2.1 Внески країн-членів
Стаючи членом МВФ, країна зазвичай сплачує близько чверті своєї квоти у вигляді резервних активів у таких валютах як долар США, євро, ієна, фунт стерлінг або спеціальних прав запозичення (Special Drawing Rights, SDR). Але ця чверть, може бути повернена негайно, без всіляких умов і без необхідності сплачувати відсотки за користування нею. Єдина зміна — у назві: відтепер ці кошти звуться кредитом МВФ. Інші три чверті сплачуються у власній валюті держави. Квоти переглядаються не частіше ніж раз у п'ять років.
Умови негайного надання резервної частки новобранцеві, якщо бути надто прискіпливими, навіть не дозволяють відносити цю операцію до категорії кредитних послуг: на практиці менш розвинені країни, що вступають до фонду, просто не розлучаються з дефіцитними для них золотовалютними резервами. Таким же чином до рідної домівки можуть відразу ж повернутися і ті додаткові суми в твердій валюті, які кожна країна повинна вносити у разі досить регулярних підвищень розмірів квоти. Встановлений порядок значно спрощує процес узгодження рішень про підвищення квот у верховних органах влади в менш розвинених країнах, (які нерідко вирішують проблему додаткового внеску у національній валюті традиційним для них шляхом додаткової емісії).[2,C.44].
У березні 2008 року Рада директорів МВФ схвалила пропозиції щодо нового розподілу квот і голосів у МВФ, який проводиться з метою збільшення представництва країн, що розвиваються. Детальну інформацію про у дод.А.
Нова формула, яка вводиться МВФ для розрахунку квот, враховує, насамперед, рівень ВВП країни (як по прямому перерахунку за поточним курсом національної валюти, так і за паритетом купівельної спроможності — в співвідношенні 60 на 40), а також відкритість економіки, її мінливість, рівень резервів.[2,C.45-47].
Спеціальні права запозичення
Вже згадувані у попередньому пункті роботи СПЗ — спеціальні права запозичення (Special Drawing Rights — SDR) — являють собою не менш цікаве явище в світі міжнародних фінансів, ніж квотний механізм акумуляції грошових коштів в МВФ або встановлений в ньому порядок купівлі і викупу валюти.
Появі СПЗ передувало різке загострення проблеми міжнародної ліквідності в середині 60-х років. Тоді стала очевидною недостатність наявних запасів золота і його замінників для нормального функціонування світової торгівлі і розрахунків. Саме у той час недостача розрахункових коштів в міжнародному обігу стала помітною не тільки на рівні окремих країн, але і на рівні усього світового господарства.[14,C.54].
В результаті тривалих і запеклих суперечок, що тривали в рамках створеної в МВФ «групи десяти» (до групи входили провідні фахівці з десяти провідних економічно розвинених країн) на протязі чотирьох років, у 1967 році був нарешті узгоджений проект, що передбачав вирішення проблеми міжнародної ліквідності шляхом емісії фондом особливого роду кредитних грошей. Згідно з проектом ці емітовані фондом засоби мали використовуватись у розрахунках між центральними банками країн, що входили до МВФ.
Це рішення стало компромісом між двома протилежними підходами представників Старого і Нового світу: в той час як перші прагнули знизити роль долара в міжнародному валютному житті, другі хотіли створити на заміну золоту нове джерело міжнародної ліквідності, яке не перешкоджало б подальшій реалізації їх політики експорту капіталів, але при цьому не чинило б сильного тиску на долар. Результатом досягнутого компромісу стало підписання 29 вересня 1967 року на щорічній сесії МВФ в Ріо-де-Жанейро угоди про створення механізму СПЗ.
Унікальність створених в рамках МВФ спеціальних прав запозичення полягає в тому, що вони стали першим в світі засобом міжнародних розрахунків, емітованими за рішенням міжнародної організації. Спочатку являючи собою штучно створені в надрах МВФ кредитні кошти, вони поступово трансформувалися в головний резервний актив міжнародної валютної системи, перетворившись на еталон визначення паритетів, їх поява на світло була узаконена прийняттям першою з двох поправок до Статуту МВФ, що ввійшла у дію 28 липня 1969 року. Друга поправка до Статуту МВФ (зафіксована Ямайськими угодами), що набрала чинності з 1978 р., закріпила заміну золота спеціальними правами запозичення і у ролі основної резервної валюти.[18,C.340].
В результаті СПЗ стали одночасно і еталоном міжнародної вартості, і основним резервним авуаром, і кінцевим засобом міжнародних розрахунків.
СПЗ — доброякісний авуар. Вони визначені вагою золота і мають гарантію на випадок зміни цін на цей благородний метал. Вартість одиниці СПЗ постійно змінюється.
Прив'язка СПЗ до кошика валют додає цій новій одиниці більшу стабільність, ніж прив'язка до будь-якої окремо взятої валюти, якою стійкої вона б не здавалася. Пояснення цьому просте: коливання курсів валют, як правило, різноспрямоване — підвищення курсу одних відповідає знеціненню інших. Саме тому кошик з 5 валют є більш стабільним, ніж кожна з її складових.