Мидикоммуникация

Форми мідікоммунікації включають такі соціально-комунікативні явища: мода — Заснована на наслідуванні форма передачі емоційно привабливих для соціальних групп зразків поведінки та ідей у соціальному просторі : переговори — Звичайний засіб вирішення конфліктів та досягнення угод між соціальними групами; группова єрархія формується у великих установах або армійських підрозділах у станово-кастових суспільствах, де контакти між группами чітко регламентовані; адаптація до середовища перетворюється у комунікативну проблему для національних діаспор які живуть серед чужеземців, для іновірців , например, мусульман среди христиан; керівництво здійснюється з боку творчих груп, які генерують світоглядні змісти, що визначають основні напрями духовного та інтелектуального розувитку суспільства

Світоглядні змісти — це знання які пояснюють, різні явища, походження людини та всесвіту, сенс людського життя, ідеали, норми та стимули соціальної діяльності. Соціальні групи , які виробляють ці змісти виявляються в центрі духовного життя суспільства. ЦІ центри смещаются по ходу социально-культурной эволюции.

Для археокультури був характерним міфоцентризм, що зберігала каста жреців що володіли езотеричними знаннями Для палеокультури характерен релігиоцептпризм, який регулював основні напрями розвитку мистецтва, літератури. Західноевропейська некультура с XVII століття (век гениев-универсалов) развивалась под егідою світського знання у основі якого було покладено філософію –а у XIX столітті поступово перейшла до к наукоцентризму. Вчені-фізики, економісти, політологи визначали духовний клімат у демократичних країнах Заходу Иначе дело было в России.

У духовному житті України та РОСІЇ XVIII — з першої половини XIX століття сформувалися 2 центри : один ідеологічний центр — православна церква (вспомним уваровскую триаду «православие, самодержавие, народность»), а інший центр знаходився у Західній Європі, звідки російське дворянство дізнавалось про ідеї Вольтера та Руссо, лібе­ралізм мадам де Сталь и Бенжамена Констана, то утопиіческий социализм А. Сен-Симона и Ш. Фурье.

Але з пушкінських часів у духовному житті Рос­сії центром духовного життя стала художня література, а талановиті літератори — письменники, поэти, критики стали пророками. Вто­рая половина XIX века — эпоха русского литературо-центризма.

Советское время — панування політикоцентризму, зміст якого визначався группою коммунистичних ідеологів На основе ленинського принципу партійності була создана ПОТУЖНА пропагандистська система. Эта система обла­дала следующими чертами:

В результате обеспечивалась высокая эффективность коммунистического воспитания человека новой форма­ции — хомо советикус. Хомо советикус — продукт радянської комунікативної системи, ее родное детище, вы­ращенное на плодородной почве социальной мифологии..

2.3.3. Макрокоммуникация

Макрокоммуникационные формы коммуникационно­го взаимодействия, которые в табл. 2.1 названы запозиченння культур (М п М), взаїмодія культуркультур (М д М) и информационная агрессия (М у М), хорошо просматриваются в тысячелетней истории взаимодей­ствия государства Российского и Европы.

крім сказаного вище )

Соціальні комунікації як один з чинників формування сучасного глобально-інформаційного простору. Роль соціальних комунікацій у формуванні структури інформаційного простору. Моделі інформаційного впливу. Задачі комунікативних потоків. Статус інформаційного простору

Асиметрія інформаційного обміну.

У сьогоднішньому світі різко зросла роль інформації, так як кожне суспільство за допомогою інформаційних технологій формує власний міф, який визначає структуру комунікативного простору. Завданням міфу є формування єдиної картини світу, що сприяє єднанню нації. Наприклад американський міф цінує такі параметри як воля, певний нарцисизм (все найкраще повинно бути в Америці), необмежені можливості для усіх (кожен чистильник взуття може стати мільйонером ). Австрійський міф імперії Габсбургів визначався гедонізмом, спрямованістю на отримання насолоди від життя. Радянський міф , навпаки, прославляв трудовий ентузіазм, суспільство знаходилося в стані постійного будівництва заради майбутнього. Це внутрішня складова міфу. У зовнішній склжтьба за мир. При цьому, радянська людина суспільні норми ставила вище біологічних норм.

