Соціальнокомунікаційні технології для розвитку, провадження соціальних комунікацій є чи не основною виробничою категорією. Власне успіх справи в організації соціальнокомунікаційних мереж великою мірою залежить від тих науково визначених шляхів, способів, принципів, знарядь, об’єктів та технік впливу, які й становлять основу тієї чи іншої технології.

Соціальнокомунікаційні технології у науках про соціальні комунікації є найважливішим об’єктом досліджень. Фактично історія та теорія соціальних комунікацій – це історія та теорія соціальнокомунікаційних технологій. Ці технології мають таку силу, що вони використовуються у різних галузях суспільної діяльності, через що у науковій галузі «соціальні комунікації» й виділено окрему науку «прикладні соціальнокомунікаційні технології». Мова може йти про дослідження використання соціальнокомунікаційних технологій, наприклад, в освіті, політиці, науці, медицині, психології і т. д.

Будь-яка технологія передбачає предмет праці (предмет технологічного впливу, технологічний об'єкт), засоби праці (технологічні засоби), носія технологічних функцій (працівника, колективу тощо), рівень технологічного розвитку суспільства. Вона має безпосередній вияв у структурі виробничого процесу (технологічному процесі) . Технологіями називаються способи, прийоми, методи, процеси, засоби організації різних видів діяльності особи і суспільства, теоретичні знання про ці способи і методи тощо. Технології є невід'ємною частиною культури народу, національної політики, оскільки держава тоді сильна, коли вона володіє технологіями і дбає про їхній розвиток.

Технології – це найвища форма прояву культури народу, це культура мислення, праці, слова, дії; технологія – це науково виважений, вироблений поколіннями практиків-спеціалістів і учених спосіб думання. Однією з важливих ознак менталітету будь-якої нації є її соціально-психологічна здатність до високої організації мислення й праці, тобто здатність до, у кращому розумінні цього слова, технократичності думки й дії. Будь-яка технологія передбачає наявність певної технологічної системи у вигляді теоретичних або фізичних моделей. Сфера соціального комунікування передбачає таку модель організації праці, в основі якої лежить поняття про суспільну комунікаційну систему (СКС). СКС називається технологічна система, яка включає певну соціальну структуру як носія функцій комуніканта, об’єкт (суб’єкт) впливу – комуніката та засоби впливу (медіа тощо).

Для технологічних систем важливою є технологічна культура. У нашому випадку для СКС – це комунікаційна культура, зокрема медіакультура суспільства, що передбачає, зокрема, медіаосвіту (медіапросвіту).

Соціально-комунікаційні технології впливу на формування суспільної думки – це система маніпуляційних дій-комплексів, спрямованих на зміну поведінки соціуму.

Сучасний інформаційний простір породив нові комунікаційні явища: інформаційну війну, інформаційно-психологічну війну, PR-технології, приховане соціальне маніпулювання, комунікативну демократію, рекламу, Інтернет-комунікації та ін. Завдання ж політичної науки, в цьому контексті, полягає в тому, щоб охарактеризувати ці феномени як радикальні нові явища в суспільстві та зайнятися вивченням їх політичної природу, сутності, пізнати структурну формацію, засоби їх застосування.

Розвиток в Україні інформаційно-комунікаційних технологій, не тільки відкрив принципово нові можливості вирішення накопичених соціальних, економічних та політичних проблем, а й спричинив виникнення нових загроз, що здатні вивести з рівноваги, як суспільство, так і державу. Найпоширенішими загрозами сучасного інформаційно-комунікаційного простору є:

• розповсюдження недостовірної інформації, що суперечить законодавству або невідповідної загальноприйнятої моралі;

• направлена дія на підвищення рівняа агресії населення (расистські сайти, сайти релегійних сект);

• відволікаюча дія від нормального розвитку та освіти;

• загроза маніпуляцій суспільною думкою, політичними ідеологіями;

• можливість безконтрольного збору інформації;

• підвищення рівня небезпеки промислового шпіонажу для великих компаній та корпорацій;

• формування віртуальної особистості в «інтернет-спільнотах»;

• інформаційна нерівність, що стає причиною поглиблення суспільного розшарування;

• насильне інформаційне вводження політичних суб'єктів до політики, формування їх політичної думки та свідомості;

• використання Інтернету терористичними та сепаратиськими організаціями;

• інформаційна безпека держави

З розвитком соціально-комунікаційних технології на теренах України, держава стає об'єктом «інформаційної війни». Торкаючись цього питання на міждержавному рівні, ми бачимо, що спецслужби країн ведуть свої війни безпосередньо в інтернеті. Як повідомлялося, для боротьби з потенціальним супротивником в експортне мережене обладнання США становлюються чіпи з логічними вірусами, які можуть бути активвовані в потрібний момент. Для боротьби з певними людьми є комп'ютерні програми обнуління банківських рахунків. Для боротьби між корпораціями, які є конкурентами на різних ринках використовується промисловий шпіонаж, який полягає у зборі інформації щодо свого "супротивника" (майбутні плани, поточні справи, фінансове становище).

