36. Валютний курс. Види валютного курсу, конвертованість валюти.

Валютний курс представляє собою ціну грошової одиниці даної країни, яка виражена в грошовій одиниці іншої країни. Валютний курс, так само, як і ціна будь-якого звичайного товару, має свою вартісну основу та коливається залежно від попиту та пропозиції.

Валютний курс виконує низку важливих економічних функцій:

• подолання національних обмежень грошової одиниці;

• локальна цінність грошової одиниці перетворюється в міжнародну;

• виступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин;

• сприяє утворенню цілісної світової системи грошей.

На валютний курс впливають такі фактори, як зміна обсягів ВВП, стан торговельного балансу країни, рівень інфляції, внутрішня та зовнішня пропозиція грошей, відсоткові ставки, перспективи політичного розвитку, державне регулювання валютного курсу.

У реальній практиці міжнародних відносин в умовах паперово-грошового обігу застосовуються наступні два види валютних курсів: фіксовані та плаваючі або гнучкі.

Фіксовані курси – система, що припускає наявність зареєстрованих паритетів, які знаходяться в основі валютних курсів, що підтримуються державними валютними органами.

Фіксований валютний курс офіційно встановлюється центральним банком з врахуванням співвідношення цін у даній країні з цінами країн головних партнерів, рівня валютних резервів, стану торговельного балансу.

Гнучкі (плаваючі) курси – це система, при якій у валют відсутні офіційні паритети.

Розрізняють плаваючі курси, які змінюються в залежності від попиту та пропозиції на ринку та курси, які змінюються в залежності від попиту і пропозиції на ринку, але корегуються валютними інтервенціями центральних банків.

Вплив держави на валютний курс проводиться через операції центральних емісійних банків за допомогою дисконтної політики та валютної інтервенції.

Конвертованість – гарантована здатність національної грошової одиниці обертатися. Вже процес визначення вартості товару означає, що вона здатна вимірюватися грошима. Тобто товар конвертується (обмінюється) на гроші, а гроші, в свою чергу, конвертуються на товар. Гроші також здатні конвертуватися на інші валюти. Обмін однієї національної валюти на інші відбувається на валютних біржах, у банках, спеціальних міняльних лавках та в інших фінансово-кредитних закладах. Здатність тієї або іншої національної грошової одиниці вільно обертатися на інші валюти оцінюється висловом «вільна конвертованість».

Конвертованість з економічної точки зору означає свободу будь-якого підприємства чи особи брати участь у зовнішньоекономічній діяльності, право вільно купувати, продавати або обмінювати національну валюту на іноземну за існуючими курсами без будь-яких обмежень чи прямого втручання держави.

37. Економічні потреби, їх сутність та класифікація. Закон зростання потреб. Взаємозв'язок потреб і ресурсів

Потреби це категорія, що відбиває ставлення людей до умов їх життєдіяльності. В структурі потреб суспільства можна виділити кілька типів відносин, що характеризують зв'язок людей з умовами життєдіяльності: ставлення до природи (потреби у спілкуванні з природою, в охороні природи); до існуючих засобів життя (потре-би у засобах виробництва і предметах споживання); до себе та інших людей (потреба у самовираженні, саморозвитку, у соціальному статусі, спілкуванні); до праці та дозвілля (потреба у цікавій, твор-чій праці, у відпочинку та ін.).

Економічні потреби це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності їх, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Отже, потреби мають об'єктивно-суб'єктивний характер. «Люди звикли пояснювати свої дії з свого мислення, замість того щоб по-яснювати їх із своїх потреб (які при цьому, звичайно, відобража-ються в голові, усвідомлюються)...»* зазначав Ф. Енгельс.

Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за суб'єктами та об'єктами.

За суб'єктами потреби поділяють на:

а) індивідуальні, колективні та суспільні. До індивідуальних по-треб можна віднести потреби в їжі, одязі, житлі, які у кожної людини мають свої якісні та кількісні особливості, задовольняються специ-фічним набором товарів і послуг;

б) потреби домогосподарств, підприємств та держави як особ-ливих суб'єктів економіки. Як власники економічних ресурсів домогосподарства мають потребу в тому, щоб якнайвигідніше ними розпорядитися (продати, здати в оренду чи використовувати са-мостійно), як споживачі вони мають певні потреби у матеріальних і нематеріальних благах та послугах.

За об'єктами потреби класифікують на:

а) породжені існуванням людини як біологічної істоти (фізіоло-гічні потреби в їжі, одязі, житлі) та породжені існуванням людини як соціальної (суспільної) істоти (соціальні потреби в спілку-ванні, в суспільному визнанні та статусі, інформації, освіті);

б) матеріальні* потреби в матеріальних благах та послугах і духовні потреби у творчості, самовираженні, самовдоскона-ленні, вірі;

в) першочергові потреби, що задовольняються предметами першої необхідності (продукти харчування, одяг, житло, громадсь-кий транспорт, збереження здоров'я), та непершочергові по-треби, що задовольняються предметами розкоші (парфуми, хутра, яхти).

Одне з фундаментальних положень економічної теорії полягає в тому, що матеріальні потреби суспільства є безмежними, а еконо-мічні ресурси, що необхідні для задоволення цих потреб, є обмеже-ними.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку закону зростання потреб і закону економії праці. Ці закони взаємопов'язані та відбивають дві сторо-ни загальноекономічного закону зростання соціально-економічної ефективності.