Саме роль суспільної думки виводить на нові позиції ЗМІ як „четверту владу”. Вони є такими не самі пособі, а тому, що є інструментом формування суспільної думки. Ричард Діксон заявляв, що успіх президентства залежить від уміння маніпулювати пресою, але при цьому ніколи не слід цього демонструвати журналістам.

У роботі з суспільною думкою важливе значення мають різного роду пропагандистські і контр пропагандистські техніки. Вони виникли при вирішенні жорстоко сформульованих державних завдань. У комунікативних потоках із точки зору керування ними, можемо виділити низку принципово різних завдань, поділених умовно на два класи: керування змістом і керування формою.

Результатом проведення комунікації повинна бути зміна структури інформаційного простору. Як правило , отримане повідомлення комуні канти можуть оцінити так: це те. що очікувати почути; це те , що хотіли почути.

Прикладом першого варіанта є будь- які новини. Наприклад, у моделі світу будь-якої людини, яка слухає новини, вже записане правило, що в Туреччині бувають землетруси. З цієї причини повідомлення типу „Вчора у тУречині відбувся землетрус, величиною К балів по шкалі Ріхтера” не є новиною в чистому виді.

Прикладом другого варіанта є різного роду плітки. Коли ми чуємо (або читаємо) розповідь про одруження весілля, розводи, наприклад, поп-зірок-це те. що людина хоче почути. Сюди ж можна віднести розповіді про корупцію урядовців. Повідомлення, які людина хоче почути, швидко поширюються в усному комунікативному середовищі. Цим пояснюється виникнення й живучість пліток.

Підкреслимо такі характеристики чуток як недомолвки, таємничість, непередбачуваність. Імовірно, це характеристики не стільки інформації, скільки самого процесу передачі. Знання слуху перетворює людину у власника особливого типу інформації. Саме цим пояснюється процес поширення чуток.

Вплив статусу інформаційного простору на формування майбутньої моделі поведінки людини використовується політ технологами, коли потрібно: 1. направити людину на визначену поведінку (наприклад певний вибір на референдумі, голосування на конкретного кандидата ); 2. призупинити реалізацію визначеного типу поведінки (наприклад, кампанія боротьби з палінням, наркотиками ).

Комунікатор створює конкретне повідомлення для конкретного одержувача, розраховане на даний конкретний контекст. Центральним у цьому ланцюжку стає поняття релевантності для конкретного індивідуума.

Людина по-різному поводиться, коли вона знаходиться одна й коли ц гурті. Людина в гурті стає більше підвладною впливу, оскільки відбувається нівелювання її почутів. Гітлер писав: у „Майн кампф”: „У масових зборах мислення включене. І я використовую цей стан; воно забезпечує моїм промовам найбільший ступінь впливу, і я відправляю усіх на збори, де вони стають масою, хочуть вони того, чи ні. Інтелектуали й буржуа так само гарні, як і робітники. Я перемішую народ. Я говорю з ним як з масою.”

Ця ж проблема по іншому вирішується з точки зору масового впливу через засоби масової інформації. мас-медіа не дають на окрему людину прямо, а йдуть крізь первинні групи сусідів, родини, друзів, обговорення з якими остаточно змінює думку людини.

Розвиток мас-медіа витісняє дискусійні групи і бесіди, залишаючи людину один із газетою або телебаченням. Спростувати або поправити, подати репліку щодо зображення, що з’явилося на екрані-усе це стає неприйнятним. Відтепер ми пасивні і знаходимося у владі мас-медіа. Ми підпорядковані владі друкованого слова або екранного зображення. Така ізоляція читача, слухача або телеглядача ускладнює визначення того, чи багато людей поділяє його думки.

