6. Обґрунтування облікової політики оцінки запасів. При відпуску запасів у виробництві, продажу та іншому вибутті підприємство може здійснювати їх оцінку одним з таких методів:

• ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів. Такий метод може використовуватися за відпускаються запасам готової продукції при виконанні спеціальних замовлень і проектів;

• середньозваженої собівартості. Така оцінка проводиться по кожній одиниці запасів діленням сумарної вартості їх залишків на початок звітного місяця і вартості отриманих у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів (у натуральному вираженні) на початок звітного місяця і одержаних у даному місяці запасів;

• собівартості перших за часом надходження запасів (метод ФІФО). Оцінка запасів за методом ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються у тій послідовності, в котрій вони надходили на підприємство (тобто запаси, першими відпускаються у виробництво або продаж, оцінюються за собівартістю перших за часом надходження вхідних запасів) ;

• собівартості останніх за часом надходження запасів (Метод ЛІФО). Оцінка запасів за методом ЛІФО базується на припущенні, що запаси використовуються в послідовності, протилежній їх надходженню на підприємство (тобто запаси, першими відпускаємо в виробництво або продаж, оцінюються за собівартістю останніх за часом надходження вхідних запасів);

• нормативних витрат. Оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції, установлених підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних витрат до фактичні норми і ціни в нормативній базі повинні регулярно перевірятися і при необхідності переглядатися;

• ціни продажу. Оцінка запасів за цінами продажу використовується на підприємствах роздрібної торгівлі шляхом застосування середнього відсотка торговельної націнки на реалізовані товари. Цей метод когут застосовувати торговельні підприємства, що реалізують широкий і мінливий асортимент товарів з приблизно однаковим рівнем торгової націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю цих товарів і сумою торговельної націнки на них. У свою чергу, сума торговельної націнки на реалізовані товари розраховується як добуток продажної (роздрібної) вартості цих товарів і середнього відсотка торговельної націнки.

Для всіх видів і різновидів запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, може застосовуватися тільки один із наведених методів їх оцінки.

На дату балансу запаси можуть відображатися в звітності за найменшою з двох оцінок - первісною вартістю або чистою вартістю реалізації. Первісна вартість запасів включає суму, сплачену платником постачальнику (за вирахуванням непрямих податків); суму ввізного мита; суму непрямих податків, які не відшкодовуються підприємству; транспортно-заготівельні витрати; інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, придатного для використання в передбачених цілях. Чиста вартість реалізації являє собою очікувану ціну реалізації запасів в умовах звичайної операційної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію.

Вибір облікової політики оцінки запасів обґрунтовується особливостями управління ними на підприємстві.

7. Побудова ефективних систем контролю за рухом запасів на підприємстві. Основним завданням таких контролюючих систем, які є складовою частиною оперативного фінансового контролінгу підприємства, є своєчасне розміщення замовлень на поповнення запасів і залучення в операційний оборот зайво сформованих їх видів.

Серед систем контролю за рухом запасів у країнах з розвиненою економікою найбільш широке застосування отримала «Система АВС». Суть цієї контролюючої системи полягає в поділі всієї сукупності запасів товарно-матеріальних цінностей на три категорії виходячи з їх вартості, обсягу і частоти витрачання , негативних наслідків їх нестачі для ходу операційної діяльності і фінансових результатів тощо.

• У категорію «А» включають найбільш дорогі види запасів з тривалим циклом замовлення, які вимагають постійного моніторингу у зв'язку з серйозністю фінансових наслідків, викликаються їх недоліком. Частота завезення цієї категорії запасів визначається, як правило, на основі Моделі ЕОQ. Коло конкретних товарно-матеріальних цінностей, що входять у категорію «А», зазвичай обмежене і вимагає щотижневого контролю.

• У категорію «В» включають товарно-матеріальні цінності, мають меншу значимість у забезпеченні безперебійного операційного процесу і формування кінцевих результатів фінансової діяльності. Запаси цієї групи контролюються зазвичай один раз на місяць.

• У категорію «С» включають всі інші товарно-матеріальні цінності з низькою вартістю, що не грають значущої ролі у формуванні кінцевих фінансових результатів. Обсяг закупівель таких матеріальних цінностей може бути досить великим, тому контроль за їх рухом здійснюється з періодичністю один раз на квартал.

Таким чином, основний контроль запасів за «Системою АВС» концентрується на найбільш важливій їх категорії з позицій забезпечення безперебійності операційної діяльності підприємства та формування кінцевих фінансових результатів.

Певне поширення в зарубіжній практиці контролю запасів отримала і «Система рівня повторного замовлення». Вона застосовується зазвичай спеціалізованими підприємствами торгівлі з відносно вузьким асортиментом товарів, але з досить обширним контингентом покупців.

В основі цієї системи лежить попереднє встановлення трьох нормативних елементів рівня запасу по певній товарній позиції:

• середній період виконання замовлення, в днях;

• страховий запас на можливе порушення терміну поставки товару;

• страховий запас на можливе перевищення середнього рівня попиту покупців на товар.

На основі підсумовування цих трьох нормативних елементів визначається «рівень повторного замовлення». При зниженні фактичного розміру запасів до цього рівня, здійснюється повторне замовлення даного товару у постачальників.

Ця система контролю дозволяє мінімізувати витрати з зберігання запасів на підприємстві.

У процесі управління запасами повинні бути заздалегідь передбачені заходи щодо прискорення залучення їх в безпосередній операційний процес (виробництво або реалізацію). Це забезпечує вивільнення частини фінансових ресурсів, а також зниження розміру втрат товарно-матеріальних цінностей у процесі їх зберігання.

Аналіз можливостей мобілізації виявлених резервів підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів. 

Практично всі функціональні служби підприємства, які аналізують порядок використання матеріальних ресурсів та розробляють відповідну політику управління ними, мають потребу в системі нормативних (стандартних) витрат («standard cost»): служба маркетингу — для прийняття рішень про замовлення матеріальних ресурсів; служба менеджменту — для контролю витрат матеріальних ресурсів через аналіз відхилень, бухгалтерія — для оцінки матеріальних запасів.

Завданням управління матеріальними запасами, яке здійснюється спільними зусиллями служби маркетингу та бухгалтерії, є розроблення політики, за допомогою котрої можна мінімізувати обсяги запасів та досягти оптимальних вкладень капіталу в матеріальні цінності. Отже, завдання прогнозування й управління запасами розглядаються як невід’ємна частина комплексного проекту, який включає аналіз фінансового стану підприємства та кон’юнктурні й маркетингові дослідження. Тільки тоді методи управління запасами матимуть найбільшу ефективність.

У багатьох компаніях і товариствах існують знижки на оптові ціни у разі замовлення збільшеного розміру поставок матеріалів. Замовлення на партії, більші від оптимального розміру, призводить до збільшення вартості запасів. Але таке збільшення може бути компенсоване зниженням закупівельної ціни матеріальних ресурсів.

Варто зазначити, що необхідною передумовою ефективності оперативного аналізу стану матеріальних запасів є використання комп’ютерних технологій збирання, обробки та зберігання економічної інформації.