Проте, на думку деяких вчених, повернення дитини в сім’ю або до інтернату часто ускладнюють такі обставини:

• діти не хочуть повертатися додому або до інтернату через те, що там незадовільні умови життя або діти зазнали насилля від найближчого оточення;

• батьки дитини втратили житло;

• дитина звикла до „вуличного” способу життя, розбещена вуличною свободою, неробством, безконтрольністю і не бажає повертатися до школи, підпорядковувати свою поведінку певним вимогам;

• у дитини сформувалась залежність від алкоголю, психоактивних речовин і вона не має сили або бажання припинити їх вживання;

• у дитини склались тісні взаємини з іншими дітьми-бродягами, вона емоційно прив’язана до вуличних компаній, бо саме там зустрічає розуміння, доброзичливе ставлення [71].

Узагальнюючи думку багатьох експертів, можна сказати, що головне завдання соціальної допомоги дитині, яка перебуває у стані бродяжництва, набути сім’ю як сприятливе соціально-побутове та психологічне середовище. Мається на увазі:

• повернення у рідну сім’ю, де попередньо врегульований конфлікт з батьками, з ними проведена робота щодо забезпечення порозуміння з дитиною, створення сприятливого психологічного клімату;

• повернення в рідну сім’ю, де попередньо проведена соціальна реабілітація батьків, їм надана соціальна допомога;

• сприяння усиновленню дитини або влаштування у прийомну сім’ю, де забезпечуються сприятливі соціально-побутові умови та доброзичливе ставлення до дитини (коли дитина не має батьків або її рідні батьки позбавлені батьківських прав);

• влаштування до дитячого будинку сімейного типу, де забезпечуються сприятливі соціально-побутові умови та доброзичливе ставлення до дитини.

Саме сімейне середовище, сімейна обстановка, на думку багатьох експертів, здатні створити умови для успішної адаптації та соціалізації дитини. За такого підходу, притулки для неповнолітніх та інтернатні заклади мають відігравати допоміжну чи підготовчу роль, особливо на етапі, коли батьки дитини проходять лікування, соціальну реабілітацію, чи коли дитину готують до входження у нову сім’ю.

Школа – пріоритетна сфера

Соціально-педагогічної роботи

1. Соціальні завдання школи в сучасних умовах

2. Соціально-педагогічна діяльність в структурі психологічної служби школи

3. Зміст діяльності педагога навчального закладу

4. Соціально-педагогічний комплекс

Ключові поняття: відкрита школа, соціальні функції школи, психологічна служба системи освіти України, функціональні обов’язки педагога загальноосвітнього навчального закладу, соціально-педагогічний центр.

Зміст навчального елемента 3.1

Соціальні завдання школи в сучасних умовах

Сучасні зміни політичного й соціально-економічного устрою України зумовили необхідність реформування системи освіти, нове осмислення ролі загальноосвітньої школи, яка виступає важливою клітиною суспільного життя.

Основним соціальним завданням сучасної школи є виховання людини-громадянина, формування громадянськості як інтегруючої ціннісної орієнтації, яка визначає ставлення особистості до рідного народу, регіону проживання, з яким єднає спільна історія, до всієї планети. Перед сучасною школою стоїть завдання одночасного виховання не тільки громадянина країни проживання (України), а й певної регіональної спільності (наприклад, громадянина Європи) та громадянина світу.

Закон України “Про освіту” (1996 р.) визначив пріоритет особистості в процесі виховання та освіти. Гуманістична спрямованість є основною рисою сучасних концепцій соціалізації особистості.

Україна визначила курс на функціонування відкритої школи, в якій переважають тенденції до розширення і закріплення взаємодії із життям, всіма соціальними інститутами: сім’єю, культурно-освітніми закладами, виробництвом, місцевою владою, громадськими організаціями й товариствами.

Діяльність відкритої гуманної школи будується за такими принципами: збагачення дитинства, відсутність будь-якого насилля і тиску на дитину; партнерство; демократичний стиль взаємовідносин; тісні контакти з батьками і соціальним середовищем; взаємодопомога; самоуправління учнів; виховання соціальної відповідальності; широкі можливості у виборі професійних програм з профорієнтації та соціальної адаптації.

Реалізація соціальних функцій школи передбачає вирішення наступних завдань: забезпечення права дитини на освіту, вирішення завдань виконання закону про обов′язковість отримання освіти; виховний процес школи повинен будуватися на такому ж рівні, як навчальний; у центрі роботи школи повинна бути особистість дитини, її інтереси, здібності; розвиток активності дітей, дитячого самоуправління, створення різних дитячих об′єднань, клубів; профорієнтаційна робота.

Школа покликана реалізувати основні положення національної програми “Діти України”, у відповідністю з якою надається педагогічна та соціальна допомога дітям, які потребують соціального захисту.

Поставлені перед школою соціальні завдання не є новими. Проте проблеми дезадаптації особистості в умовах нестабільності соціально-економічної, політичної та духовної сфери зумовили переосмислення акцентів у призначенні школи. Відбувається пошук ефективних форм навчання і виховання, які забезпечують успішну соціалізацію і ресоціалізацію особистості. В цьому напрямі багатим є досвід зарубіжних країн, які виробили різні форми організації соціальної допомоги дітям, підліткам та молоді (“общинна школа”, Вальдорфська школа, “відкрита школа”, “Гайденс”, Школа соціотерапії).

У зв’язку з такими широкомасштабними завданнями Міністерство освіти та науки України видало наказ “Про введення ставок практичних психологів (соціальних педагогів) у дошкільних, загальноосвітніх та інших навчальних закладів системи освіти” (від 10 серпня 2001 року) і рекомендує тимчасові нормативи чисельності (1 ставка педагога на 900 учнів у міських школах та 400 – в сільських).

