Інтерферони

Це глікопротеїни, що виробляються клітинами у відповідь на вірусну інфекцію та інші стимули. Розрізняють три види інтерферонів (ІФН): ІФН-α, ІФН-β, ІФН-γ. Перші два володіють противірусним та протипухлинним ефектом, а третій регулює специфічну імунну відповідь та неспецифічну резистентність.

У нормі ІФН-α продукується мононуклеар-ними фагоцитами (інша назва – “лейкоцитарний” ІФН), а ІФН-β – фібробластами (“фібробластний” ІФН). ІФН-γ (“імунний” ІФН) продукується Т-лімфоцитами і природніми кілерами.

Природжений клітинний імунітет

Фагоцитоз – це процес поглинання чужорідного матеріалу, його руйнування і виведення з організму. Головними клітинами, що здійснюють фагоцитоз, є моноцити/макрофаги і нейтрофіли.

Фагоцитоз може бути завершеним, коли захоплений мікроорганізм гине, та незавершеним, коли мікроби не гинуть. Прикладом незавершеного фагоцитозу є фагоцитоз гонококів, мікобактерій туберкульозу і лейшманій.

Ілля Ілліч Мечніков (1845-1916)Лауреат Нобелівської премії 1908 р.(спільно з Паулем Ерліхом).

Фагоцитоз

Етапи фагоцитозу:

1. Активація клітини, що фагоцитує.

2. Хемотаксис (рух до об’єкта, що спричинив активацію).

3. Адгезія (прикріплення до об’єкта).

4. Поглинання об’єкта.

5. Процесинг (перетравлення).

Цей вид імунітету забезпечують мононуклеарні фагоцити, поліморфноядерні лейкоцити, кілерні клітини (природні кілери та інші).

Мононуклеарні фагоцити (триваложивучі): моноцити і тканинні макрофаги.

Антиген

Антиген – це генетично чужорідна речовина, яка може викликати в організмі антитілоутворення та інші форми імунної відповіді, а також взаємодіяти з антитілами та антигенрозпізнавальними клітинами.

Антигени можуть бути екзогенні (бактерії, гриби, найпростіші, віруси) та ендогенні (клітини, модифіковані вірусами, ксенобіотиками, старінням, ракові клітини та ін.).

Властивості антигенів:

1. Імуногенність – здатність індукувати специфічну імунну відповідь.

2. Антигенність – здатність специфічно реагувати з антитілами чи клітинами, виробленими на введення даного антигену.

Епітоп (антигенна детермінанта) – це місце на антигені, яке специфічно реагує з антитілом.

Спорідненість між АГ і АТ характеризують поняття:

1. Афінітет – сила хімічного зв’язку одного антигенного епітопу з одним із активних центрів АТ.

2. Авідність – сила зв’язку цілої молекули АТ зі всіма антигенними епітопами, які їй вдалося зв’язати.

Головний комплекс гістосумісності

Головний комплекс гістосумісності (ГКГ) (Major Histocompatibility Complex – MHC) – велика група мембранних білків, які мають високу імуногенність, забезпечують унікальність кожного організму та беруть участь в імунних реакціях.

ГКГ у людини називається HLA (Human Leukocyte Antigens).

ГКГ поділяється на 2 класи:

1. Білки ГКГ класу І наявні в усіх клітинах. Вони переважно беруть участь в реакціях клітинного імунітету на внутрішньоклітинні антигени (віруси, пухлинні клітини, внутрішньоклітинні бактерії).

2. Білки ГКГ класу ІІ наявні в антигенпрезентуючих клітинах (В-лімфоцити, макрофаги і дендритні клітини). Вони переважно беруть участь в реакціях гуморального імунітету на позаклітинні антигени (бактерії).

Функція білків ГКГ – представлення антигену для розпізнання Т-лімфоцитам.

Антигени I класу, вперше знайдені на лейкоцитах (звідси термін HLA).

Следует отметить, что хотя молекулы MHC и называются обычно антигенами, они проявляют антигенность только в том случае, когда распознаются иммунной системой не собственного, а генетически иного организма, например, при аллотрансплантации органов.

Существуют еще и молекулы MHC класса III , но молекулы MHC класса I и молекулы MHC класса II являются наиболее важными в иммунологическом смысле