8. Основні типи й оцінні показники легітимності влади.

У ХХ ст. суттєвий внесок у політичну думку був зроблений Максом Вебером німецьким політичним економістом і теоретиком-соціологом. У політичній сфері він виділяє три типи легітимного па­нуванняю. Перший тип панування він іменує легальним — так він називає правову державу, в якій підкоряються не особистості, а законам. Другий тип легітимного панування —традиційне — засно­ване на вірі не тільки в законність, але навіть у святість здавна існуючих порядків і влади. Третім типом панування є патріархальне пану­вання, яке являє собою пряму протилежність традиційному

Типи легітимності політичної влади

М. Вебер виокремив три основних типи легітимності політичного панування: традиційний, харизматичний і раціонально-легальний:

1) Традиційний тип легітимності влади грунтується на авторитеті традицій і звичаїв. Влада цього типу встановлю­ється відповідно до традицій і звичаїв і ними ж обмежується.

2) Харизматичний тип легітимності політичного панування грунтується на вірі підвладних у незвичайні якості і здібності, винятковість правителя. Такий тип притаманний суспільствам з невисоким рівнем розвитку демократії і політичної культури його членів.

3) Раціонально-легальний тип легітимності політичного панування базується на переконанні підвладних у законності й доцільності встановлених порядків та існуючої влади. За цього типу легітимності органи влади та їхні керівники обираються через демокра­тичні процедури й відповідальні перед виборцями, правлять не видатні особистості, а закони, на основі яких діють органи влади й посадові особи. Названі типи легітимності політичної влади реально не існують у чистому вигляді. Кожний з них є поєднанням різних типів з переважанням тією чи іншою мірою якогось одного.

9. Предмет, методи, категорії і функції політології .

Існує цілий ком­плекс наук, що вивчають політику, які виникли на межі власне політо­логічних та інших суспільствознавчих знань: політичної філософії, політич­ної соціології, політичної історії, теорії держави і права, політичної психо­логії тощо. Разом із такими дисциплінами, як політична етнографія, політична демографія, політична статистика, еко- й біополітологія, цей комплекс знань створює політичну науку, або політологію у широкому розумінні.

Поряд із нею існує й політологія у вузькому її значенні — як загальна теорія політики. Специфіка теорії політики полягає в тому, що вона. по-перше, спеціально досліджує політику як цілісний об'єкт, і, по-друге, своїм основним предметом має групу закономір­ностей відносин соціальних суб’єктів з приводу влади.

У процесі вивчення політичних явищ політична наука використовує різні методи дослідження. Загальною методологічною основою досліджень залишається діалектичний метод. Він визначається конкретно-історичним підходом до аналізу явищ дійсності, врахуванням впливу на політичні явища багатьох різноманітних факторів.

Суттєвого значення набувають системний підхід та структурно-функціональний аналіз.

У другій половині XX ст. на заході набули поширення біхевіористські методи, тобто засоби дослідження суспільних політичних явищ через вивчення і спостереження поведінки окремих людей та суспільних груп.

Й досі широко застосовуються у політичних дослідженнях порівняльні методи. Ними ко­ристувалися ще Платон, Арістотель, Монтеск'є, а також К. Маркс, М. Вебер,Використання цього методу дає змогу виявити, в чому полягає схожість досліджуваних об'єктів, а в чому вони відрізняються.

Зараз у політології широко застосовуються емпірично-соціологічні ме­тоди, методи соціальної психології, статистики, моделювання. Основним об'єктом цих досліджень є функціонування політичних інститутів, дії політичних суб'єктів, динаміка соціальної думки.

Характер політології як науки найбільш повно виявляється в її функціях.

Однією з найважливіших функцій політології є теоретико-пізнавальна, яка полягає у розробці основних концепту­альних ідей, що пояснюють характер розвитку суспільства на його різних етапах.

Методологічна функція політології полягає у тому, щоб озброїти людину ефективними засобами пізнання політичної реальності.

За допомогою світоглядної функції стверджуються цінності, ідеали, норми цивілізованої політичної поведінки, політичної культури.

Важливу роль відіграє прогностична функція політології. Суть цієї функції полягає у спрямованості політології на передбачення шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки.

Політологія має й велике виховне значення. У цивілізованих країнах підготовку людей до виконання відповідальних обов'язків громадянина зо­середжено в руках політичних партій, церкви, школи, молодіжних ор­ганізацій тощо. В Україні, як і в інших країнах СНД, політичне виховання людини здійснюється школою, засобами масової інформації, а у вищих навчальних закладах цю місію покладено на систему суспільних наук, і пе­редусім — на політологію.