Соціально-педагогічна робота

в структурі психологічної служби школи

З моменту прийняття Закону України “Про освіту” інтенсивно почала створюватися психологічна служби системи освіти, спрямована на виявлення і створення оптимальних соціально-психологічних умов для розвитку особистості. Служба забезпечує своєчасне і систематичне вивчення психофізичного розвитку дитини, мотивів її поведінки і діяльності з урахуванням вікових, інтелектуальних, фізичних, статевих та інших індивідуальних особливостей, створення умов для саморозвитку та самовиховання, сприяє виконанню освітніх і вікових завдань навчальних закладів.

Новим положенням про психологічну службу системи України від 30 грудня 1999 року [47] в навчально-виховні заклади введено посади практичних психологів і соціальних педагогів. Їх завдання полягають у:

• сприянні повноцінному особистісному й інтелектуальному розвитку дітей на кожному віковому етапі, створенні умов для формування у них мотивації до самовиховання і саморозвитку;

• забезпеченні індивідуального підходу до кожної дитини на основі її психолого-педагогічного вивчення;

• профілактиці й корекції відхилень в інтелектуальному й особистісному розвитку дитини.

Основними видами діяльності психологічної служби є: діагностика, корекція, реабілітація, профілактика, прогностика.

Головними напрямами діяльності визначено:

• консультативно-методична допомога всім учасникам навчально-виховного процесу з питань навчання та виховання дітей і підлітків, допомога органам державного управління у плануванні освітньої діяльності;

• просвітницько-пропагандистська робота з підвищення психологічної культури та стабілізації соціальної ситуації в навчальних закладах та сім’ї;

• превентивне виховання (через засоби масової інформації, в ході вивчення шкільних предметів у рамках навчальних програм або як окремий предмет), метою якого є формування в учнів орієнтації на здоровий спосіб життя та захист психічного здоров’я, профілактика алкоголізму, наркоманії, СНІДу і злочинності серед неповнолітніх.

Загострення соціальних проблем сучасного суспільства й особистості зокрема посилює увагу до їх попередження і розв’язання в умовах навчального закладу, в якому відбувається один із найважливіших етапів її соціалізації. В умовах динамічних суспільних перетворень виникає необхідність виділення як окремої структурної ланки соціальної служби школи, зорієнтованої на розв’язання проблеми соціалізації особистості, її виховання, захисту її прав, допомоги у розв’язанні проблем самореалізації. Функціонування соціальної служби школи у співпраці з психологічною забезпечать: виявлення загальних і часткових соціальних проблем класу чи школи; вивчення і діагностику індивідуальних особливостей учня, груп – об’єктів соціально-педагогічної і психологічної роботи; надання допомоги в роботі учителя з учнем, групою, батьками; соціальний захист учня, групи, класу від окремих проблем, осіб; виявлення особистісно-педагогічних можливостей учителя і надання йому допомоги в удосконаленні педагогічної майстерності, в дієвості педагогічної роботи з учнями, батьками; соціально-педагогічну оцінку запланованих і проведених виховних заходів; безпосередню підготовку соціально-педагогічних заходів з різними групами школярів, окремими учнями, учителями, батьками; налагодженню співпраці з органами соціального захисту, відділами роботи з неповнолітніми, іншими закладами в інтересах вирішення соціально-психологічних проблем учня.

Зміст діяльності педагога навчального закладу

Сьогодні звичним для шкіл і середніх спеціальних навчальних закладів є діяльність практичних психологів. За новим Положенням про психологічну службу системи освіти України в загальноосвітні школи, школи-інтернати для дітей, які потребують соціальної допомоги, школи (ПТУ) соціальної реабілітації для дітей, які потребують особливих умов виховання, професійно-технічні училища на вакантні посади практичних психологів зараховуються соціальні педагоги – фахівці відповідної категорії, об’єктом діяльності котрих є діти та молодь, що потребують допомоги.

Функціональні обов’язки педагога окреслені в листі Міністерства освіти та науки України від 2 серпня 2001 року „Про особливості діяльності практичних психологів (соціальних педагогів) загальноосвітніх навчальних закладів” [48]. Відповідно до цього листа перед соціальними педагогами ставляться такі професійні завдання:

• формування гуманних стосунків між вихованцями, учнями та педагогами;

• охорона та захист прав та інтересів дітей;

• вивчення особливостей особистості учня, соціальної ситуації його розвитку та умов життєдіяльності;

• виявлення інтересів та потреб, проблем і труднощів дітей та підлітків;

• створення атмосфери психологічного комфорту для учнів у навчальній та позанавчальній діяльності;

• організація та координація різних видів позанавчальної діяльності дітей та підлітків;

• робота з обдарованими дітьми та дітьми з творчими здібностями;

• попередження конфліктів в учнівських колективах;

• допомога старшокласникам у професійному самовизначенні;

• орієнтація учня на здоровий спосіб життя;

• профілактика правопорушень серед неповнолітніх, робота з учнями „групи ризику”;

• посередницька діяльність між вихованцями та адміністрацією, педагогами школи, батьками, різними соціальними інститутами;

• взаємодія з педагогами, психологом, батьками або опікунами для надання допомоги учням;

• попередження суїцидальних спроб неповнолітніх [48, с.33-34].

До посадових обов’язків педагога входять також турбота про дітей, які за певних причин виключені зі школи; надання допомоги та підтримки батькам при переведенні дитини в інший навчальний заклад; захист прав дітей, що є представниками національних меншин; виявлення дітей, які незаконно зайняті в роботі в навчальний час і вирішення питання їх освіти; сприяння дітям і батькам у отриманні гарантованих їм пільг; організація різноманітних благодійних акцій [3]

На початкових стадіях утвердження нової спеціальності спостерігається нечітке розмежування компетенцій педагога і практичного психолога у навчальному закладі. Тому варто розмежувати і конкретизувати повноваження кожного.

