1. Дослідження Арістотелем і Платоном сутності і форм організації держави.

Справжньою вершиною політичної думки Стародавнього світу є політична філософія Стародавньої Греції. Різні соціально-політичні вчення, що виникли тут, містять у собі, як у зародку, майже всі пізніші теорії. Цьому сприяв особливий устрій Греції. Йдеться про поліси — держави, що являли собою общини вільних громадян. В цих полісах йде класова диференціація, виникають багаті та бідні прошарки. Йде шалена боротьба за владу, з’являються реалістичні концепції влади.

Погляди рабовласницької аристократії виражав Платон (427—347 рр. до н.е.). Платон мріяв про ідеальну державу. Політичний ідеал Платона — аристокра­тичний державний устрій, «влада кращих». Основна суть платонівської держави — справедливість, що полягає у ретельному виконанні кожним членом суспільства своїх обов'язків. Ос­танні визначаються природними нахилами людини.

В «Держава» Платон один із перших звертається до характеристики політичних форм. Він описує недосконалі політичні форми: тімократію (влада військових), олігархію і демократію. . Для Платона демократія — це влада мас, яка неминуче призведе до тиранії більшості. Він попереджає, що демократія, як правило, короткочасна. Натовп дуже швидко поступається своєю владою одноосібному тирану і знищує, таким чином, народну владу. Недосконалим формам держави Платон протиставляє ідеальну державу — справедливе правління вибраних мудреців - філософів, які на основі вічних ідей мудро керують суспільством і влада яких повинна бути абсолютною й безумовною. В політичному ідеалі Платона особистість, суспільство і держава розчинені в полісі. Він вводить строгу ієрархію станів: філософи-правителі, стражі й воїни і ремісники та селяни, які займаються фізичною працею. В політичному вченні Платона, безумовно, неважко побачити витоки тоталітаризму.

З іменем Арістотеля (384—322 рр. до н.е) пов'язано зародження політичної науки як окремої дисципліни. Згідно з Арістотелем, політична наука займається державою, полісом. Він розглядав державу як форму спілкування громадян. Людина, на його думку, є істотою політичною, і во­на може себе реалізувати тільки в суспільстві і через суспільство. Держава виникла не через угоду між людьми, а природним шляхом — із сім'ї. Мета створення держави полягає не тільки в тому, щоб вирішувати економічні та політичні питання, а й у тому, щоб не дозволяти людям чини­ти несправедливість, допомагати їм задовольняти потреби. Служіння спільному благу було для Арістотеля критерієм правильності державної форми, а найкращою формою держави він вважав політею (правління більшості в інтересах усіх).

В його вченні, як і у вченні Платона, мають місце тоталітарні тенденції: людина — частина держави, особисті інтереси підпорядковані суспільному благу. Громадянин, в оцінці Арістотеля, — це безлика частина єдиної політичної спільноти. Громадян він називав вільними людьми, але свободу розумів тільки як протилежність рабству: громадяни — не раби, ними ніхто не володіє. Громадяни займаються тільки військовими, законодавчими й судовими справами. Сільськогосподарське і промислове виробництво — справа рабів. Громадяни можуть мати приватну власність, але користуватись нею потрібно спільно. Форми державного устрою Арістотель виділяє за такими критеріями: кількість правлячих і мета правління.Внаслідок цього є три правильні форми правління (монархія, аристократія, політія), при яких правителі мають на увазі загальну користь, і три «несправедливі» (тиранія, олігархія і демократія), де мається на увазі тільки особисте благо правителів. У Політиці» Арістотель називає політію найкращою з «справедливих» форм. Форму державного устрою Арістотель пов'язує з її «принципами»: «принципом аристократії служить доброчинність, олігархії — багатство, демократії — свобода» Політія покликана об'єднувати три ці елементи, тому й повинна вважатись справедливою аристократією — правлінням найкращих.