Виходячи зі змісту та ролі інформації у сучасному світі, американський дослідник М. Маклюєн виводить цікаву тезу, що звучить так: "Істинно тотальна війна – це війна за допомогою інформації". Саме М. Маклюєн першим (ще 30 років тому) проголосив, що в наш час суспільні, політичні та економічні зв'язки і відносини усе більше приймають форму обміну знаннями, а не обміну товарами. А засоби масової комунікації самі є новими "природними ресурсами", що збільшують багатства суспільства. Тобто боротьба за капітал, простори збиту, що не так давно були вирішальними для розвитку країни, відходять на другий план, а головним зараз становиться доступ до інформаційних ресурсів, знань, що призводить до того, що війни ведуться вже більше в інформаційному просторі та за допомогою інформаційних видів озброєнь. Мета інформаційної війни – послабити моральні і матеріальні сили супротивника або конкурента та посилити власні. Вона передбачає заходи пропагандистського впливу на свідомість людини в ідеологічній та емоційній галузях. Очевидно, що інформаційна війна – складова частина ідеологічної боротьби.. Ці заходи призводять безпосередньо до кровопролиття, руйнувань, при їх веденні немає жертв, ніхто не позбавляється їжі, даху над головою. Все це породжує манливу безпечність у ставленні до них. Тим часом, руйнування, яких завдають інформаційні війни, у суспільній психології, психології особи, за масштабами і за значенням цілком співмірні, а часом і перевищують наслідки збройних воєн.

Головне завдання інформаційних воєн полягає у маніпулюванні масами. Мета такої маніпуляції найчастіше полягає у • внесенні до суспільної та індивідуальної свідомісті ворожих, шкідливих ідей та поглядів;

• дезорієнтації та дезінформації мас;

• послабленні певних переконань, устоїв;

• залякуванні свого народу образом ворога;

• залякуванні супротивника своєю могутністю.

Інформаційно-комп'ютерна революція відкриває широкі можливості для впливу на народи та владу, маніпулювання свідомістю та поведінкою людей навіть на віддалених просторах. Враховуючи процес глобалізації телекомунікаційних мереж, що відбувається в світі, можливо припустити, що саме інформаційним видам агресії буде відданий пріоритет у майбутньому. Це призводить до підвищення уваги фахівців у галузі політології до цього

питання, щоб уникнути найбільш негативних наслідків цієї війни для всього людства. Але всеж таки в більшості випадків страждає сама політологія, преторюючись із науки в теоретичну базу знань із маніпулювання свідомістю, ідеологіями, державними системами та інститутами та досягнення політичного, суспільного та інформаційного домінування.

Поряд з явищем більш світового характеру («інформаційна війна») розвивається і більш локальний прояв розвитку соціальних комунікацій, а саме – PR. По суті, якщо попереднє явище явно має негативний характер впливу на суспільство і політологію, то PR-технології в цьому контексті мають неоднозний характер. З одного боку PR-технології беруть активну участь у розвитку українського суспільства та держави, що проявляється у вигляді пропаганди моральних цінностей, здорового способу життя, сприяють лібералізації та демократизації українського суспільства. З другого боку – PR-технології надали особливої можливості українським політичним групам та олігархічним формуванням впливати на суспільну думку. Потрапивщи до рук, так званих, «чорних піарників», подібні технології почали працювати виключно на осмобистий інтерес отримавши свій прояв у виборчому процесі, іміджології політиків, масових впливів на електорат. Саме цей аспект використання прикладних комунікаційних технологій призводить до деградацції політології, її методоологічної основи і призводить до втрати довіри до неї серед населення. Лише невелика кількість політологів-науковців намагается втримати основні, базові наукові навички від нищівного впливу, чи намагаються, по можливості, його пом'якшити. Інші, не втримавшись перед спокусою зайняти доволі непогане положення на ринку праці, освоюють, та адаптують методи прикладних соціальних комунікацій до політологічного знання, а в більшості випадків навіть навпаки.