Соціальний інститут – відносно стійкі типи та форми соціальної практики, за допомогою яких організуються суспільне життя, забезпечується стійкість зв’язків та відносин в рамках соціальної організації суспільства. Діяльність соціального інституту визначається набором специфічних соціальних норм та приписів, що регулюють певні типи поведінки; по- друге інтеграцією ( поєднання, взаємопроникнення.) його у соціально-політичну, ідеологічну та цінносну структури суспільства, що дозволяє узаконити формально-правову основу діяльності інституту, здійснювати соціальний контроль над інституціальними типами дій: в третіх наявність матеріальних умов, що забезпечують ефективне виконання нормативних приписів та здійснення соціального контролю. У зв’язку з цим соціальні інститути можуть бути охарактеризовані з точки зору як з зовнішньої так і внутрішньої формальної структури, тобто з точки зору змістовного аспекту їх діяльності. Соціальний інститут це не тільки сукупність осіб, установ, забезпечених певними матеріальними засобами та що здійснюють певну суспільну функцію. Успішне здійснення даної функції пов’язано з наявністю у межах відповідного С.І. цілостної системи стандартів поведінки, що є обов’язковими для здійснення функції даного інституту. З змістовної точки зору соціальний інститут це набір орієнтовних стандартів поведінки конкретних осіб у типичних ситуаціях. Ці стандарти поведінки нормативно урегульовані, і закріплені нормами права та іншими соціальними нормами. У ході соціальної практики виникають певні види соціальної активності, причому соціальні та правові соціальні норми, що регулюють цю діяльність, концентруються в певну систему, що забезпечує даний вид діяльності. Такою системою і є соціальний інститут. Кожен соціальний інститут має певну мету та конкретну функцію, що забезпечує досягнення цієї мети, набором соціальних позицій. Соціальний інститут забезпечує можливість для членів суспільства задовольняти свої потреби, стабілізує соціальні відносини. Соціальні інститути : інститути сімї та освіти, забезпечення матеріальної життєдіяльності (іниститути економіки), інтеграція соціальних груп та колективів (політичні та державно-правові інститути), з розвитком та збереженням духовних цінностей (інститути культури)
Соціально- комунікативний простір- комплекс природно-штучних зв’язків та реалій соціальних відносин, у основі яких покладені механізми формування людини, суспільства та соціального інтелекту. Воно хакактеризується наявністю цілого ряду комунікативних середовищ, мають відносини до різних умов здійснення комунікативної взаємодії.
Інститут- соціальних комунікацій- сфера соціальної практики яка історично склалась як засіб та результат цілеспрямованої дії на соціальні відносини за допомогою організації руху соціальної інформації і знань. Інститут соціальних комунікацій від простих форм задоволення соціальних потреб в інформації розвивається у складну організовану підсистему суспільства, яка має свої функції, засоби та методи праці, напрями діяльності, усталені відносини, сукупність організацій, норм, їх функціонування, інтегрованих у правове поле суспільних відносин, органи управління, усталені науково- теоретичні основи функціонування, підготовки кадрів, і відповідно управління тенденціями соціокультурно розвитку суспільства. ІСК включає в собі сукупність соціальних організацій, що забезпечують виконання різних функцій – по задоволенню інформаційних потреб суспільства , в процесі інституалізації досягає рівня єдиної соціальної системи. Процес інституалізації в соціально- комунікативних системах формувався у різні історичні періоди по мірі становлення, функціонування, розвитку і трансформацій комунікативної взаємодії та пов'язаний з процесами становлення самого суспільства. Інституалізація сфери соціальних комунікацій починається з 20-х років ХХ ст… в період бурхливого розвитку масової інформації на основі розповсюдження технічних засобів передачі інформації, особливо преси і радіо, а також становлення документно-інформаційних комунікативних підсистем (бібліотечного соціального інституту, книговидавничої, архівної, науково інформаційної галузі, системи масових комунікацій). Окремі ознаки інституалізації у сфері СК в окремих її підсистемах з'явились в різні історичні періоди, по мірі їх виокремлення в окремі соціальні організації нормативного чи установчого характеру (неформального або неформального ). Інституалізація СК сфери супроводжується: входженням структур соціальних комунікацій у суспільну систему її підсистем; збільшенням суспільних витрат на систему соціальних комунікацій та посиленням економічних аспектів функціонування системи соціальних комунікацій; формуванням інститутів політики управління освіти, наукових досліджень у сфері соціальних комунікацій; збільшенням документних та інформаційних потоків.
дивитися у Сирового ст. 7-41, 123-169 .