Практичний психолог і педагог навчального закладу беруть участь у здійсненні освітньої, виховної роботи, спрямованої на забезпечення всебічного повноцінного розвитку дітей і учнівської молоді, збереження їх повноцінного психічного здоров’я.

Обов’язки шкільного психолога охоплюють:

• психолого-педагогічну діагностику готовності дитини до навчання в період її переходу з однієї вікової групи до іншої, допомогу у виборі навчального закладу відповідно до психічного розвитку дитини;

• вивчення і діагностику індивідуальних особливостей окремих учнів, які представляють проблему для вчителя, класу, батьків у питаннях навчання, дисципліни, взаємовідносин;

• вивчення і діагностику соціально-психологічної атмосфери, соціальних проблем всередині окремих груп учнів, класу, які впливають на їх навчання і взаємовідносини;

• розробку і впровадження розвивальних, корекційних програм навчально-виховної діяльності з урахуванням індивідуальних, статевих, вікових особливостей різних категорій дітей;

• сприяння вибору підлітками професій з урахуванням їх ціннісних орієнтацій, здібностей, життєвих планів і можливостей, підготовка учнів до свідомого життя;

• психологічну експертизу і психолого-педагогічну корекцію девіантної поведінки неповнолітніх;

• вивчення і діагностику індивідуально-педагогічних особливостей і можливостей вчителя у залежності від його педагогічного досвіду, спрямованості і дієвості роботи з окремими групами дітей;

• участь у психолого-педагогічному консиліумі при оцінці соціально-педагогічної проблеми і визначенні шляхів її подолання;

• психолого-педагогічне консультування учителів, батьків, учнів;

• участь у підвищенні психологічної компетенції посадових осіб школи, батьків та ін.

Отже, психолог за посадовим призначенням виступає в основному діагностом. А використання отриманих ним даних у конкретній роботі належить до компетенції інших спеціалістів школи (адміністрації, вчителів, батьків), насамперед – педагога.

Педагог – це спеціаліст, який на основі отриманих у результаті діагностики даних педагогічно грамотно може розробити методику, методичні рекомендації для їх реалізації в педагогічній діяльності різних спеціалістів школи. Крім того, він і сам повинен уміти педагогічно правильно побудувати виховну, соціально-педагогічну роботу з окремими учнями, різними групами школярів, їх батьками, учителями.

Педагог загальноосвітнього навчального закладу реалізує діагностичну, прогностичну, консультативну, захисну та організаторську функції [3, с.121].

Особливість діагностичної функції педагога полягає у тому, що його увага звернена на вивчення та оцінювання реальних особливостей діяльності особистості, мікроколективу (класу чи референтної групи), шкільного колективу в цілому, неформальних молодіжних об’єднань; спрямованості впливу мікросередовища, особливостей сім’ї та сімейного виховання, позитивних сил в мікрорайоні та джерел негативного впливу на дітей та підлітків.

Крім того, педагог навчального закладу здійснює прогностичну функцію (прогнозує на основі спостережень і досліджень посилення негативних чи позитивних сторін соціальної ситуації, що впливає на розвиток особистості чи групи); консультативну (надає поради, рекомендації учням, батькам, учителям та іншим особам, які звертаються до нього); захисну (покликаний забезпечити дотримання норм охорони та захисту прав дітей і підлітків, представляти їх інтереси у різноманітних інстанціях (службі у справах неповнолітніх, міліції, суді тощо)); організаторську (забезпечує змістовне дозвілля дітей та підлітків у школі та соціальному середовищі, залучає сім’ю та представників громадськості до соціально-педагогічного процесу в навчальному закладі) [3, с.121] .

На основі цих функцій можна визначити зміст діяльності педагога в загальноосвітніх закладах, що охоплює:

• вивчення соціально-психологічних особливостей особистості та соціально-педагогічного впливу мікросередовища на вихованців;

• організацію соціально-педагогічної взаємодії з особистістю, яка потребує допомоги; надання соціально-психологічної допомоги та підтримки особистості в кризових ситуаціях;

• корекцію стосунків, способів соціальної дії;

• подолання особистісних, міжособистих, внутрішньосімейних конфліктів;

• посередництво між освітніми установами, трудовими колективами, громадськістю, організовує їх взаємодію з метою створення умов для всебічного розвитку дітей і підлітків;

• сприяння участі вихованців у науковій, технічній, художній творчості, спортивній, суспільно-корисній діяльності, виявленню задатків, обдарувань, розкриттю здібностей, талантів, дбає про професійне самовизначення та соціальну адаптацію учнівської молоді;

• залучення до культурно-освітньої, профілактично-виховної, спортивно-оздоровчої, творчої роботи різні установи, громадські організації, творчі спілки, окремих громадян [3, с.121-122].

Виконання соціальним педагогом посадових функціональних обов’язків, за оцінкою дослідників, значно може покращити виконання сучасною школою покладених на неї важливих завдань, адже педагог покликаний надавати кваліфіковану допомогу усім учасникам навчально-виховного процесу - вчителям (розробити індивідуальну методику роботи з учнем для його навчання і виховання; організувати соціально-педагогічну роботу з класом; спланувати і надати допомогу в розробці методики реалізації взаємовідносин з окремими батьками; допомогти у погашенні конфлікту між учителем і учнем; учителем, учнем і його батьками; учителем і класом тощо); учням (порадами, консультаціями в роботі з самовдосконалення; як подолати (попередити в майбутньому) конфліктні ситуації (відносини) в класі, з учителем, з батьками); батькам (консультацією, порадою, методичною допомогою у налагодженні взаємовідносин з сином (донькою); для корегування соціально-педагогічної роботи з дитиною; у розвитку (узгодженні) відносин з учителями в інтересах удосконалення соціально-педагогічної роботи з дитиною).

