3.Політичні вчення в стародавній Греції

У Стародавній Греції державність виникла напочатку І тисячоліття до н. е. у формі полісів — окремих міст-держав, до складу яких, крім міської території, входили також прилеглі сільські поселення. Перехід від первіснообщинного ладу до ранньокласового і політичної форми організації суспільного життя супроводжувався в Греції поглибленням процесу соціальної диференціації населення на родову знать і збіднілих общинників, багатих і бідних, вільних і рабів і посиленням боротьби між ними за владу. У центрі цієї боротьби було питання встановлення тієї чи іншої форми державного правління — аристократії (влади знаті, привілейованих, «кращих»), олігархії (влади небагатьох, багатих) або демократії (влади народу, всіх дорослих і вільних членів полісу). Ці процеси знайшли своє відображення й теоретичне осмислення в політичній думці Стародавньої Греції. Вершиною давньогрецької філософської і політичної думки є вчення Сократа, Платона та Арістотеля.

Сократ не залишив по собі писемних творів; свої погляди він викладав в усних бесідах, письмово зафіксованих його учнями.

Сократ був принциповим прибічником законності. Основу нормального функціонування держави, її благополуччя він убачав у непорушності законів, підпорядкуванні їм усіх громадян. Теоретична позиція Сократа не тотожна тим чи іншим реально існуючим у його часи політичним порядкам. Він намагався сформулювати ідеально-розумну сутність держави. Владу, засновану на волі народу й державних законах, Сократ вважав царством, а владу, засновану на свавіллі правителя і спрямовану проти народу, — тиранією. Правління тих, хто дотримується законів, він називав аристократією, правління найбагатших — плутократією, а правління всіх — демократією. При цьому мислитель негативно ставився до участі в управлінні державою більшості народу (на його думку, грубих і некомпетентних людей). Сократівський ідеал правління заперечував принципи не лише демократії, а й родової аристократії, олігархії, а особливо тиранії. Вчення Сократа справило значний вплив на всю подальшу історію філософської і політичної думки, Платон — учень Сократа — є одним з най видатніших мислителів в історії філософської і політичної думки. Своє політичне вчення він виклав головним чином у трактатах-діалогах «Держава», «Політик» і «Закони». Вчення Платона про державу грунтується на його філософських поглядах. Будучи представником ідеалістичного напряму в філософії, він розрізняв світ ідей і світ речей, явиш. Істинним буттям, на його думку, є лише світ ідей, які осягаються розумом, а сприйняті відчуттями явища не є істинними. Світ явищ не абсолютно відокремлений від світу ідей, а є його спотвореною копією, слабкою тінню. Відповідно, наявні форми держави є лише спотвореними відображеннями деякої ідеальної справедливої держави. Ідеальна держава Платона — це справедливе, засноване на законах, правління кращих. Таке правління може бути або царською владою (якщо серед правителів вирізняється хтось один — найдостойніший), або аристократією — владою декількох кращих. Визнаючи можливість створення такої ідеальної держави, Платон водночас висловлює сумнів у реальності її існування. Через недосконалість людської натури така держава не може бути вічною і зміниться іншими, гіршими формами правління — тимократією, олігархією, демократією або тиранією. Причому кожна з цих форм є гіршою за попередні. Арістотеля — найвидатнішого представника філософської і політичної думки античності. Його політичні погляди викладені головним чином у працях «Політика» та «Афінська політія». Він зробив вагомий внесок у всебічну розробку науки про політику як окремої, самостійної галузі знань. У центрі політичного вчення Арістотеля перебувають проблеми походження, сутності та форми держави. Він вважав, що держава виникла не в результаті якоїсь угоди між людьми на основі їх волевиявлення, а природно-історичним шляхом — із сім'ї і поселень як всеохоплююча і найдосконаліша форма спілкування людей. Зумовлюється цей процес тим, що людина за своєю природою є політичною істотою, і завершення цієї її природи знаходить свій вияв саме в політичному спілкуванні, тобто в державі. Форму держави Арістотель характеризував як політичну систему, що визначається верховною владою в державі. Конкретні форми він розрізняв залежно від кількості правителів і мети, яку вони при цьому переслідують. За першою ознакою Арістотель розрізняє правління одного, правління небагатьох і правління більшості, а за другою поділяє форми правління на правильні і неправильні. У правильних формах правителі мають за мету спільне благо, а в неправильних — лише своє особисте благо. Трьома правильними формами держави виступають монархія, аристократія і політія, а трьома неправильними — тиранія, олігархія і демократія. Кожна з цих шести основних форм має свої види, залежно від комбінації формоутворюючих ознак.

16.Політика як суспільне явище, її взаємодія з іншими сферами суспільства Сутність політики. Своїм походженням слово «політика» зобов'язано видатному старогрецькому мислителю Арістотелю (IV вік до н.е.). В античні часи в грецьких містах-державах (полісах) поняття «політика» інтерпретувалася як «державні і суспільні справи». Проте, політика як суспільне явище виникає задовго до того, як Арістотель дав цьому феномену своє визначення. Так на територіях Єгипту, Китаю, Месопотамії та ін. вже в 4-5 тисячоліттях до нашої ери існували крупні політичні співтовариства. Політика виникає у момент переходу від родоплеменних форм організації суспільства до державних. Необхідність регулювання суспільного життя усвідомлювалася людьми з давніх пір. Так з виникненням приватної власності і руйнуванням общин багато хто став жити окремо і незалежно, у них з'явилися своя особлива мета і потреби, які часом суперечили інтересам інших людей. При цьому посилювалася суспільна нерівність. Суспільство розшаровувалося на багатих і бідних, на власників засобів виробництва і неімущих, на роботодавців і найманих працівників. Поступово складалися відособлені соціальні групи: касти, стани, класи, шари, нації, конфесійні, професійні і інші спільності.

Зміст поняття «політика» мінявся протягом історії людства. В античному світі терміном «політика» позначали все те, що відносилося до управління

Політика - це діяльність груп, партії, індивідів, держави, пов'язана з реалізацією загальнозначущих інтересів за допомогою політичної влади. Отже, політика - багатоманітний світ відносин, діяльності, поведінки, поглядів і комунікаційних зв'язків між людьми з приводу влади і управління суспільством.

Політика відчуває на собі вплив економіки, моралі, права, художньої культури тощо. Але ж й вона діє на ці та інші сфери.

В умовах стабільних демократій зв'язок політики з іншими сферами має стійкий динамічний характер. Простежується тенденція до зниження ролі методів політичного регулювання, посилення впливу моральних, релігійних норм, методів самоорганізації в суспільстві.

Економіка має значний детермінуючий вплив на формування політичної влади. Зокрема, девелопменський підхід визначає, що слабо розвинута економіка передбачає централізацію влади, посилює авторитарні тенденції. Високий рівень економічного розвитку є важливим фактором встановлення та збереження стабільної демократії.

Зв'язок політики та економіки необхідно розглядати діалектично. Політика також має регулюючі можливості щодо економіки, бо є формою владно - державного примусу. В разі необхідності вплив її набуває особливого значення. Економіка та політика взаємодіють опосередковано через соціальні відносини.

Дослідження проблеми співвідношення політики і моралі бере свій початок ще за давні часи.

В політиці процес формування та реалізації інтересів первісно пов'язаний з моральним вибором людини. Уявлення про справедливість, характер відносин з державою, про межі свободи та рівність впливають на політичні настанови та поведінку.

Наприклад, держава може ефективно використовувати своє монопольне право на використання сили тільки тоді, коли має легітимність. Інакше кажучи, коли моральні почуття народу збігаються з нормами офіційної владної моралі.