23. Податки: сутність, види, функції. Методи оподаткування. Податкова система.

Податки – це обов'язкові платежі, які законодавчо встановлюються державою, сплачуються юр. і фіз. особами в процесі розподілу та перерозподілу частини вартості ВВП і акумулюються в централізованих грош. фондах для фін. забезпечення, виконання державою покладених на неї функцій.

Загальнодержавні податки і збори включають: прямі податки [податок на прибуток, плата (податок) за землю, податок з власників ТЗ та інших самохідних машин і механізмів, податок на нерухоме майно (нерухомість)]; непрямі податки [податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір, мито]; збори (на обов'язкове державне пенсійне страхування, на обов'язкове соціальне страхування, до державного інноваційного фонду; за забруднення навколишнього середовища; рентні збори;); державне мито, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Види податків:

1) за об'єктом оподаткування: з юр., з фіз. осіб, змішані.

2) за сферою використання податк. надходжень: заг. призначення, спеціальні, змішані.

3) за повнотою прав використання податк. надходжень: власні(закріплені), регулюючі(розподіляються між бюджетами різних рівнів).

4)за ек. змістом об'єкта оподаткування:

– податки на доходи та прибутки, які справля.ться з ЧД фіз. та юр. Осіб у момент його отримання(з/п,прибуток, вал. дохід);

– податки на споживання, які справляються в процесі споживання товарів,робіт та послуг(ПДВ, акциз,мито);

– майнові податки, які справляються від наявності конкретного виду майна(податок на нерух.майно);

–ресурсні платежі, які справляються при використанні ресурсів, що перебувають в держ формі власності.

5)за формою сплати:готівкові, безготівкові.

6)за способом справляння:кадастрові,за декларацією,які утримуються у джерела виплати.

7)за рівнем держ.структур, що впроваджують податки:загальнодержані,місцеві.

8) за джерелом сплати: дохід, виручка від продаж, фін.результат,вир.витрати,з/п.

9)за способом встановленя податк.зобов'язань:окладні,розкладні.

10)за формою оподаткування:прямі,непрямі.

11)за методом встановлення ставок:прогресивні,регресивні,пропорційні,тверді.

12)за періодичністю сплати:регулярні,разові.

Прямі податки – це податки, які стягуються внаслідок придбання і накопичення матер. благ та залежить від масштабів об'єкта оподаткування.

Непрямі – вкл. в ціну на стадії реалізації товару як надбавка до ціни.

Функції податків – це вияв його сутності в дії, спосіб вираження його властивостей.

Фіскальна функція – полягає в тому, що за допомогою податків формуються фін. ресурси держави. Вона забезпечує об'єктивні умови для утворення матер. умов суспільства. Податки виступають осн. Джерелом доходів бюджетів різних рівнів. Вони передбачають: рівномірне їх надходження на протязі року, стабільність надходження, рівномірно надходити по всій території.

Розподільчо-регулююча(економічна:стимулююча і стримуюча; соціальна) – за її доп. Відбувається перерозподіл вартості ВВП між державою та її суб'єктами і через елементи податку держава регулює вартісні пропорції такого розподілу.

24. Соціально-психологічний інституціоналізм т. Веблена.

Термін «інституціоналізм» запровадив у економічні дослідження У. Гамільтон у 1919 р., але цілісної течії тоді ще не існувало. Ранній інституціоналізм не залишив після себе цілісної школи чи сильного лідера. Розрізняють соціально-психологічний інституціоналізм Торстейна Веблена (1857—1929), соціально-правовий інсти­туціоналізм Джона Коммонза (1862—1945) та школу кон'юнктури Уеслі Мітчелла (1874—1948).

Інституціоналісти досліджували три групи проблем, тісно пов'язаних зі сферою державної політики:

- взаємовідносини праці та капіталу;

- взаємозв'язок монопольного сектора економіки з дрібним і середнім бізнесом;

- взаємодію приватних і суспільних інтересів.

Інституціональні погляди Т. Веблена називають соціально-психологічними тому, що в основу розвитку суспільства й економіки як його частини було покладено психологічні чинники — звички, поведінку, традиції, уявлення, прагнення. Предмет політекономії Т. Веблен визначив як поведінку людини стосовно матеріальних засобів існування

Різко негативним було ставлення Т. Веблена до процесів монополізації, зростання розмірів і сили корпорацій, ліквідації вільної конкуренції. Історичний розвиток він трактував як виникнення, зростання суперечностей між інституційним і зовнішнім середовищами та поступове їх вирішення, а рушійною силою історичної еволюції вважав переважно технічний і технологічний прогрес засобів виробництва.

Т. Веблен підійшов до поділу капіталістичного господарства своїм шляхом, визначивши в ньому сфери «індустрії» та «бізнесу». Під першою він розумів матеріальну форму капіталістичного виробництва, тобто безпосередньо виробництво, а під другою — керуючу силу виробництва, сферу обігу.

Т. Веблен стверджував, що бізнес підпорядкував виробництво й індустрію власним фінансовим інтересам, а тому основною суперечністю сучасного йому світу він вважав невідповідність інтересів індустрії та бізнесу. Причиною суперечності двох ворожих світів — виробництва та обігу — проголошувався розвитком кредиту, що призводить до утворення «абсентеїстської» власності, як таку, що невідчутна і належить бізнесменам

Суспільні інтереси, на його думку, повністю збігаються з інтересами індустрії. Т. Веблен не визнавав революційні методи розв'язання існуючої суперечності та пропонував власний варіант вирішення проблеми: постійне зростання місця й ролі технологічних факторів виробництва, завдяки чому має значно підвищитися значення інженерно-технічного персоналу, а це спричиниться до відокремлення функцій власності, контролю та управління. У теорії Т. Веблена цей процес має назву «революція інженерів»; він призводить до встановлення «влади технократії», інтереси якої збігаються з інтересами суспільства. В усіх працях ученого провідною думкою є встановлення «соціального контролю».