Соціально-педагогічний комплекс

У сучасних умовах доцільне створення соціально-педагогічних центрів – структурно-впорядкованої та розгалуженої мережі організацій, освітньо-виховних закладів, соціально-психологічних спільнот, територіальних груп і об’єднань, служб допомоги сім’ї і дитинству, спрямованої на соціальний захист і реалізацію прав кожного свого члена в творчій самореалізації, успішному фізичному, психічному й соціальному розвитку особистості [6].

Шляхом об’єднання школи з сім’єю, громадськістю, об’єктами культурного і виховного оточення створюється соціально-педагогічний комплекс “Школа - мікрорайон”, який дозволяє використовувати виховний потенціал суспільства шляхом його максимальної педагогізації.

Соціально-педагогічний комплекс передбачає неперервну, педагогічно доцільну організацію навчально-виховного процесу:

а) за участю всіх суб’єктів виховання (педагогів, вихователів спеціальних закладів, батьків, громадських вихователів);

б) у різних сферах мікросередовища особистості (сім’я, клас, школа, виробництво, ділові кола, будинок, клуб, неформальна група тощо);

в) в умовах конкретної соціально-економічної і соціокультурної обстановки;

г) на всіх вікових етапах (дошкільник, молодший школяр, підліток, старшокласник, випускник).

Робота соціально-педагогічного комплексу будується на таких принципах:

• перетворення школи з переважно просвітнього закладу в школу духовної культури, з школи навчання – у школу виховання;

• побудова особистісно зорієнтованої школи, гуманно-особистісного підходу до дитини, партнерських відносин з батьками;

• соціальна рівність дітей в одержанні освіти, відсутність особистісної сегрегації чи селекції;

• педагогізація навколишнього середовища, поєднання виховних зусиль школи і сім’ї, створення єдиної системи виховання дитини в школі, сім’ї та соціумі;

• забезпечення взаємодії та співробітництва дитячого садка, сім’ї та школи [6].

Структура соціально-педагогічного комплексу

Сектор роботи в школі

Сектор роботи в мікросередовищі

• Центр організації пізнавальної діяльності

• Соціально-розвиваючий центр “Дозвілля”

• Центр організації спортивно-оздоровчої роботи

• Медико-психолого-юридична консультація сім’ї і дитинства

• Центр психолого-педагогічної анімації при телефоні довіри

• Соціально-педагогічний центр “Сім’я”

• Центр соціальної педагогіки

• Медико-психологічний центр “Здоров’я”

Система діяльностей

• Система диференційованого навчання

• Система особистісно-зорієнтованого соціального виховання

• Система розвитку творчої обдарованості у дозвіллєвій діяльності

• Система підтримки молодіжних ініціатив

• Система підтримки психофізичного здоров’я дітей

• Система захисту і соціально-педагогічної підтримки групи ризику

• Система корекційно-розвиваючої роботи з дітьми з особливими потребами

• Система соціально-педагогічної допомоги сім’ї

• Система реабілітаційної роботи з проблемними сім’ями

• Система соціально-педагогічної діагностика та моніторингу

Навчальний елемент 3.2

Соціально-педагогічний аспект

проблеми обдарованості

1. Поняття обдарованості та її класифікація

2. Характерні особливості обдарованих дітей

3. Діагностика обдарованості особистості

4. Розвиток обдарованості. Навчально-виховні заклади для обдарованих дітей

5. Соціально-педагогічний захист обдарованих дітей

Ключові поняття: обдарованість; обдарована, талановита дитина; здібності; інтелектуальна, творча, академічна, психомоторна, художня, соціальна обдарованість; характеристика обдарованих дітей; шляхи навчання обдарованих дітей; соціально-педагогічний захист обдарованості.

Зміст навчального елемента 3.2

Поняття обдарованості, її класифікація

Згідно з одним із рішень Всесвітньої організації охорони здоров’я, обдаровані діти входять у так звану „групу ризику”, тобто належать до категорії дітей, які внаслідок певних обставин свого життя піддаються негативним зовнішнім впливам з боку суспільства, що призводять до соціальної дезадаптації неповнолітніх. Обдаровані діти потребують особливого виховання, спеціальних, індивідуальних навчальних програм, спеціально підготовлених учителів, спеціальних шкіл тощо.

Пропозиція відбирати й інтенсивно навчати обдарованих дітей висловлена ще Конфуцієм більше двох з половиною тисяч років тому й реалізована при дворі давньокитайських правителів, де особливо обдаровані діти отримували добру освіту й по її завершенні обіймали високі посади. Обдарованих дітей високо цінували як гарантів майбутнього національного багатства.

Поняття обдарованості не дістало загальновизнаного тлумачення. Провідним у сучасному трактуванні проблеми обдарованості вважається визначення В.Штерна, за яким „обдарованість – це загальна здатність індивіда свідомо орієнтувати своє мислення на нові вимоги; це загальна здатність психіки пристосовуватися до нових завдань і умов життя” [15, с.453].

Б.Теплов розглядає обдарованість як своєрідно-якісне поєднання здібностей, від яких залежить можливість досягнення більшого чи меншого успіху у виконанні тієї чи іншої діяльності [15, с.455].

Здібності – це характеристика особистості, яка виражає міру засвоєння деякою сукупністю діяльності. Обдарованість, талант чи геніальність – це, насамперед, високий рівень розвитку певних здібностей людини.

Талант – вищий рівень здібностей людини до певної діяльності. За визначенням А.Петровського, талант – це поєднання здібностей, які дають людині змогу успішно, самостійно й оригінально виконати певну складну трудову діяльність [15, с.456]. Талант як сукупність здібностей дає змогу одержати продукт діяльності, який вирізняється новизною, високим рівнем досконалості й суспільною значимістю.