У будь-якому випадку масовий вплив можливий тільки з опорою на масову, а не індивідуальну свідомість. Не менш цікавим є структурування комунікації, що виходить із особливостей каналу. Австралійській кібернетик Карло Копп пропонує , наприклад, чотири можливі стратегічні моделі інформаційного впливу (інформаційних операцій):

Заперечення інформації (приховування, крадіжка інформації ),

Обман (свідоме поширення невірної інформації)

Деструкція (поширення інформації, що викликає негативні ефекти у системі опонента),

Підрив (поширення інформації, що руйнує систему опонента)

Сучасні розробки в галузі інформаційних операцій ґрунтуються на концепції інформаційної асиметрії. У дослідженнях Національного університету оборони США асиметричні погрози або техніки виглядають як використання несподіванки або використання відомої зброї не очікуванним способом. Як приклад наводиться захоплення заручниками персоналу ООН із метою призупинення військової ескалації дій НАТО.

Інформаційну асиметрію можна трактувати як систематизацію помилки. Прикладом асиметричної роботи є поширення „чужого” повідомлення через „свої канали”.

ООН і ЮНЕСКО постійно підкреслюють неєквалентність міжнародних інформаційних потоків. ЩЕ в 1957 році ЮНЕСКО звернула увагу Генеральної Асамблеї ООН на своєрідний інформаційний голод, що базується на невідповідності обміну між багатими країнами Півночі й бідними країнами Півдня, населення останніх починає дивитися на світ чужими очима. Подібна невідповідність спостерігається також і у фільмах і на радіо, і у книгах. Це викликає стурбованість ООн і ЮНЕСКО, тому що кількісна перевага обов’язково приведе до якісних змін.Існує також вертикальна асиметрія комунікації, що дозволяє невеликій групі людей звертатися до всіх, реально нав’язуючи їм свої погляди. Більшість змушена займатися лише пасивним сприйняттям інформації. Тому при побудові відкритого демократичного суспільства необхідно створювати можливості не тільки для вертикального обміну інформацією і для горизонтального .

Для мК властива також кризова асиметрія. Дуже часто засоби масової інформації показують нам природні катаклізми, страйки, аварії. У результаті люди демонструють два варіанти поведінки: вони або відгорожуються від інформації замикаючись у собі, при цьому втрачаючи довіру до джерел інформації, або надмірно збуджуються, втрачаючи можливість бачити реальні проблеми своїх країн.

Потрібно звернути увагу на зовнішню асиметрію. Коли транснаціональні кампанії починають визначати зміст культурних і розважальних програм у країнах, що розвиваються. Тоді поступово зникає стимул до створення власних програм, кінострічок, книг. Далі формується одноманітність смаків, стилів і змістовного наповнення культурного життя. Україна перебуває саме у такому стані й дана проблема для нас так саме актуальна, як і для багатьох інших європейськиї країн. Багато країн уже цілеспрямовано захищаються від іноземного впливу.

Загалом це є важливою проблемою, тому що багато разів задекларований вільний обмін інформацією . що захищає міжнародне співтовариство , і дотепер не забезпечується. Це важливо ще й тому, що розвиток країни та відповідних комунікаційних можливостей взаємозалежний. І саме це було причиною виникнення руху за новий світовий інформаційний і комунікативний порядок, що прагне зробити інформаційний обмін еквівалентним.

1. Соціально-комунікативні технології впливу на формування суспільної думки.

ПР- як одна ПР як одна з складових впливу на формування інформаційного простору

2. Роль і значення ПР в управлінні суспільною думкою.

3. Визначення поняття ПР.

4. Кампанія по здійсненню ПР та її складові

Масова комунікація як головний чинник здійснення комунікативних технологій.

Масова інформація як інструмент впливу

. (дивитися у файл соціально-комунікативні технології дивтися у файл)

1 Під соціальною группою розуміється багата кількість людей, для ких є харатерним наявність загальних соціальних ознак і які усвідомлюють свою спільність, виражаючи займенником Ми », например, мы — семья, мы — родственники, мы — инженеры, мы — артисты, мы — москвичи, мы — россияне, мы — мужчины, мы — правоверные, мы — православные, мы — студенты, мы — семнадцатилетние, мы — холос­тяки, мы — блондинки, мы — земляне и т. д. Массова сукупність — велика кількість людей що випадково зібралась вулична твопа, массова читацька аудиторія, суспільство в целом.