Історія
Комунікативні канали
1.Види комунікативних каналів
1.1. Природні комунікаційні канали
1.2. Штучні комунікацінй канали
1.3. Писемність як документний канал
1.4.Книгодрукування як комунікаційний канал
1.5. Технічні винаходи ХІХ століття у сфері комунікацій
2. Устная коммуникация
3. Документная коммуникация.
4. Электронная коммуникация
Комунікація є суттю людської діяльності. Тому сучасні можливості комунікації змінюють усі сфери соціального життя. Все чіткіших образів набуває якісно нова форма соціуму - мережеве суспільство або інформаційне суспільство.
Результатом комунікаційної діяльності є розповсюдження освіти, формування громадської думки і суспільних настроїв, процеси управління і таке інше. Для реалізації комунікаційної діяльності потрібні матеріально-технічні, технологічні, кадрові, організаційні засоби, в якості яких виступають комунікаційні канали.
Отже, комунікаційні канали — матеріальна сторона (засоби) соціальної комунікації. Комунікаційні канали надають суб’єктам комунікації засоби для створення і сприйняття повідомлення, а це знаки, мова, коди, матеріальні носії, технічні пристрої, програмне забезпечення та інше.
Комунікаційний канал — це реальна або умовна „лінія” звязку (контакту), по якій рухаються повідомлення від коммуніканта до реципієнта. Наявність зв'язку — необхідна умова будь-якої комунікаційної діяльності, в якій би формі вона не здійснювалась (інформування, управління, діалог). Комунікаційний канал можемо розглядати ще як і форму, в якій відбувається процес комунікації: усна, письмова, музика, живопис.
Важливо звернути увагу на те, що комунікаційні канали зобезпечують рух не змістів, а тільки матеріальне відображення повідомлень, яке відображає змістовне значення. Причому, рух здійснюється у фізичному просторі та у астрономічному часі. Комунікаційна діяльність же як відомо, представляє собою рух змістів у соціальному просторі, та результатом цієї дільності є розповсюдження просвітницької інформації, формування суспільної думки, та настроїв у суспільстві. Комунікативна діяльність є духовною діяльністю але для її реалізації потрібні матеріально-технічні засоби в якості яких виступають комунікативні канали – тобто матеріальний бік СК.
Розвиток людства від первісного суспільства до постіндустріальної цивілізації супроводжувалось постійним збільшенням кількості комунікативних каналів, завдяки доповненню природніх каналів, що створились в результаті антропогенезу (Антропогене́з (грец. ανθρωπος — людина, γενεσις — виникнення) — походження і розвиток усіх видів роду Людина (Homo), розглянуті в біологічному, психічному і соціокультурному плані.) каналами штучними, свідомо створеними людьми .
Поняття „комунікаційний канал” пов’язане з ширшим поняттям „комунікаційна система”. Комунікаційна система це впорядкована певним чином сукупність суб’єктів комунікації, комунікаційних каналів, служб (з матеріально-технічним, технологічним, кадровим, організаційним та іншим забезпеченням) та смисловими повідомленнями, що рухаються.
Природні комунікаційні канали
Природні комунікативні канали — Природні комунікаційні канали – це канали, що використовують вроджені, притаманні людині від природи засоби передачі смислових повідомлень у фізичному просторі. Таких каналів два: невербальний (несловесний) і вербальний (словесний).
Невербальный канал— як найдавніший з комунікаційних каналів, виник у ході біологічної эволюції задовго до появи людини. Він існував у світі вищих тварин (зоокомунікації). Зміст зоокомунікації — демонстрація емоційних станів, які переживає суб’єкт, — гнів, біль, страх і так далі. Тваринами використовуються звукові сигнали, пози, рухи, що нагадують жести. Наприклад, щеня виляє хвостом, коли воно задоволене, притискує вуха і вишкіряє ікла, коли прикидається сердитим. Невербальний канал активно використовується в процесі комунікації між людьми дотепер.
Вербальний канал доступний тільки людині, що володіє мовною здатністю, здатністю користуватися природною мовою. Формування мовної здатності (і відповідно вербального комунікаційного каналу) відбувалося в процесі антропогенезу. Тому вербальний канал, подібно до невербального каналу, правомірно вважати за природний. На базі невербального і вербального каналів сформувався канал усної комунікації;
Формування мовної здатності (и відповідно—вербального комунікативного каналу) здійснювалось послідовно в процесі антропогенезу (ро звитоку людини від ископаемых обезьян австралопітеков до неоантропів — людей сучасного типу.
