3. Механізм регулювання системних трансформацій економіки і суспільства перехідного типу

В постсоціалістичних країнах трансформаційні процеси посилюють роль теорії, яка потрібна для того, щоб відобразити перетворення в сус. Теорія полегшує пошук варіантів розвитку суспільства. Сформувалася теорія трансформаційних процесів у рамках нової дисциплінарної галузі знань – транзитології. Транзитологія – це наука про перехідні форми і процеси суспільного розвитку, що перебувають у процесі динамічних змін, перетворень еволюційного або революційного характеру. Методологічне підґрунтя транзитології утворюють: 1)діалектика; 2)формаційний підхід; 3)загально цивілізаційний підхід; 4)концепція загальнолюдського прогресу; 5)теорія циклічного розвитку людства. Об’єкт дослідження ек. транзитології: 1)перехідна ек.; 2)ек. трансформації. Поняття трансформації ек. систем, як перехід від одного типу організації господарського життя сус. до іншого, як зміна форм ек. системи відповідно до модернізації або радикального перетворення елементів, що її утворюють. Розрізняють внутрішньо системну трансформацію та міжсистемну. У процесі трансформації ек. систем постсоціалістичних країн об’єктивно існують три технологічні тенденції ринкових перетворень: 1)поступовий занепад та відмирання економіки радянського типу; 2)ґенеза відносин сучасної посткласичної ринкової економіки; 3)соціалізація, зростання ролі суспільних цінностей та інституцій. Для постсоціалістичних країн питання про стратегію трансформації їх ек. систем на поч. 90-тих зводилось до вибору одного з двох можливих підходів: 1)шокової терапії – проведення радикальних реформ у найкоротші терміни; 2)градуалізм – поступовий, поетапний перехід до ринку.

4. Дерегуляція економічних систем: сутність, форми, прояви

Дерегулювання – скорочення (скасування) державної регламентації підприємницької діяльності. Д. стосується передусім прямого, або адміністративно-правового, регулювання. Державне регулювання ек. – стабільний компонент сучасної соціально орієнтованої ринкової системи, необхідна умова забезпечення процесу відтворення сус. капіталу. Відбувається у двох вимірах: у часі та в просторі. У країнах з розвинутою економікою визначилися галузі (сектори), що перебувають під відносно постійним і особливо жорстким державним контролем. У США вони отримали назву „регульованих” (залізничний, міжміський автомобільний, авіаційний та водний транспорт, виробництво електроенергії, видобуток природного газу, система зв'язку, атомна енергетика). Найбільш яскравими виявами дерегуляції стали „рейганоміка” і „тетчеризм” – ек. політика, яку проводили президент США Р.Рейган і прем'єр-міністр Великобританії М.Тетчер. Сутність її – в послабленні державного контролю за економікою, скороченні державного господарського сектора, звуженні багатьох соціальних програм. Подібні процеси мали місце і в інших країнах Заходу. Відбулося економічне й соціальне Д. Теоретичне підґрунтя Д. — неокласичний напрям ек. теорії, що доводить низьку ефективність і навіть шкідливість державного регулювання соц.-ек. процесів. На початку 90-х у США з'явився новий термін – „ре-регулювання”, що означає зворотний напрям у громадській думці та ек. політиці держави. Прибічники ре-регулювання стверджують, що процес Д. відбувся занадто швидко і тому необхідно відновити певні форми регулювання. В основі Д. – суперечливий характер наслідків державного регулювання ек., циклічна природа господарського розвитку, зміни політичних настроїв у суспільстві.