Міністерство освіти та науки України
Київський національний торговельно-економічний університет
Кафедра економічної теорії та конкурентної політики
Отримано
Реєстраційний номер №
від
Курсова робота
з дисциплін «Політична економія», «Мікроекономіка» та «Макроекономіка»
на тему №167 «МВФ і його роль у світовій економіці»
Виконав:
студент 2 курсу, групи № 1
факультету обліку, аудиту та економічної кібернетики
Василенко Кирило Дмитрович
Науковий керівник:
Результати перевірки:
Київ 2013
План
Вступ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ..3 1. Цілі створення Міжнародного валютного фонду та їх еволюція. . . . . . . . . 5 2. Активи Міжнародного валютного фонду та його функціонування. . . . . . . 9 2.1 Внески країн-членів. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11 2.2 Спеціальні права запозичення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .12 3. Кредитна діяльність МВФ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13 4. Взаємодія України і МВФ: проблеми та шляхи їх вирішення. . . . . . . . . . . 28 Висновки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34 Список використаних джерел. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35 Додатки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 38
Вступ
Актуальність теми. Наразі особливістю сьогодення є зростаюча роль фінансово-кредитної і валютної системи в глобальній економіці в умовах дерегулювання міжнародних та національних валютних ринків, що загострило питання про необхідність розробки механізму регулювання взаємовідносин всіх учасників як міжнародного, так і національних валютних ринків. Формується нова архітектура світової системи економіки, яка характеризується певними зрушеннями: стирається грань між внутрішнім і зовнішнім середовищем діяльності, між внутрішньою і зовнішньою політикою; геофінансовий простір стає основним; традиційні зовнішньоекономічні доктрини втрачають свою силу, події відбуваються вже не просто на світовому ринку, а у глобальному фінансовому просторі. Усе це вимагає реформування, реструктуризації принципів, механізмів та методології функціонування міжнародних фінансових інституцій та ін.
Проведення ринкових перетворень, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, інтеграція України в систему світового господарства – основні фактори, що зумовили об’єктивну необхідність членства нашої країни в міжнародних фінансових організаціях. Членство будь-якої країни в цих організаціях сприяє привабливості її народного господарства, як потенційного об’єкта для вкладення зовнішніх ресурсів, дає змогу отримати кваліфіковану інформаційну допомогу для інвестиційного процесу, сприяє налагодженню зв’язків із міжнародними страховими і фінансовими організаціями, забезпечує належні гарантії в обґрунтованих інвестиційних проектах тощо.
Державні запозичення у міжнародних фінансових організацій за умови їх ефективного використання є важливим джерелом ресурсного забезпечення реалізації пріоритетних проектів соціального та економічного розвитку, інструментом інституційних перетворень та міжнародної інтеграції.
Дослідженню ролі міжнародних фінансових інституцій у світових господарських зв'язках у процесі глобалізації, еволюції співпраці та кредитних відносин Міжнародного валютного фонду (МВФ) з Україною присвячено праці відомих вітчизняних і зарубіжних економістів — О. Білоруса, І. Бланка, С. Боринця О. Власюка, А. Гальчинського, В. Гейця, Б. Губського, Дж. Кейнса, Р. Марковіца, Ю. Пахомова, М. Портера, В. Сіденка, У. Фішера, У. Шарпа та ін. Але сучасні умови економічної стабільності за умов посилення глобалізації та індустріалізації потребують поглиблених досліджень цієї проблеми.
Метою курсової роботи є дослідження ролі фінансово-кредитної діяльності Міжнародного валютного фонду у світовій економіці.
Мета дослідження поставила такі завдання:
• розглянути історію виникнення Міжнародного валютного фонду;
• дослідити цілі створення та функціонування Міжнародного валютного фонду в Україні;
• вивчити організаційну структуру та основні підрозділи організації Міжнародного валютного фонду;
• проаналізувати порядок вступу до МВФ та зобов'язання їх членів;
• визначити місце МВФ у системі міжнародних валютно-кредитних відносин та роль в їх регулюванні;
• проаналізувати вплив рекомендацій МВФ на економічну ситуацію в зарубіжних країнах;
• проаналізувати взаємодію України з МВФ;
• розглянути проблеми в діяльності МВФ та шляхи їх вирішення.
Предметом дослідження є діяльність Міжнародного валютного фонду на світовому фінансовому ринку.
