
- •Загальні відомості про кераміку
- •Основи та особливості опішнянського розпису
- •Характерні ознаки опішнянського розпису
- •Васильківський розпис
- •Гуцульська кераміка
- •Петриківський розпис
- •Короткий опис техніки розпису навчальними малюнками
- •Косівський розпис Історія Косова
- •Косівщина – центр гуцульського народного мистецтва
- •Площинні форми посуду
- •Характерні ознаки косівського розпису
- •Основні елементи косівського розпису
- •Своєрідна техніка виконання косівських майстрів
- •Скульптури для дітей
- •Деякі рекомендації щодо роботи з дітьми
Короткий опис техніки розпису навчальними малюнками
Для опанування технології розпису та його елементів слід взяти білий папір, гуашеві фарби, пензлі.
№ 1 „Зернятко” є основним елементом народного петриківського розпису. Його можна виконувати двома способами: набрати на пензлик фарбу, зайву зняти об край склянки (палітри), потім:
а) поставити пензлик носиком на папір і м’яко опустити або б) покласти (прийом „промакування”) пензлик на папір і злегка протягнути до себе, поступово підіймаючи на носик.
Для тренування слід наносити „зернятка” уздовж вертикальних і горизонтальних ліній. Лінії можуть бути проведені олівцем або уявні. При цьому корпусом пензлика натискають так, щоб мазок був овальної форми.
№ 2. „Зернятка” наносять під гострим кутом відносно лінії.
№3. „Зернятка” наносять так, щоб кінчик пензлика дивився вгору, а тільце торкалося лінії.
№ 4. „Кривеньке зернятко”. Пензлик опускають і на папір, роблять легкий поворот і ведуть, поступово піднімаючи. Або проводять носиком тоненьку лінію – вусик і, легко повертаючи вбік, опускають пензлик.
№ 5. „Травичка”, „билинка”. Мазки розташовують близько один до одного. Виконання цієї вправи підводить до виконання елементів: „травички”, „билинки”.
№6. Цей малюнок нагадує зображення колоска.
№ 7. Ці мазки наносять з видовженими вусиками. Малюнок нагадує пірчасте листя.
№8. Квітка або початок іншої квітки носить назву „пуп’янок”. Мазки з’єднують округлою частиною, а вусики тягнуться вгору.
№9. Щоб створити гаку композицію, малюють „пуп’янок”. У його середині розміщують ще два мазки, значно менші за розміром. Готові елементи сполучають тоненькою хвилястою лінією.
№ 10. Повторюють попередню вправу. Додають „пірчасте листя”, яке наносять вздовж хвилястої лінії. Цей орнамент називають „хвилька”, „бігунець”, „фриз”.
№ 11. „Пуп’янки” поєднують у композицію. Намічають центр і відносно нього наносять мазки. Це основа для „трипелюсткової квітки”.
№ 12. Малюють „трипелюсткову квітку”. Її середину заповнюють мазками, меншими за розміром. Потім додають стебло і листки з довгими вусиками. Цей орнамент називають „бігунець із трипелюсткових квіток”.
№ 13. Спарені „кривенькі зернятка” направляють вусиками до центра квітки.
№ 14. Повторюють попередню вправу, додаючи ще два мазки в кожну квітку.
Щоб намалювати листя, треба „зернятка” зеленого кольору покласти від центра вліво і вправо.
Опанувавши основні елементи („зернятко”, „кривеньке зернятко”, „спарені зернятка”), слід перейти до виконання складніших.
„Цибулька”. Складається „цибулька” з видовжених мазків – „кривих зернят”. Пелюстки мають один або два відтінки. Традиційна квітка „цибулька” схожа на розрізану навпіл цибульку.
„Перехідний мазок”. На пензлик набирають темпу фарбу, потім верхівкою пензля набирають фарбу світлого тону. Роблять мазок і тягнуть вусик. Поступово з’являється темний відтінок, який набирає сили. Зображення стає рельєфнішим, рухливішим. Виконання малюнка технікою „перехідного мазка” можна вважати вершиною виконавського мистецтва у петриківському розписі. Кольори „перехідного мазка” можуть бути різними: коричневий – жовтий, жовтогарячий – темно-червоний; блакитний – фіолетовий, рожевий – чорний; жовтий – червоний, жовтий – чорний тощо. А тепер розглянемо більші за розміром елементи. Одним із видів оздоблення є орнамент. Петриківський розпис складається із рослинних орнаментів. У ньому є квіти, листки, стебла, ягоди. Це складові частини або елементи орнаменту. Вони можуть повторюватися декілька разів або чергуватися.
Композиція – це розміщення, співвідношення зображувальних елементів у певному порядку. Найпростішою композицією є стрічка або фриз.
Слово „фриз” французького походження. Так називається суцільна смуга зображень, часто орнаментального характеру, що обрамляє верхню частину стіни всередині приміщення або ззовні, іншу площину. Якщо така смуга візерунка має повороти па кутах, її називають каймою.
За композицією візерунок у смузі – найпростіший. Колись народні умільці орнаментальним фризом розписували каміни, печі, вікна, двері. Теми для декоративного фризу мають бути простими за змістом, включати однорідні елемент (квіти, листя, ягоди, „пуп’янки”). В основі петриківського фризу лежить так званий „бігунець”. Він досить динамічний, цікавий, у ньому відсутні випадковість або навмисність. Необхідно звертати увагу на розмір усіх складових частин композиції, їх співвідношення, а також урівноваження кольорів.
Часто несиметричні квіти доповнюються дрібними елементами (листя, „пуп’янки”, ягоди). І відразу композиція урівноважується.
Діти в дитячому садку малюють без попереднього начерку олівцем. Тому малюнок слід починати з великих центральних елементів, доповнюючи їх листами, стеблами та іншими дрібними елементами.
Композиції в колі потрібно розміщати так, щоб уникати прямих ліній. Основні елементи розміщують у центрі кола або по його краю.
Особливе місце у петриківському розписі займають зображення птахів. Виконання малюнка із зображенням птахів – складний процес. Дітям пропонують тонований силует птахів, який вони потім прикрашають основними елементами розпису, відповідно до віку і можливостей.
Із великою цікавістю діти виготовляють ілюстрації до казок. Основні елементи беруть за основу під час створення казкових сюжетів. Так звичайна „цибулинка” стає ріпкою, лебедем, журавлем... Такі сюжети стають доступними при доброму засвоєнні техніки.