Найвищий рівень творчих проявів особистості - геніальність – у всі часи і в усіх народів сприймався як нерозгадане, загадкове явище або дар Божий. Геніальність втілюється у творчості, що має історичне значення для життя суспільства. Геній, образно кажучи, створює нову епоху у своїй царині знань. Для генія характерні творча продуктивність, оволодівання культурною спадщиною минулого і водночас рішуче долання старих норм і традицій. Геніальна особистість своєю творчою діяльністю сприяє прогресивному розвитку суспільства [15, с.457]. Вчені підрахували, що генії народжуються один на десять тисяч, а стають ними – один на п’ятдесят мільйонів.

Міра обдарованості й таланту встановлюється не за характеристиками самих здібностей, а за характером продуктів діяльності, які відрізняються новизною, нестандартністю, оригінальністю та іншими показниками [51, с.89].

У психології розрізняють спеціальну та загальну обдарованість. Спеціальна обдарованість, за С.Рубінштейном, визначається співвіднесенням внутрішніх психічних умов із вимогами спеціальних видів діяльності. Спеціальні здібності визначаються нахилом до окремих спеціальних різновидів діяльності. Всередині тих чи інших спеціальних здібностей проявляється загальна обдарованість індивіда, що співвідноситься з більш загальними умовами провідних форм людської діляьності. Спеціальні здібності, за твердженням Б.Ананьєва, як генетично, так і структурно пов’язані з обдарованістю, а обдарованість конкретно проявляється у спеціальних здібностях і розвивається у них.

У психолого-педагогічній науці відомі різні види обдарованості: інтелектуальна (здатність аналізувати, мислити, зіставляти факти), творча (виявляється в нестандартному баченні світу і нешаблонному мисленні), академічна (здібності до навчання), психоморна (рухова, спортивна), художня (музична, образотворча, сценічна), соціальна (лідерства).

Н.Лейтес поділяє обдарованих дітей на 3 категорії: діти з високими показниками загального рівня обдарованості; обдаровані, або талановиті діти, які досягли визначних успіхів в одному виді діяльності (обдаровані музиканти, художники, математики, спортсмени, їх навчають в окремих школах); діти, які добре навчаються у школі (академічна обдарованість) [70, с.63].

Автори “Робочої концепції обдарованості” виділяють ще такі форми обдарованості: явна і прихована; актуальна і потенційна (певні психічні можливості для високих досягнень); рання і пізня [28, 1999, №1, с.15].

Кожна обдарована дитина з високим рівнем креативності може мати потенційні можливості не тільки в одній галузі, але й у декількох сферах.

Характерні особливості обдарованих дітей

Обдарованими або талановитими дітьми, згідно з визначенням у доповіді комітету освіти Конгресу США (1972), є ідентифіковані кваліфікованими спеціалістами діти, які мають видатні здібності до високого рівня виконання діяльності й потребують для реалізації свого потенціалу диференційованих навчальних програм і (чи) служб, що виходять за межі звичайної регулярної шкільної освіти. Ці діти включають тих, хто демонструє досягнення і (чи) потенційні здібності в одній чи декількох сферах: загальні інтелектуальні здібності; спеціальні академічні здібності; творче чи продуктивне мислення; лідерські здібності; візуальні та виконавчі види мистецтва; психомоторні здібності [68, с.43].

Обдаровані діти, згідно з більшістю сучасних теорій, відрізняються від ровесників цілим комплексом характеристик пізнавальної й особистісної сфери.

Найбільш загальні особливості обдарованих дітей зумовлюються у них наявністю певного таланту, що безпосередньо спрямований потребою у творчості. Творчість, за визначенням Е.Фромма, - це здатність дивуватися і пізнавати, вміння знаходити розв’язок у нестандратних ситуаціях; це спрямованість на відкриття нового і здібність до глибого усвідомлення нового досвіду [71, с.140].

Характерними властивостями обдарованих дітей, пов’язаними з їх пізнавальними потребами, вважають високий рівень мислення і швидкий темп навчання з випередженням ровесників на 2-8 років. У таких дітей, як правило, прекрасна пам’ять, хоча вибіркова, оскільки вони запам’ятовують лише ту інформацію, яка їх цікавить. Їм властиве тривале збереження інформації та її відтворення, поєднання з видумкою. Вміння побачити унікальні, незвичайні зв’язки між предметами і явищами забезпечується високим рівнем розвитку інтелектуальних здібностей обдарованої дитини, сформованості творчого продуктивного мислення. Помітними особливостями обдарованих дітей є їх допитливість, спрямованість на досягнення мети, здатність „з головою” зануритися у проблему, винахідливість, широта сприймання, одночасне спостереження за кількома процесами, підвищена концентрація уваги. З-поміж звичайних дітей обдаровані виділяються також великим словниковим запасом, красномовством, легкістю спілкування з ровесниками і дорослими, готовністю до відповідальності, прагненням до лідерства. У них надзвичайно розвинена інтуїція, тонке сприймання навколишнього світу, гостро розвинене почуття гумору, підвищена вразливість, розвинене почуття справедливості, висока вимогливість до себе і оточуючих, високий енергетичний рівень. По відношенню до ровесників вони часто проявляють егоцентризм, нав′язують свою волю, намагаються командувати.

Численні спостереження і наукові дані показують, що зазвичай обдаровані діти легко і швидко навчаються, майже граючись, вони на льоту сприймають нове, часто самостійно чи при мінімальній допомозі дорослих опановують нові сфери знань і умінь, роблять глибокі узагальнення, інтуїтивні здогадки і обґрунтовані висновки. Саме за цими ознаками відрізняють обдарованих дітей від їх звичайних ровесників, на них орієнтуються при створенні програм для навчання і розвитку обдарованих дітей.