Об'єктом дослідження є діяльність Міжнародного валютного фонду, представлена комплексом основних напрямків діяльності МВФ. Вивчення цього комплексу дасть нам змогу показати і дати аргументовану відповідь на його роль у світовій економіці.
В роботі були застосовані наступні наукові методи: синтезу, дедукції, індукції, узагальнення, порівняльний, історичний, прогнозування, логічний, системного аналізу, статистичний, структурний та інші. Вказана методологічна основа дослідження дозволила вирішити його теоретичний і практичні завдання.
Цілі створення Міжнародного валютного фонду та їх еволюція
Коли в липні 1944 року в Бреттон-Вудсі (штат Нью-Гемпшир) зібралися делегації з 44 країн, з тим щоб створити організації, які регулювали б міжнародні економічні відносини після Другої світової війни, вони багато в чому керувалися завданням уникнути повторення помилок Паризькій мирній конференції , яка поклала край Першій світовій війні. Створення Міжнародного банку реконструкції та розвитку допомогло б відновити економічну активність, а створення Міжнародного Валютного Фонду допомогло б відновити конвертованість валют і багатосторонню торгівлю. Як для Джона Мейнарда Кейнса — економіста, який очолював британську делегацію, так і для Гаррі Декстер Уайтa — головного автора проекту статуту МВФ з делегації США — основний мотивуючої причиною створення МВФ було прагнення створити умови для повоєнного економічного зростання шляхом заснування організації, яка дозволила б запобігти повернення до автаркії і протекціонізму, а не тільки уникнути повторення Великої депресії.[1,C.349].
Створення двох нових організацій у 1945 році: Міжнародного валютного фонду (International Monetary Fund — IMF) і Всесвітнього банку (World Bank — WB) знаменувало собою початок нового етапу у розвитку міжнародних економічних відносин. Уперше на міжнародному рівні в угоді, підписаній керівниками наймогутніших країн світу, були зафіксовані правила, що мали регулювати поведінку учасників валютних обмінів.
Створення не однієї, а двох організацій не було випадковістю. Розподіл праці між ними був породжений передусім відмінностями у наданих їм функціях: якщо Світовий банк став переважно інститутом розвитку, то МВФ є інститутом співпраці (кооперації). Унікальність останньої організації визначалася поєднанням регулюючих, консультативних і фінансових функцій.[4,C.8].
Угода про створення МВФ набрала чинності в останніх числах грудня 1945 року після того, як її ратифікували 29 країн. Фінансові операції фонду почались з 1 березня 1947 року. На той час членами МВФ були вже 39 країн, в тому числі Чехословаччина, Польща і Куба. В наступні десятиріччя, в процесі загострення «холодної війни», під тиском Радянського Союзу ці країни були вимушені полишити фонд.
СРСР, що брав участь у роботі Бреттон-Вудської конференції і підписував основоположні документи фонду, в подальшому угоду не ратифікував, і, відповідно, ніколи не брав участі в роботі фонду. Радянські вчені у разі, коли вони були змушені згадувати про існування фонду, обмежувалися заявами про його «проімперіалістичну, неоколоніалістську спрямованість» , акцентуючи увагу на тому, що «фактичним господарем МВФ є фінансова олігархія США, що використовує його для посилення свого контролю над іншими капіталістичними країнами». Жодного більш-менш глибокого дослідження діяльності цієї організації в Радянському Союзі опубліковано не було.
Відразу ж після розвалу СРСР всі колишні радянські республіки на першому ж році своєї незалежності вступили до Фонду (за винятком Таджикистану, що вступив до фонду трохи пізніше — 27 квітня 1993 р.). Україна вступила до фонду 3 вересня 1992 року. Колишні колеги СРСР по Раді економічної взаємодопомоги вступили до МВФ ще раніше. На сьогодні з усіх колишніх країн соціалістичного табору не є членами фонду лише Корейська Народна Демократична Республіка та Куба.[7,C.186].
В історії МВФ можна чітко виділити два етапи. На першому, що завершився в 1973 році, перед МВФ нарівні з традиційними, задекларованими в його статуті цілями, було поставлене також і завдання підтримки фіксованих обмінних курсів валют членів фонду відповідно до золотовалютного стандарту. Останній, як відомо, передбачає обмін долара на золото за офіційно встановленим курсом (35 доларів за тройську унцію) і фіксований паритет валют найбільш розвинених на той час країн по відношенню до долара, а через нього — до інших валют.
