страхування і основною формою медичного страхуван­ня в країнах з ринковою економікою. Добровільне медичне страху­вання є доповненням до обов'язкового і гарантує оплату медичних послуг, що надані понад його програму.

Від соціалістичного періоду своєї історії Україна успадкувала складну й малоефективну систему охорони здоров'я, розвиток якої базувався переважно на екстенсивних засадах. На сьогодні соціально-політична криза призвела до кризи у системі охорони здоров'я і, як наслідок, до погіршення якості медичного обслуго­вування населення.

За роки незалежності в Україні не відбулося кардинального реформування системи охорони здоров'я, проте відзначені деякі функціональні зміни. Найсуттєвішими є такі:

• різке зменшення частки витрат на охорону здоров'я у стру­ктурі валового внутрішнього продукту (ВВП);

• зменшення кількості медичних закладів, насамперед у сіль­ській місцевості;

• введення приватного медичного обслуговування ;

• запровадження елементів страхової медицини;

• легалізація народної медицини (відбулася й активізація само­званців від народної медицини та різного роду екстрасенсів і «цілителів»);

• стихійне поширення принципів ринкової економіки на медичне обслуговування населення, збільшення різномані­тних легальних та нелегальних поборів з хворих;

• розвиток національної системи забезпечення фармацевтичною продукцією;

» прийняття ряду законодавчих актів щодо діяльності медичної галузі;

• започаткована інтеграція національної системи до світової та європейської моделей охорони здоров'я.

Для втілення у соціальну практику стратегії «Здоров'я для всіх» національна система охорони здоров'я має спиратися на ос­новні принципи, запропоновані Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ), - справедливість, солідарність, доступність. Ме­тою політики та діяльності системи охорони здоров'я має бути «до­сягнення позитивного стану здоров'я», а не зниження показників захворюваності, інвалідності та смертності.

Отже, для ефективного та доступного для всіх громадян меди­чного обслуговування необхідними є:

1. втілення у соціальну практику політики пріоритетного роз­витку системи охорони здоров'я;

2. чітке визначення правового статусу громадянина в системі охо­рони здоров'я;

3. зміна принципів розподілу коштів - за нормативом на одного жителя;

створення страхової системи фінансування охорони здоров'я;

4. демонополізація державної системи охорони здоров'я та ство­рення медичних закладів різних форм власності;

5. функціонування системи медичної допомоги на засадах віль­ного вибору громадянином її форми та способів;

6. забезпечення першочергової уваги до проблем організації первинної медико-санітарної допомоги населенню та охороні навколишнього середовища;

7. установлення принципу залежності оплати праці медичних працівників від кількості та якості наданих медичних послуг; створення системи правового, економічною та громадсько­го контролю за якістю медичної допомоги, а також введен­ня відповідних санкцій за її неякісне надання.

Ефективне запровадження обов'язкового медичного страху­вання неможливе без створення відповідної законодавчої бази. За­провадження системи обов'язкового медичного страхування в Україні потрібно вважати об'єктивно необхідним, оскільки її за­провадження дасть змогу зміцнити фінансову та матеріально-тех­нічну базу медичної галузі, поетапно трансформувати управління охороною здоров'я, сприятиме розвитку економічних методів управління. Розбудова страхової медицини має здійснюватися з добровільної згоди всіх суб'єктів обов'язкового медичного стра­хування і супроводжуватися покращанням їх фінансових можли­востей. Сплата страхових зборів усіма фізичними та юридичними особами має частково компенсуватися шляхом зниження подат­ків, інших обов'язкових платежів до бюджету. Ринок страхових послуг має бути відкритим для юридичних осіб усіх форм влас­ності. Платники страхових зборів повинні мати ефективні засоби контролю використання коштів за призначенням. Оплата нада­ної медичної допомоги має бути тісно пов'язана з кількістю та якістю медичних послуг. Запровадження страхової медицини до­цільно розпочати у регіонах з більш високим рівнем виробництва, показниками життя та ВВП, а також в установах, що мають від­повідні матеріальні можливості.

Отже, державна політика, спрямована на збереження та зміц­нення суспільного здоров'я, повинна базуватися на новій пара­дигмі системи охорони здоров'я, в центрі якої перебуває не лікувальний заклад, а людина з її потребами щодо охорони здоро­в'я та медичної допомоги.

Розвиток національної системи медичного страхування за останні п'ять років характеризується високою динамікою. При цьому обсяги страхових операцій на ринку неухильно зростають, а страховики відіграють в економіці все більш значущу роль.

До найважливіших проблем у сфері медичного страхування відносять:

• забезпечення конкурентного середовища на ринку медичних послуг у разі прийняття законодавчих актів з питань обов'яз­кового медичного страхування;

• створення умов розвитку добровільного медичного страхуван­ня, яке б забезпечувало покриття витрат за надання медич­ної допомоги понад обсяг або в його межах і на рівні, визна­чених програмами обов'язкового медичного страхування, -як ефективне доповнення до обов'язкового медичного стра­хування;

• здійснення оподаткування сукупного доходу громадян у разі отримання страхових виплат за договорами добровільного ме­дичного страхування відповідно до бази та ставок, передбаче­них договорами обов'язкового медичного страхування;

• посилення зацікавленості роботодавців у збереженні здоров'я своїх працівників шляхом установлення економічних стиму­лів щодо коштів, що виділятимуться підприємствами на доб­ровільне медичне страхування;

• законодавче врегулювання питання щодо можливості внесен­ня юридичними особами (роботодавцями) до складу собівар­тості продукції витрат за договорами добровільного медично­го страхування на сплату страхових платежів на страхування своїх працівників;

• підвищення надійності страхових організацій, що працювати­муть у системі добровільного медичного страхування, шляхом установлення вимог до їх ліцензування згідно з чітко встанов­леними критеріями;

• забезпечення надходження коштів до установ добровільного медичного страхування, підвищення зацікавленості медичних установ, роботодавців і громадян шляхом створення уніфіко­ваної оптимальної системи класифікації та ціноутворення на медичні послуги;

• забезпечення контролю за використанням єдиних стандартів усіма медичними установами, що працюють у системі добро­вільного медичного страхування, незалежно від їх відомчої під­порядкованості та організаційно-правової форми.

Наведена система заходів дасть змогу:

• створити умови для найповнішого задоволення потреб насе­лення в отриманні доступної та високоякісної медичної допо­моги;

• суттєво зменшити навантаження на державний та місцеві бю­джети;

зменшити частку «тіньової медицини» у системі медичного забезпечення

• уникнути необґрунтованих витрат, спричинених наданням зай­вих медичних послуг з метою одержання додаткового прибутку;

• поліпшити фінансовий стан працівників медичних установ.