Але, як виявляють психологічні дослідження, значні відмінності існують не тільки між обдарованими та їх звичайними ровесниками, але й між дітьми з різними і навіть однаковими видами обдарованості, в тому числі й між дітьми з загальною розумовою обдарованістю [68, с.198]. До найважливіших з них відносять відмінності в здібності досягати успіху в навчанні, яке у великій мірі визначає умови не тільки когнітивного розвитку, але й формування особистісних якостей обдарованих учнів.

Спеціальні дослідження підтверджують, що дуже високий рівень розвитку тієї чи іншої сфери у обдарованих дітей може співіснувати з низьким рівнем розвитку іншої сфери і навіть у межах однієї і тієї ж сфери рівень розвитку різних здібностей може суттєво відрізнятися. Обдаровані діти не завжди є кращими учнями, за певних умов у них можуть виникати труднощі у навчанні, поведінці, міжособистих відносинах.

Американський психолог Л.Сілвермен розробив список ознак обдарованості і часто супутніх їм ознак відсутності (чи слабкості) здібності до навчання, які можуть спостерігатися у всіх вікових групах. Блискуча довготривала пам’ять, яка властива більшості обдарованих дітей і дозволяє їм оволодівати величезною і складною інформацією, може поєднуватися зі слабкістю короткочасної пам’яті, через яку їм часто важко відразу повторити тільки що сказане. Недоліки короткочасної й оперативної пам’яті пов’язані також з тим, що їм потрібен час, щоб осмислити, привести в систему, пов’язати нове з уже наявним досвідом, тоді як механічне запам’ятовування відбувається важко. Обдаровані діти легко опановують комп’ютер, але часто не можуть навчитися писати розбірливо. Невиправно жахливий почерк, а іноді дисграфія для багатьох з них стає суттєвою перешкодою, якщо для продовження навчання чи кар’єри необхідно подавати письмові роботи. Багато обдарованих дітей набагато ліпше справляються зі складною і напруженою роботою, яка забезпечує виклик їх здібностям, а рутинна діяльність, просте запам’ятовування, вправи на повторення виконуються ними важко. Вони екстремально допитливі, задають багато питань, але можуть бути нездатними до заучування нецікавого для них матеріалу. Розвинена мова і багатий словниковий запас можуть проявлятися тільки в усній мові, вони можуть бездоганно дискутувати й усно відповідати, тоді як їх письмові роботи значно можуть відставати від робіт звичайних ровесників. Обдаровані діти часто добре розмірковують, але їх можуть так переповнювати емоції від бажання висловити свої ідеї, що вони втрачають нитку міркувань чи потрібні слова, і їх мова видається сумбурною і непродуманою. Нерідко їм важко сформулювати свої цікаві і творчі ідеї для других через егоцентризм. Часто обдаровані діти, які володіють досконалим математичним мисленням, відчувають суттєві труднощі у виконанні нескладних математичних операцій, з великими зусиллями вони заучують таблицю множення і математичні формули, іноді їм легше виводити самим формули, ніж їх запам’ятовувати. Іноді мудрі не по роках діти можуть бути безнадійно неорганізованими. Володіючи гострою спостережливістю і розвиненою уявою, вони можуть бути вкрай неуважними на уроках. Часто володіючи гострим слухом, вони мають слабку слухову пам’ять і (або) не уміють уважно слухати, а маючи гострий зір, неуважні до деталей. Обдаровані діти часто енергійні, активні, здатні до тривалої й інтенсивної діяльності, але не здатні до виконання завдань, обмежених у часі (тести, контрольні, іспити). Вони мають чудове почуття гумору, кмітливі, уміють маніпулювати людьми, тому часто знаходять розумні способи уникати сфер, у яких несильні. Труднощі в навчанні обдарованих дітей важко виявити, оскільки вони вміють їх добре маскувати. Багато обдарованих дітей, які мають успіхи у природничих науках, геометрії, механіці, техніці, музиці, мистецтві, відчувають значні труднощі в опануванні іноземними мовами і тими предметами, у яких велике значення має слухання і послідовне запам’ятовування.

Діти з високим творчим потенціалом, творчою енергією, часто прагнуть до незалежності, нестандартної поведінки. Вони не підкоряються загальним правилам і авторитетам, часто порушують поведінку на уроці, причиняють неспокій учителям, їх поведінку важко передбачити, їх вважають недисциплінованими, необов’язковими і нездатними чомусь навчитися [68, с.209-210].

Діагностика обдарованості

У роботі з обдарованими дітьми необхідні знання різних підходів до оцінки, діагностики й розвитку обдарованості в дитини. Серед концепцій обдарованості найбільш відома “структура інтелекту” Дж.Гілфорда – одна з відомих моделей діагностики, прогнозування, навчання і розвитку обдарованих дітей. Гілфорд виділяє три блоки інтелекту і класифікує їх. В основі кожного блоку – виділення основних видів інтелектуальних процесів і операцій, які виконуються. Перший блок – пізнання, пам′ять, конвергентне мислення (логічне), дивергентне мислення (альтернативне), ціннісні судження. Другий – зміст матеріалу і його виклад, образне, символічне, семантичне, соціальний інтелект (поведінка). Третій – види мислення – елементи, класи, відношення, системи, трансформації, передбачення [27].

Найбільше використання у шкільній практиці мають тести на інтелект: шкали розумового розвитку Стенфорд-Біне, шкали вимірювання інтелекту Векслера. Щоб здійснювати оцінку інтелекту, здебільшого використовують два субтести – вербальний та невербальний. В одному пропонують задачі, що потребують дій за допомогою слів. В іншому субтесті потрібно виконувати завдання, практично не пов’язані з семантиними діями. Загальна оцінка визначається сумою оцінок вербального та невербального субтестів і називається коефіцієнтом інтелекту (IQ) – це кількісний показник рівня інтелектуального розвитку. Тести інтелекту створюються у цілком конкретних соціальних умовах, тому в них відображаються соцілаьні норми та цінності, а також стандарти поведінки та мислення, притаманні певній культурі.

