9. Сутність теорії «соціального дарвінізму» г. Спенсера (1820-1903)

Становлення соціології як самостійної науки супроводжувалося появою різноманітних наукових шкіл, однією з яких стала школа соціального дарвінізму.

Вона базувалася на позиціях натуралізму та склалася на основі біологічних впливів у суспільних науках. Засновником школи соціального дарвінізму є англійський вчений, філософ та соціолог Герберт Спенсер. Його праця « Основи соціології»

(1877) заклала основу теорії «соціального дарвінізму». Загальновизнана заслуга Г. Спенсера полягає у застосуванні принципу еволюції до розгляду суспільства з точки зору поетапності його розвитку. Досліджуючи походження всіх живих організмів,

Герберт Спенсер вважав, що суспільство розвивається як природа і як живий організм, тобто еволюціонує. Соціальною еволюцією, за Спенсером, є прогресивний розвиток суспільства шляхом його ускладнення і вдосконалення діяльності соціальних інститутів. Основними складовими еволюції, в тому числі соціальної, виступають:

1) інтеграція – перехід від простого до складного ( об’єднання та

«зв’язування»);

2) диференціація або дезінтеграція – перехід від однорідного до різнорідного

(розпад);

3) зростання порядку – перехід від невизначеного до визначеного.

Соціальний дарвінізм виник під впливом досягнень біології на відміну від

органіцизму, що орієнтувався переважно на пошук зовнішніх аналогій між

організмом і суспільством. Основна ідея соціального дарвінізму – це спроби

довести, що в основі соціальної структури лежать природні здібності людини. Будь-

які соціологічні положення не мають суперечити природним науковим законам, що

управляють людською природою. Розвиток біології як науки, соціально-політичні

прагнення та симпатії представників соціального дарвінізму зумовили

різноманітність версії дарвіністичної теорії. Так, дарвінізм використовувався для

захисту принципів індивідуалізму та конкуренції від стихійності в суспільному

розвитку та вільного від державного втручання в ринкову економіку. В теорії

«соціального дарвінізму» робиться спроба звести закони розвитку суспільства до

біологічних закономірностей природного відбору, виживання найбільш

пристосованих, до установок теорій інстинкту, спадковості та ін. Будь-який

соціальний стан не може вступити в протиріччя з природно-науковими законами,

що керують людиною.

Отже, можна стверджувати, що основу теорії «соціального дарвінізму» заклав

Г.Спенсер, відстоюючи ідею еволюції суспільства та окремих індивідів на основі

природних здібностей людини та біологічних закономірностей природного відбору.

У сучасних умовах вплив ідеї соціального дарвінізму істотно знизився.

10. Макс Вебер як вчений класичного етапу у розвитку соціології

Макс Вебер (1864-1920) – відомий німецький соціолог, історик та економіст,

основоположник «розуміючої соціології», автор низки теорій, категорій і понять.

Найвагоміша заслуга М.Вебера – його вчення про новий науковий метод соціологічного дослідження – розуміючу соціологію. Його сутність полягає в тому, що соціологія повинна вивчати і аналізувати соціальні дії та значущості, розуміючи їх сенс. Тобто, це соціолог-дослідник мусить поставити себе на місце тих, хто запроваждує соціальні дії, щоб зрозуміти мотивацію їх дійства, побачити, яке саме значення вони придають своїм діянням. На думку М.Вебера, тільки такий метод, що отримав назву – verstehen ( з німецького – розуміння) здатний забезпечити отримання неупередженого наукового соціологічного знання.

М. Вебер також вважав, що головним суб’єктом будь-яких соціальних дій, рухів, подій виступає індивід, і тому соціологія повинна брати за основу своїх досліджень поведінку індивіда. Вчений ввів поняття «ідеального типу», який, на його думку, - не мета, а засіб; методологічний інструмент дослідника, що застосовується для впорядкування соціальної дійсності та її розуміння. Він виділив чотири ідеальні типи: цілераціональний, коли людина виразно уявляє мету, засоби її досягнення та зворотню реакцію інших людей на свої дії; ціннісно-раціональний (виконується на основі свідомої віри людини в цінність певної поведінки); афективний ( здійснюється під впливом неусвідомлених емоціональних імпульсів); традиційний (відбувається на основі традиційних зразків і звички).

Основні соціологічні ідеї М. Вебера :

• об’єктом соціології є суспільство та різні соціальні процеси, що відбуваються в ньому. соціологія повинна орієнтуватися на дії індивіда або групи;

• в сучасному суспільстві головний конфлікт народжується боротьбою між політичними партіями і бюрократичним державним апаратом ;

• разом із відношенням до засобів виробництва важливими класовими ознаками є також відношення до влади, релігії, ідеології тощо;

• існує зв’язок господарського життя суспільства, матеріальних та ідеальних інтересів різних соціальних груп з релігійною свідомістю.

М. Вебер – засновник «розуміючої» соціології, прибічник ідеї всезагальної раціоналізації в ґенезі західноєвропейського капіталізму пріоритетну роль відіграла протестантська

«господарська етика». Цікавими є висновки М.Вебера про раціоналізацію всіх сфер капіталістичного суспільства як провідної історичної тенденції. Особливо цінним у веберовській соціології є його аналіз бюрократії як певного засобу управління і особливої соціальної групи управлінців. Аналізуючи раціональність бюрократії як соціального явища, він намагався визначити ідеальний тип бюрократії. Суттєвим є внесок М.Вебера у соціальної стратифікації: до числа найбільш важливих соціальних статусів він включив багатство, престиж, владу, авторитет, а також здатність людини чи групи людей реально реалізовувати плани і здійснювати певну політику, долаючи опір інших людей або груп. Цікавим є дослідження М.Вебера з соціології релігії. Він дійшов висновку, що деякі аспекти християнської віри і особливо, протестантизм мали великий вплив на розвиток капіталізму. Окремим напрямком досліджень М.Вебера є політика і право, де він докладно аналізує соціальні відносини панування та підкорення людей, влади і панування. Було виокремлено три типи панування: традиційне ( звичаї, традиції), харизматичне (безперечна довіра до лідера) та легальне (довіра до права, закону, згідно з яким підкоряються не особистості, а чинним законам).