6.Модель та структура особистісно-зорієнтованого уроку у початковій школі. Наведіть приклад.

Особистісно-зорієнтоване навчання – освітня технологія, основною метою є власний розвиток особистості учня на основі рівності спілкування з однокласниками.

Основне завдання – надання допомоги кожному учневі у визначенні своїх знань, уподобань та умінь, напрямок на їх розвиток.

Принципи особистісно-зорієнтованого навчання

1. Усвідомлення індивідуальності учня (неповторність)

2. Диференціація (розподіл за рівнем знань)

3. Врахування здібностей, інтересів, можливостей

4. Варіативності (різноманітність)

5. Проектного навчання (створення групи)

6. Гуманізації змісту знань

7. Системності (постійно)

8. Інтегративності (поєднання)

Учні опановують структуру діяльності завдяки педагогові, який допомагає їм: орієнтуватися в матеріалі, який вивчається (предметний курс, тема, блок, навчальне заняття), визначати або брати участь у формуванні мети певної навчальної діяльності, реалізувати план діяльності, маючи можливість варіювати цей процес у межах визначених норм, самостійно або спільно з іншими учнями й педагогом оцінювати результати своєї діяльності, порівнюючи її з еталоном (критеріями досягнення мети). При цьому саме суб’єктне ставлення до мети діяльності, привласнення і породження цієї мети учнями й педагогом у діалоговій взаємодії є першим відправним пунктом у реалізації особистісно орієнтованого навчання: немає мети – немає суб’єкта.

Технологічні етапи особистісно орієнтованого уроку:

Перший – етап орієнтації:

 мотивація наступної діяльності вчителем, позитивна установка на роботу;

 орієнтація учнів про місце даного заняття в цілісному курсі, розділі, темі

(схеми, опори, словесна установка тощо);

 опора на особистий досвід учнів із проблеми заняття.

Другий – етап цілепокладання:

 учитель спільно з учнями визначає особистісно-значимі цілі наступної діяльності на уроці (що може дати це заняття школяреві зараз, для здачі підсумкового заліку, екзамену, майбутнього життя);

 визначення показників досягнення поставлених цілей (які знання, уявлення, способи діяльності свідчитимуть про це).

Третій – етап проектування:

 залучення учнів (за можливістю) до планування наступної діяльності через попередню роботу (випереджувальні завдання, повідомлення, реферати, підготовку наочності, самостійні завдання);

 складання плану очікуваної роботи;

 обговорення складеного плану.

Четвертий – етап організації виконання плану діяльності:

 надання варіативності у виборі способів навчальної діяльності (письмово чи усно; індивідуально чи в групі; виклад опорних положень чи розгорнута відповідь; узагальнено чи на конкретних прикладах тощо);

 вибір учнями способів фіксації пояснення нового матеріалу (конспект, схема, таблиця, опора, план, тези, висновки тощо);

 вибір учнями (за можливістю) завдань і способів їх виконання при закріпленні знань, формуванні умінь та відпрацюванні навичок;

 варіативність у завданні домашньої роботи (диференціація за рівнем складності і способом виконання).

П’ятий – контрольно-оцінювальний етап:

 залучення дітей до контролю за ходом навчальної діяльності (парні і групові форми взаємоконтролю, самоконтроль);

 участь учнів у виправленні зроблених помилок, неточностей, осмисленні їх причин (взаємо- і самоаналіз);

 надання вихованцям можливості самостійно або за допомогою вчителя, інших учнів порівнювати отриманий результат із критеріями еталона (мети);

 використовування механізмів “цінування” (позитивного ставлення до успіхів школярів) і “оцінювання” (виставлення оцінок, поурочного бала, рейтингових оцінок тощо) не тільки кінцевого результату, але й процесу навчання.

І. С. Якиманська виокремлює три моделі особистісно орієнтованої педагогіки: соціально-педагогічну, предметно-ди­дактичну та психологічну.

Соціально-педагогічна модель виховує особистість з попередньо заданими якостями. Освітні інститути суспільства створюють типову структуру такої особистості. Завданням школи є наближення кожного учня до її параметрів (носій масової культури). Технологія освітнього процесу основана на використанні ідей педагогічного управління, формування, корекції особистості "ззовні", без урахування суб'єктного досвіду учня. Це виражається в одноманітності програм, методів, форм навчання, авторитарності.

Предметно-дидактична модель особистісно орієнтованої педагогіки пов'язана з предметною диференціацією, яка забез­печує індивідуальний підхід у навчанні. Знання організуються в міру їх об'єктивної складності, новизни, складності перероб­ки, а не рівня розвитку учня. Технологія предметної дифе­ренціації будується на урахуванні складності та обсягу на­вчального матеріалу (завдання пониженої та підвищеної складності). Вона забезпечується факультативними курсами, поглибленими програмами. Ця технологія не торкається ду­ховної сфери — національних та світоглядних відмінностей, які в значній мірі визначають зміст, суб'єктного досвіду учня.

Психологічна модель особистісно орієнтованої педагогіки спочатку зводилась до визнання відмінностей в пізнавальних здібностях учнів, які в реальному освітньому процесі прояв­ляються в здібності до навчання (індивідуальна здібність до засвоєння знань). При цьому метою освітнього процесу є ко­рекція здібності до навчання як пізнавальної здібності.

Психологія та педагогіка, які впродовж багатьох років декларували розвиток здібностей особистості та особистості в цілому як мету, не могли реально інструментувати освітній процес. У педагогіці не були розроблені відповідні освітні технології; існуючі ж були зорієнтовані на інформативну, а не на розвивальну функцію.

При такому розумінні особистісно орієнтованого підходу дитина спочатку особистістю не визнавалась, а ставала нею в результаті цілеспрямованого педагогічного впливу, за умов спеціальної організації навчання та виховання.

3