Штучні комунікацінй канали
Потреба в штучних комунікаційних каналах виникає тоді, коли комунікант і реципієнт позбавлені безпосереднього контакту, не можуть ні бачити, ні чути один одного, і в той же час існує суспільно важлива інформація, що потребує передачі в соціальному часі і просторі. В прадавні часи використовувалися такі штучні канали комунікації : канал іконічних „документів” - повідомлень; канал символьних „документів” –повідомлень, які розвинулися в сучасні канали документної комунікації.
• Канал іконічних документів — графічні зображення (на кістці, на камені, на дерев
Канал символьних документів — амулети, прикраси, талісмани, статуетки, що мають таємний магічний сенс, а також язичницькі ідоли і зображення богів. Первісні канали дали поштовх для появи нових штучних каналів. Це художні канали, а також технічні, що використовують науково-технічну базу.
Палеотичне мистецтво, що зародилось, 35 тыс. років назад у вигляді різьблення на кістках та дереві, вже через 5 тыс. років було представлено печерными гравюрами та картинами, різними скульптурами, прикрасами, орнаментованимив виробами.. Невеликі статуетки «палеолитичних венер» — символ жіночої родючості — носились в якості підвісок, використовувались різні намиста , браслети, діадеми, обручки що вирізались з слоновї кістки та кісток мамонту, складались з зубів тварин. Апогей печерного живопису датується 15—2 тыс. лет назад (культура мадлен), коли створювались грандіозні багатокольорові сюжетні ансамблі, де поряд з реалістичними зображеннями жінок та чоловіків, мамонтів, бізонів, носорогів
Комунікативні канали палеолітичного мистецтва виконували соціальні функції які можно розділити на : явні, що усвідомлювались та реалізовувались найдавнішими людьми, — це магічна (культова) функція та «педагогічна» функція — передача корисного досвіду підростаючому поколінню (У стародавні часи людська пам’ять була єдиним засобом збереження та передачі суспільного досвіду, інформації про події та людей. Історія знає так звані безписемні цивілізації, де величезна кількість необхідних відомостей просто заучувалась напам’ять жерцями, законознавцями, вчителями, а на дальні відстані посилались „живі листи” – гінці. Відомі розповіді мандрівників про племена, у яких старійшини раз у рік вели юнаків у джунглі чи в пустелю, і там із вуст у вуста передавали їм весь досвід племені, що мав був ними засвоєний («чоловіча таємниця»). Правда, досвід цей був досить примітивний, і первісні педагоги для кращого запам'ятовування супроводжували його засвоєння ритмічними танцями й співом. Так було протягом сотень століть) ; та неявні, але дуже важливі функції — інтелектальна — розвиток абстрактного мислення та естетична — розвиток гармонії, краси, завдячуючи спогляданню художніх творів талановитих майстрів.
Невербальний та вербальний канали в їх нерозривоному поєднанні слугували вихідною базою для формування усної комунікації; іконічні та канали символьних документів поклали початок документної коммуникації. Устна коммункація и документная коммуникація — два види соціальної комунікації, що мали велике значення для становлення ороакустичної (словесної) и книжної культури. Вихідні канали дали поштовх до появи нових штучних каналів, які за своїм джерелом поділяються на дві группі: художні, що виникли у сфері митсецтва, та технічні, возникшие в сфере техники.
До художніх комунікаційних каналів відносяться: музика і танець (похідні невербального каналу); поезія і риторика (похідні вербального каналу); театр (синтетичний вид мистецтва, об'єднуючий вербальні і невербальні засоби); графіка і живопис (похідні іконічного каналу); скульптура і архітектура (похідні каналу символьних документів).
Писемність як документний канал
Звичайно, найважливішою подією для розвитку цивілізації був винахід писемності, тобто відкриття ще одного документного каналу. Писемність — результат еволюції іконічного каналу. Палеолітичний живопис втрачає жвавість і реалістичність, схематизується і спрощується. З'являється піктографія, а від неї прямий шлях до ієрогліфів Давнього Єгипту і Месо-потамії.
Книгодрукування як комунікаційний канал
Писемність сприяла розвитку технічного забепечення комунікаційних каналів, а це в свою чергу сприяло підвищенню ефективності комунікації: оперативності передачі, зниженню собівартості, підвищенню тиражності, збільшенню дистанційності і комфортності. Закономірно, що на зміну рукописним книгам в XV столітті в Західній Європі прийшло мануфактурне книгодрукування. У XIX столітті відбулася революція в поліграфічній і целюлозно-паперовій промисловості, що забезпечило багатотисячні тиражі газет, журналів, книг і величезний книжковий ринок.
