27. Ордоліберальна концепція функціонування економічних систем

У післявоєнний період теорія неолібералізму знайшла прихильників й отримала успішну практичну реалізацію у Західній Німеччині. В. Ойкен і його послідовники в університеті у 1948 р. почали випускати щорічник "Ордо", який відіграв роль теоретичної трибуни неолібе­ралізму. "Ордо" —означ "порядок" екон системи, "природний устрій" вільного ринкового господарства. Філо­софія ордолібералізму орієнтована на політичну культуру й етичні ідеали, характерні для середніх верств, а саме: повагу до власності, принципи зма­гальності у суспільному й економічному житті, готовність до ризику, дотри­мання громадянами моральних і правових норм, чесність, відданість професії, ощадливість, передбачливість, повагу до законів і державної влади — тобто усього набору загальнолюдських цінностей. В.Репке, О.Рюстов, В.Ойкен, Ф.Бьома.

В. Ойкен виділяє "централізованокероване господарство" та ринкову економіку. Основу його вчення становить аналіз елементарних господарських форм — поділу праці, власності, механізму коор­динації домашніх господарств, підприємств, економічних інститутів держави та інших. Державний вплив тільки у виключних випадках, пов'язаних з дією екзогенних чинників. Таку позицію відображає відоме гасло ордолібераліз­му: запровадження потужного інституційного регулювання.Починаючи з 1948 р., ідеї ордолібералізму та соціального ринкового гос­подарства набули статусу офіційної ідеологічної доктрини німецького уряду.Ордолібералізм пов'язує із своїми основними поняттями „господарського устрою”, „загального добробуту” і „соціальної справедливості”

28. Загальноцивілізаційний підхід до класифікації економічних і суспільних систем

Структура ек. в її широкому розумінні охоплює всі сфери людської діяльності – від макро до мікроек. рівня. Вона, безумовно, є найважливішою і навіть основною ланкою, своєрідним ядром загальної структури ек. Розгорнута ек.-матем. модель міжгалузевого балансу в його динамічній будові і сьогодні вважається визначним досягненням ек. думки у справі пізнання кількісних структурних зрушень в економіці.Будь-яка ек. система ґрунтується на природному потенціалі країни, раціональності його залучення до господарського та ринкового оборотів, збереженні природи, підвищенні родючості землі та відновленні інших відтворюваних ресурсів, які експлуатуються. Структура ек.: 1)структура виробництва споживчих товарів; 2)структура виробництва промислових товарів; 3)аграрна структура. Політика ефективних ринкових реформ органічно пов’язана з інвестиціями у структурні перетворення, спрямовані на ек. оновлення та зростання. Галузеву структуру формують відповідна державна політика та господарська діяльність, використовуючи сучасні методи управління відтворюваним процесом – визначення джерел інвестицій, необхідних обсягів і напрямів вкладень структурування виробництва та ринку. Ек. структури в різних країнах та регіонах світу формуються і змінюються під впливом діяння складної сукупності об’єктивних та суб’єктивних чинників. Сучасні структуроутворюючі процеси, їх динамізм і результативність залежать від ек. та науково-технічної могутності тих чи інших чинників.