32. Економічна теорія добробуту. Функції корисності Бентама і Неша.
Економічна теорія добробуту – це загальна назва нормативного аспекту економічної теорії, яка вивчає умови економічного оптимуму. Предметом економічної теорії добробуту є зокрема те, як визначити, що один стан суспільства кращий за інший, як можна застосувати економічну політику для переходу економіки в інший стан.
Одним з інструментів, які можна використати для аналізу впливу будь-яких змін в економіці на добробуту окремого індивіда, є функція індивідуальної корисності, яка ґрунтується на гіпотезі кількісного, або порядкового, визначення корисності. Однак коли ми намагаємося побудувати аналогічним способом функцію суспільної корисності, виникає низка складних проблем.
Добробут суспільства можна розглядати як суму добробуту його членів. Тоді у разі підвищення добробуту всіх членів суспільства можна констатувати і підвищення суспільного добробуту. У найзагальнішому вигляді функцію суспільного добробуту можна подати як зростаючу функцію від функції корисності окремих членів суспільства:W = W(UV U2, ..., Un).
Функція W = X Ui дістала назву функції корисності Бентама i =1 i(рис. 12.10). Бентам вважав, що мета суспільства полягає у створенні найбільшого щастя для якомога більшої кількості людей.
Рис. 12.10. Функція суспільної корисності Бентама
Для ілюстрації функції Бентама знову скористаємося графічним аналізом, припускаючи, що суспільство складається з двох членів. В такому разі функція Бентама буде представлена у вигляді карти кривих байдужості, яка складається із сукупності прямих байдужості. Точки прямих байдужості показують, за яких поєднань значень U1 та U2 досягається загальний рівень суспільного добробуту.
Відповідно до функції Бентама, перерозподіл добробуту між індивідами не змінює рівня суспільного добробуту. Рух вздовж будь-якої з кривих WW перерозподіляє добробут між індивідами, залишаючи незмінним суспільний добробут.
Якщо змінити спосіб побудови показника суспільного добробуту, то зміниться роль розподільчих відносин (диференціація доходів за певного рівня суспільного добробуту). Ця функція дістала назву функції Неша. Графічним зображенням функції Неша (рис. 12.11) буде карта байдужості, подана "випуклими" до початку координат кривими байдужості.
На рис. 12.11 точки, що лежать на прямій ОС, відповідають досконалій економічній рівності обох індивідів. Рухаючись вздовж кривих байдужості вправо від цих точок, споживач А стає багатшим, а споживач В — біднішим і навпаки. Однак у цьому разі при перерозподілі добробуту між багатими і бідними суспільний добробут не змінюється лише тоді, коли збільшення добробуту багатого на певну величину супроводжується зниженням добробуту бідного на меншу величину і, навпаки, коли збільшення добробуту бідного на певну величину супроводжується зниженням добробуту багатого на меншу величину.
Таким чином, якщо функція суспільного добробуту має вигляд W = nU, то приріст суспільного добробуту багатого робить менший внесок у підвищення суспільного добробуту, ніж аналогічний приріст бідного. Звідси випливає, що зниження економічної диференціації в суспільстві призводить до підвищення суспільного добробуту, поданого функцією Неша.
Оригінальний критерій справедливості розподілу добробуту запропонував американський філософ Дж. Роулз: найбільш справедливим з усіх можливих варіантів розподілу є той, при якому добробут найменш забезпечених членів суспільства є максимальним. В алгебраїчному вигляді ця функція записується так:
W = min{Uj, U2, ..., Ц}.
Графічним зображенням функції Роулза є карта кривих байдужості прямокутної форми. Відповідно до критерію Роулза, суспільний добробут збільшується лише тоді, коли підвищується добробут найбіднішої частини населення.
Критерії оцінки добробуту
Для оцінки суспільного добробуту економічна теорія пропонує кілька критеріїв.
Зокрема, через проведення референдуму: оскільки кожний оцінюватиме реформу за тим, як вона змінює його добробут, то в разі підтримки нової системи оподаткування більшістю можна вважати, що реформа підвищує суспільний добробут. Однак такий спосіб суспільної оцінки наслідків економічних заходів не дає однозначної відповіді.
Оцінити економічну ефективність можна на основі вже відомого нам критерію Парето. Цей критерій є нейтральним до розподілу добробуту між індивідами. Відповідно до нього певний захід підвищує добробут суспільства, якщо внаслідок його здійснення підвищується добробут хоча б одного індивіда без погіршення добробуту інших. Якщо при деякому стані економіки ніякі зміни у виробництві і розподілі не можуть підвищити добробут хоча б одного економічного суб'єкта, не знижуючи добробуту інших, то такий стан називається ефективним (оптимальним) за Парето. Переваги критерію оптимальності Парето полягають в тому, що його застосування не вимагає порівняння або додавання індивідуальної корисності. На основі теорії Парето були сформульовані теореми економіки добробуту.
Перша теорема економіки добробуту ілюструє бажаність конкуренції в економіці. Вона стверджує, що за певних умов конкурентні ринки ведуть до Парето-оптимального розміщення ресурсів, тобто конкурентна економіка досягає певної точки на кривій виробничих можливостей.
Друга теорема економіки добробуту стверджує, що будь-якого оптимуму за Парето можна досягнути конкурентною економікою (в якій всі ринки відповідають умовам повної конкуренції), тобто будь-якому оптимуму за Парето (точці на кривій виробничих можливостей) відповідають система цін та розміщення ресурсів між учасниками, які можуть привести до цього стану як до конкурентної рівноваги.