3.3 «Про значення неігрової кінематографії»

Ми стверджуємо, що, незважаючи на порівняно тривалий час існування поняття «кінематографію», незважаючи на безліч випускаються драм-психологічних, псевдобитових, псевдоісторичних і детективних, - незважаючи на незліченність відкритих кінотеатрів, кінематографії в її теперішньому вигляді не існує основні завдання її не усвідомлені.

Ми сміємо це стверджувати на підставі відомостей, які ми маємо про роботу і шуканнях у нас і закордоном.

У чому ж справа?

Справа в тому, що кінематографія стояла і стоїть на неправильному шляху.

Кіно вчорашнього і сьогоднішнього дня - це тільки комерційна справа. Шлях розвитку кінематографії диктувався лише міркуваннями прибутку. І немає нічого дивного в тому, що широка торгівля картинами - ілюстраціями до романів, романсам, до пінкертоновскім випускам - засліпила очі виробничникам втягнула їх у себе.

Кожна картина - це лише літературний скелет, обтягнутий кіношкірой.

У кращому випадку під шкірою (як, наприклад, у закордонних бойовиках) виростає кіножір і кіномясо. Але кінокостяка ми ніколи не бачимо. Наша картина - це лише загальновідоме «місце без кісток», насаджене на осиковий кілок, на гусяче перо літератора.

Я концентрую сказане: кіноречей немає. Є співжиття кіноіллюстрацій з театром, з літературою, з музикою, з ким і з чим завгодно, за скільки і коли завгодно.

Я хочу, щоб ви мене правильно зрозуміли. Ми всією душею вітали б використання кіно в допомогу всім галузям людського знання. Але ми визначаємо ці можливості кіно як його побічні, ілюстраційні функції. Ми ні на хвилину не забуваємо, що стілець робиться з дерева, а не з лаку, який його покриває. Ми твердо знаємо. Що чобіт робиться з шкіри, а не з вакси, яка змушує його блищати.

Ось в цьому-то й жах, в цьому-то і невиправний промах, що до сі пір ви вважаєте своїм завданням чистку кінематографічної ваксою чиїхось літературних черевик (якщо бойовик - то на високих французьких підборах).

Нещодавно, здається, на перегляді сімнадцятий «кіноправди», якийсь кінематографіст заявив: «Це неподобство, це мапожнікі, а не кіноматографісти». У відповідь на це знаходиться неподалік конструктивіст Олексій Ганн резонно зауважив: «Побільше б нам таких шевців - і все буде добре».

Я від імені автора «кіноправди» маю честь заявити, що він дуже вдоволений такою беззастережним визнанням його першим сапожником російського кінематографа.

Це краще, ніж «артист російської кінематографії».

Це краще, ніж «художній кінорежисер».

До біса ваксу. До біса чоботи без блиску. Даєш чоботи зі шкіри. Рівняйтеся по першим російським кіносапожнікам - кінокам.

Ми, шевці кінематографії, говоримо вам - чистильникам чобіт: ми не визнаємо за вами ніякого стажу в укладення кіновещей. І якщо можна взагалі вказувати на стаж як на перевагу, то це право цілком за нами.

То нікчемне, що ми практично зробили, все ж більше, ніж ваше багаторічне нічого.

Ми перші почали робити голими руками кіноречі - нехай незграбні, нескладні, без блиску, нехай з деяким вадою, але все ж речі потрібні, речі необхідні, спрямовані в життя і життям необхідні.

Ми визначаємо кіновещь двома словами: монтажне «бачу».

Кіновещь - це закінчений етюд досконалого зору, витонченого і поглибленого усіма існуючими оптичними приладами і головним чином - експериментують у просторі та часі знімальним кіноапаратом.

Поле зору - життя;

матеріал для монтажного побудови - життя;

декорації - життя;

артисти - життя.

Ми, звичайно, не забороняємо і не можемо забороняти художникам малювати свої картинки, композиторам складати для піаніно, а поетам складати для дам. Нехай їх бавляться ...

Але це - іграшки (хоча б і талановито спрацьовані), а не справа.

Одне з головних звинувачень, що висуваються до нас, - це те, що ми незрозумілі масам.

Навіть якщо допустити, що деякі роботи важкі для розуміння, то чи означає це, що ми жодної серйозної роботи, жодного дослідження робити не повинні?

Якщо масам потрібні легкі агітаційні брошурки, чи означає це, що їм не потрібні серйозні статті Енгельса, Леніна? .. Може бути, сьогодні з'явиться серед вас ЛЕНІН російської кінематографії, а ви не дасте йому працювати, тому що продукти його виробництва будуть незрозумілі ...

Але стан речей з нашими роботами йде не так. Ми, по суті, не зробили жодної роботи, більш незрозумілою для мас, ніж будь-яка кінодрама. Навпаки, встановивши виразну зорову зв'язок між сюжетами, ми значно послабили значення написів і тим самим наблизили кіноекран до малограмотним глядачам, що особливо важливо в даний момент.

І ось, як би в насмішку над літературними няньками робітників і селян, останні виявляються тямущість своїх непрошених нянь ...

Таким чином, у наявності дві крайні точки зору.

Одна - кіноков, що ставлять своєю метою організацію справжнього життя.

Інша - орієнтація на агітаційно-художню драму з переживаннями або пригодами.

Всі державні і приватні капітали, всі технічні і матеріальні засоби помилково кинуті зараз на другу, «агітаційно-художню» чашку ваг.

Ми ж і раніше чіпляємося за роботу голими руками і впевнено чекаємо своєї черги, щоб опанувати виробництвом і перемогти.

1923