Для підтримки фіксованих обмінних курсів протягом перших двох з половиною десятиріч свого існування МВФ неодноразово надавав короткострокові позики урядам тих провідних капіталістичних країн, валюта яких починала демонструвати схильність до відхилення від встановленого курсу. Саме в цей період основними позичальниками фонду були промислово розвинені країни, на долю яких на протязі 1947—1976 років приходилось 60,6% всіх наданих фондом кредитів. З цієї суми 24,9% отримала Великобританія, 8,6% — США, а 15,2% —Італія, Франція і Німеччина.[23,C.12].
Завершення першого етапу було пов'язане з поступовою втратою американською економікою домінуючих позицій у світі і, відповідно, втратою доларом ролі основної резервної валюти. Численні ускладнення, що виникали в процесах підтримки фіксованих курсів в кінці 60 — початку 70-х років знайшли своє відображення у формі цілої низки валютних криз: послідовної девальвації фунта і франка на фоні ревальвації марки, тимчасового припинення конвертованості долара в золото і девальвації самого долара. На початку 70-х років міжнародній спільноті стало остаточно зрозумілим, що позиція долара як провідної валюти і підлегле положення західноєвропейських валют вже перестало відповідати реальному співвідношенню сил країн емітентів цих валют.
Неможливість і недоцільність подальшої підтримки золотовалютного стандарту привели на початку 70-х років спершу до фактичного встановлення «плаваючих курсів» валют, а потім і до їх офіційного визнання, що було зафіксоване Ямайськими угодами 1976 року. Розроблена в їх рамках друга поправка до Статуту МВФ (що набрала чинності 1 квітня 1978 року) знаменувала собою початок другого етапу в діяльності МВФ. Відтепер основними задачами МВФ стали:
* створення передумов для відмови країн-членів фонду від будь-яких обмежень на конвертованість своєї національної валюти;
* замість контролю за дотриманням фіксованих обмінних курсів — здійснення моніторингу чинників, що впливають на стан національних платіжних балансів. Надання, у разі необхідності, консультативної допомоги керівництву країн-членів фонду з метою запобігання виникненню та поглибленню проблем платіжного дефіциту;
* надання в розпорядження членів фонду фінансових ресурсів, призначених для коректування платіжного дисбалансу шляхом здійснення адекватної економічної політики.
Оскільки саме остання функція фонду викликає у нашої держави, як потенційного позичальника, найбільшу зацікавленість, було б доречним більш детально розглянути механізм акумуляції грошових коштів в МВФ і умови їх надання у позику.
Цілі МВФ задекларовані у першій статті його Статуту (Articles of Agreement). Передусім, фонд повинен сприяти:
* міжнародній валютній співпраці;
* розвитку і гармонійному зростанню міжнародної торгівлі, яка, в свою чергу, сприятиме розвитку виробничих ресурсів, встановленню і підтримці високого рівня зайнятості і збільшенню реального прибутку;
* стабільності валютного обміну, що виключає причини для породженого конкуренцією знецінення валют;
* встановленню і підтримці багатосторонньої системи розрахунків по поточних операціях і усуненню обмежень валютного обміну, що перешкоджає розвитку світової торгівлі;
* надання за рахунок власних ресурсів фінансової підтримки країнам-членам у їх спробах виправити порушення зовнішньої платіжної рівноваги без вживання заходів, потенційно небезпечних для національного та міжнародного добробуту;
* обмеження і зменшення розмаху порушень рівноваги платіжних балансів. [16,С.512].
У спрощеному вигляді правила поведінки країн, що вступили до МВФ, полягають в наступному: вони не повинні чинити перешкод обміну своєї національної валюти на будь-які інші, мають своєчасно інформувати МВФ про ті прийдешні зміни в своїй валютній і фінансовій політиці, які можуть мати зовнішній ефект і, в міру можливості, дотримуватись «кодексу хорошої поведінки». Останнє передбачає підтримку стабільності валютних курсів, що має забезпечувати збалансоване зростання міжнародної торгівлі, свободу поточних розрахунків, відсутність дискримінації, конвертованість валют і зовнішню рівновагу.
Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що вступаючи в МВФ, країни добровільно відмовляються від деяких своїх суверенних прав, беручи на себе зобов'язання не започатковувати таких дій у валютній сфері, які могли б нанести збитки іншим учасникам міжнародних економічних відносин.