Тести Стенфорд-Біне групуються за віковими рівнями, спрямовані на: вивчення словникового запасу (назва предметів, пояснення значення слів), тест-міркування (виявлення невідповідностей), тест на пам′ять (запам′ятовування предметів і однозначних чисел), тест на поінформованість (пояснення значення слів), тест на соціальну зрілість (сприймання норм суспільного життя), тест на виконання лічильних операцій, зорово-руховий тест (відтворення форм і фігур). У шкалах інтелекту Векслера діагностуються інтелектуальні здібності, інтереси, культурне середовище, обсяг уваги [27].

Популярна також методика Мюнхенського дослідження обдарованості, в якій основними джерелами інформації є: інтелект-тести на з’єднання цифр; тести на креативність, вербальну обдарованість, виявлення рівня розвитку творчого інтелекту; опитувальник із соціальної компетентності; комп’ютерні тести, тести з олівцем у руці на виявлення психомоторних здібностей; виявлення музичного слуху, метроритму, пам’яті, почуття ладу, музично-слухові уявлення, музикальність; опитувальник для виявлення особистісних характеристик - прагнення до оволодіння знаннями, надії на успіх, побоювання щодо невдач, стурбованість, самооцінка, атрибуції, навчального стилю; опитувальники щодо оточення - сімейного і шкільного клімату; опитувальник з активності в різних галузях [27].

Вчасна і досконала діагностика обдарованості посідає важливе місце в роботі з обдарованими дітьми й необхідна для ефективного розвитку обдарованості, сприяння успішній соціалізації обдарованої дитини. Вітчизняні та зарубіжні дослідники відзначають, що обдаровані діти часто стають групою ризику стосовно відхилень як у поведінці, так і в пасивній орієнтації: зловживання спиртним, наркотиками, суїцидальні прояви, що викликано перевантаженням і дискримінаційним ставленням до них інших дітей та дорослих.

Розвиток обдарованості.

Навчально-виховні заклади для обдарованих дітей

Закон України „Про освіту” передбачає, що для розвитку здібностей, обдарувань і таланту створюються профільні класи (з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчально-виховних колективів, об’єднань, які покликані забезпечити обдарованим дітям і молоді вільний доступ до різних форм і рівнів освіти. Найбільш обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочує (стипендії, направлення на навчання і стажування до провідних вітчизняних і зарубіжних освітніх, культурних центрів).

Навчально-виховні заклади, які забезпечують підготовку обдарованих дітей, передбачають право на самостійне планування роботи з урахуванням диференційованого підходу до процесу навчання; визначення змісту освіти, вибір форм і методів індивідуалізації навчання; прийом на роботу висококваліфікованих спеціалістів і консультантів; мобільне вирішення фінансових питань [27, с.127].

У процесі дошкільного виховання дитина одержує загальний досвід, здобуває знання, вміння та навички, які забезпечують готовність до навчання у школі. В цьому віці за допомогою діагностики творчих здібностей визначають ступінь і напрямок обдарованості дітей, прогнозується розробка системи їх навчання в таких формах організації навчальної діяльності, як підготовчі класи, класи та групи з індивідуальними видами занять.

У середньому (спеціальному) навчальному закладі освіти держава визначає зміст, форми і методи набуття середньої освіти. Для обдарованих дітей практикуються такі засоби підтримки, як надання матеріальної допомоги шляхом встановлення спеціального стипендіального фонду в школі, забезпечення умов безкоштовного користування інструментарієм, допоміжними матеріалами, навчання у закордонних закладах. Обдаровані учні мають право прискореного завершення курсу шкільного чи середнього спеціального закладу чи окремих курсів, складання екзаменів екстерном і позаконкурсного зарахування до профільних вузів.

Вищі навчальні заклади передбачають додаткові права на позаконкурсний прийом обдарованих дітей.

Система позашкільної освіти і навчання включає основні напрямки підготовки обдарованих дітей з урахуванням їх інтересів, духовних запитів, рівня сформованості творчих здібностей. Діяльність позашкільних закладів здійснюється разом із навчально-виховними закладами, громадськими організаціями, творчими колективами, товариствами, фондами, сім’єю з усіх питань забезпечення освіти і виховання обдарованих дітей на принципі добровільності вибору типів і видів діяльності. Вихованці з числа обдарованих дітей мають право на безплатні послуги і пільги.

Важлива роль у підтримці інтелектуально здібної дитини, здатної до наукової творчості, належить Малій академії наук України. У 27 її територіальних відділеннях навчається до 30 тисяч учнів шкіл та профтехучилищ. Працюють з ними вчені з більш як 35 вищих навчальних закладів і наукових установ НАН України [59, с.209].

Цікавою є зарубіжна практика роботи з обдарованими дітьми. У школах Англії надають великого значення роботі з ними. Передусім цьому сприяє жорстка диференціація навчання і селекція, раннє виявлення обдарованості; надання допомоги сім’ям з низьким рівнем доходів для оплати навчання дітей у приватних школах для того, щоб допомогти обдарованим дітям з робітничого середовища здобути найкращу освіту; створення гомогенних груп, у яких є змога ефективніше організувати навчання обдарованих; індивідуальний підхід у навчанні, гнучкість навчального розкладу; створення міжшкільних спеціальних курсів для обдарованих дітей; прискорене засвоєння курсу школи чи окремих курсів; використання найсучасніших технічних засобів у навчальному процесі, насамперед комп’ютерів, дослідницького та проблемного методів навчання, а також методу проектів, що самостійно розробляються, організація конкурсів та олімпіад.