Технічні винаходи ХІХ стоілття у сфері комунікацій
Разом з тим, з'явилися технічні винаходи, які суттєво розширили комунікаційні можливості первинних каналів. Невербальний канал збагатився фотографією, а вербальний отримав звукозапис (винахід фонографа Т. Едісоном в 1877 р.), телефон (запатентований А. Беллом в 1876 р.) , телеграф, кіно (1895 р.) радіо (1895 р. — А. Попов, 1897 р. — Р. Марконі). Відбулася перша технічна революція у сфері соціальних комунікацій. XX століття стало свідком другої технічної революції, плодами якої стали фототелеграф і телебачення, відеозапис і комп'ютерний зв'язок, електронна пошта, що виросла в кінці 90-х років в глобальну комунікаційну мережу Інтернет. Друга технічна революція знаменувала появу нового типу соціальної комунікації — електронної комунікації. Стрімкий розвиток електронної комунікації продовжується. Відбувається синтез усіх типів комунікації: усної, документної, електронної.
Устная коммуникация, використовуєтся одночасно у нерозривному поєднанні природніх невербальних и вербальних каналів; її емоційно—естетична дія може бути посилена за рахунок використання таких художніх каналів , як музика, танок , поезія, риторика. До усної комункації відносяться мандри що здійснюються з метоою.
Документная коммуникация, застосовує штучно створені документи, спочатку — иконичні и символьні, а потім псиемність, друк та різні технічні засоби для передачі змістів у часі та просторі (определение понятия «документ» — см. раздел 3.4).
Электронная коммуникация, формування якої засновано на космічному радіозв’язку , мікроелектронній та комп’ютерній техниці, ооптичних засобах зв’язку. устройствах записи.
Всі 3 види комунікаційних каналів взаїмодійють один з одним, створюючи змішані, гибридні комунікаційні канали, які зявляються завдяки використанню різних технічних засобів в устной и документной коммуникации.
Коммунікаційні канали еволюціонували не самі по собі, не спонтанно, а під дією соціально-культурних технічних та економічних факторів,
Еволюція соціальних комунікацій
Хронолігия суспільно комікаційних систем х систем
Археокультурна словесність
Палеокультурна книжність
Мануфактурная неокультурная книжность
Индустриальная неокультурная книжность
СКС (ОКС) це структурована сукупність коммунікантів, реципієнтів, змістовних повідомлень, комунікаційних каналів та служб, які забезпечені матеріально-техничними ресурсами та професійними кадрами. Якщо культура являє собою сукупність упредметнених та не упредметнених штучних соціальних змістів то СКС — це частина упредметненої культури, що забезпечує рух змістів у соціальному просторі та часі. Іншими словами СКС— це упредметнена комунікативна культура в різні історичні епохи
Напрям еволюції СКС представлено таким чином: від усної комунікації коммуникації до документної коммуникації і до електронної коммунікації. Еволюція СК органічно пов’язано з еволюцією культури , яіка представлена у вигляді 5 стадій : пракультура — археокультура — палеокультура — неокультура — постнеокультура
Комунікативна культура визначається панівними у суспільстві нормами та засобами фіксації, збереження та розповсюдження культурних змістів. Розрізняються такі рівні комунікативної культури: словесність — книжність — мультимедійність. Книжність представлена трьома етапами: палеокультурна (рукописная книга), мануфактурна неокультурна (мануфактурний книгодрук), индустріальне неокультурне (машинна поліграфія). Рівні комунікативної культури відповідають ррізним видам СКС.
Слід зазначити що внаслідок закону кумуляції коммуникационных каналов (закон ККК) більш піздні СКС включають коммуникативні канали попередніх систем, правда, в більш модернізованому вигляді. Так, рукописна СКС вовсе не відмінила канали словесності; індустріальна книжність модернізувала канал книговидання відкритим монафактурним книгодруком, та вела в обіг новий канал — прессу; мультимедійна СКС акумулює можливості як словесності, так и книжності, включаючи їх у мультимедійне середовище. Рівень комунікативної культури визначається панівними засобами комунікації.
Словесність — такий рівень коммуникативної культури, коли всі культурні змісти передаються у соціальному просторі і часі зп адопомогою усної комунікації. Книжність — такий стан культури , коли основні (не все!) культурні змісти передаються за допомогою. документної коммунікації. Мультимедійність досягається тоді коли , основні культурні змісти передаються за допомогою електронної коммунікації.
Пракультура — це час становлення комунікативних каналів, коли про існування суспільних комунікативних систем не могло бути і мови, тому ще не було сформовано основу для їх формування. Рання археокультура (эпоха палеоліту) пройшля під знаком пріорітету символьно-іконічних документів у вигляді палеолетичного живопису та скульптури; у неолиті пріоритет перейшов до устної коммунікації, та у первісних спільнотах землевласників та скотоводів стали формуватися суспільні СКС, де панувало устне слово.