25. Концепція «Відкритого суспільства», його співіснування та взаємодія з державою

Категорія « суспільство» багатозначуща. Сучасна наука оперує такими поняттями як суспільство «класове», «сегментарне», «достатку», «споживання», «дозвілля», «відкрите» тощо. Розглянемо останню категорію, як найбільш цікаву з теоретичної і практичної точок зору.

Відкрите суспільство – поняття, введене в обіг А. Бергсоном (1859-1941, франц.) у книзі «Час і добра воля», 1889) і активно використовувалося К. Поппером (1902-1994, англ.) у книзі «Відкрите суспільство і його вороги» (1945). К. Поппер виділив головні характеристики відкритого суспільства: відмова від будь-яких домагань кого б то не було на володіння абсолютною істиною; законність вільних обговорювань будь-яких соціальних проблем укупі з традицією того, щоб

результати публічних дискусій впливали на політику; наявність інститутів, що сприяють волі тих, «хто не шукає вигоди». Інтерпретуючи поняття й принципи демократії, що лежать в основі відкритого суспільства, К. Поппер відзначає наступне:

1) демократію, в принципі, неприпустимо характеризувати як правління більшості,

навіть у контексті найважливішого інституту загальних виборів. Дії влади повинні

бути реально обмежені правом зміни її без кровопролиття;

2) та конституція будь-якої держави, що називає себе демократичною, споконвічно

передбачає лише єдиний тип змін у наявній сукупності законів – трансформації, що

піддають небезпеці саму демократію;

3) влада, яка не забезпечує ефективності соціальних інститутів, що гарантують

меншостям право ініціювати адекватні реформи, перетворюється на режим і,

очевидно, може класифікуватися як тиранія й диктатура;

4) всебічний розвиток суспільних інститутів, що охороняють демократію, не означає,

що в суспільстві не існує прихованих антидемократичних інтенцій і у владних

структурах, і в масі індивідів;

5) слід пам’ятати, що падіння навіть недосконалої демократії є кроком назад, бо веде

до зникнення всіх прав, хоч би за умови збереження економічного зросту, а

соціальна покора сваволі влади стає імперативом.

Звідсіля, «закритим», на думку К. Поппера, виступає суспільство, організоване на основі авторитарно встановлених незмінних норм. На противагу йому відкрите суспільство базоване на високому і зрілому критичному потенціалі людського розуму, що стимулює інакомислення й інтелект вільного індивіда і соціальних груп, спрямоване на безперервне реформування суспільства з метою розв’язання проблем, що встають перед ним.

Отже, відкрите суспільство, згідно з К. Поппером, - і реальність, і певний ідеал.

Демократія, коли вона є, указує шлях у реальне відкрите суспільство. Тільки в умовах повної демократії й відкритого суспільства існує реальна можливість уникнути багатьох лих.

Хоча концепція відкритого суспільства неодноразово піддавалась критиці, важко не погодитися з багатьма її цікавими й обґрунтованими ідеями, тим більше, що у другій половині ХХ ст. американський політолог і фінансист Дж. Сорос розгорнув активну пропаганду курсу на здійснення відкритого суспільства. У 1999 році було видано переклад його книги «Криза світового капіталізму. Відкрите суспільство», у якій так характеризується процес співіснування і взаємодії відкритого суспільства й держави: «Основний принцип полягає в тому, що держава й суспільство не ідентичні; держава повинна служити суспільству, але не правити ним. У людей є потреби, які вони самостійно задовольнити не можуть, і задовольняти їх покликана держава. Але

держава не повинна брати на себе всі колективні рішення. Деякі потреби краще задовольняти в рамках добровільних асоціацій, індивідів, інші – за допомогою муніципальної влади, а треті – шляхом міжнародних домовленостей. Відкрите громадянське суспільство, держава, місцеві органи влади – всі вони мають власні сфери впливу на те, що повинні вирішувати самі люди, а не держава. Те, як приймаються рішення, повинна визначати конституція... і держава не повинна бути поза досяжністю закону».

Отже, відкрите суспільство уявляється вищою формою організації суспільного життя, яку прагне втілити Європейське співтовариство, а також стає надзвичайно актуальною і для сучасного українського суспільства, де відбувається процес посттоталітарного відновлення.