У США для дітей з особливими здібностями існує прискорене навчання, програма якого передбачає дострокове завершення шкільного навчання. Обдарованій дитині можуть дозволити раніше навчатися у школі, де створюють умови для засвоєння нею програми швидше, ніж це під силу учням із середніми здібностями. Можливе дострокове переведення із класу в клас. Також практикують швидкий темп навчання з окремих дисциплін, створення спеціальних груп прискореного навчання, складання тестів з окремих дисциплін екстерном. Використовують індивідуалізоване навчання і комп’ютер.

Вибір форм організації роботи з обдарованими дітьми є однією з особливостей проблеми навчання обдарованих дітей, вирішення різноманітних питань їх соціального захисту. Узагальнюючи вітчизняний і зарубіжний досвід розвитку й підтримки обдарованості, можна визначити такі шляхи навчання обдарованих дітей: 1) навчання у школі з нормальними дітьми, але за різнорівневми програмами, розвиток контактів з однолітками; 2)навчання у спеціальній школі чи класі, спрямоване на розвиток творчих здібностей; 3) переведення обдарованих у старшу вікову групу (екстернат), яке передбачає всебічну обдарованість дитини, добрий фізичний розвиток, соціальну зрілість; 4) прискорення процесу вивчення матеріалу шкільної програми – така форма роботи, за якої учень може розпочати вивчення предмета або курсу раніше, ніж більшість учнів його вікової групи; 5) уособлення обдарованих дітей, або спеціальне індивідуалізоване навчання – тимчасове переведення обдарованої дитини у спеціальну групу, де її потребам і здібностям буде надано належної уваги; 6) збагачення навчальних програм через інтегровані курси; організація історичних, наукових досліджень, експерименту; 7) диференційовані домашні завдання [27, с.142].

У роботі з обдарованими дітьми педагогам необхідно використовувати програми, характерними рисами яких є відповідність стилю засвоєння знань обдарованими дітьми; врахування інтересів обдарованої дитини та специфіки обдарованості; можливість корекції програми самими учнями; вихід за рамки загальноприйнятих навчальних програм.

Обдаровані діти мають право на безкоштовне користування інформацією у всіх галузях знань, вибір профілю, форми навчання, індивідуальних програм, позашкільної діяльності, вільну участь у науковій, художній, видавничій, концертно-виконавчій діяльності та інших формах творчої діяльності, отримання направлення на навчання, стажування в інші навчальні заклади, зокрема за кордоном, забезпечення гуртожитками, інтернатами, користування послугами в сфері побуту та дозвілля; юридичний захист, забезпечення виконання основ законодавства.

Соціально-педагогічний захист обдарованості

У 1966 році у Великобританії створено національну асоціацію з проблем обдарованих дітей, за сприянням якої у 1970 році було створено Всесвітню раду обдарованих і талановитих дітей. У 1988 році цією радою проведено Європейську конференцію з проблем обдарованості, на якій були присутні представники з понад 50 країн світу, в тому числі й з України. З ініціативи делегатів конференції при Верховній Раді України створено комісію захисту материнства і дитинства і підкомісію, яка займається проблемами обдарованості.

Гармонійна інтеграція обдарованих дітей у суспільство, їх успішна соціалізація – одне з важливих завдань професійної діяльності педагога. Основна спрямованість соціально-педагогічного захисту обдарованих дітей – пом’якшення для них негативних наслідків процесів, які відбуваються у суспільстві, а також створення умов для реалізації їхніх інтересів і життєво необхідних потреб. Соціально-педагогічна діяльність покликана опиратися й орієнтуватися на пріоритет загальнолюдських цінностей, який визначає необхідність інтелектуалізувати педагогічну роботу відповідно до сучасних умов життя. Гуманістичну спрямованість соціально-педагогічної діяльності забезпечує принцип допомоги і самодопомоги, який передбачає підтримку і стимулювання обдарованих дітей на розвиток їх особистісних сил, конструктивної діяльності, використання їх потенційних ресурсів.

Зазначені напрями соціально-педагогічної підтримки обдарованих дітей реалізуються на загальнодержавному і місцевому рівнях. На загальнодержавному рівні виявляється співвідношення між дитячими та всіма іншими проблемами, а на місцевому відбувається практичне здійснення соціально-педагогічної підтримки обдарованих дітей, яка реалізується з урахуванням можливостей регіону, формуванням соціального середовища для збереження фізичного, психічного, інтелектуального, духовного здоров’я дитини.

На загальнодержавному рівні здійснюється державна соціальна дитяча політика; реалізуються спеціальні державно-громадські соціальні дитячі програми; удосконалюється законодавче забезпечення і захисту дітей.

На місцевому рівні може ставитися питання щодо створення соціальних служб психолого-педагогічної підтримки обдарованих дітей. Служба допомоги обдарованим дітям створюється з метою збільшення ступеня самостійності обдарованих дітей, розвиток їх здібностей, здатності до ефективного вирішення різних проблем; створення умов для максимального вияву творчих здібностей дітей, а також для отримання пільг, які передбачені законом; остаточне розв’язання проблем розвитку обдарованої дитини.

В Україні захист і підтримка обдарованої дитини спрямовані на: 1)навчання дитини навичкам психологічної стійкості в психотравмуючих ситуаціях; 2) навчання навичкам психорегуляції; 3) набуття вміннями адаптації у соціально значущому середовищі (сім′ї, школі, групі ровесників) без зниження потреби в реалізації обдарованості; 4) набуття навичок лідерства і спілкування на продуктивному рівні; 5) навчання умінню запобігти небезпеці (наркоманія, алкоголізм); 6) творчий саморозвиток; 7) навчання батьків і педагогів розпізнаванню небезпеки для обдарованої дитини, оволодіння методиками діагностування та розвитку обдарованості [27, с.148].

Зазначені напрями соціально-педагогічного захисту обдарованої дитини є основою її розвитку та формування. Вони потребують конкретизації у відповідних державних законодавчих документах.