2.2 Наукові теорії праворозуміння на сучасному етапі

Слід відзначити, що сучасна юридична наука здебільшого апелює категорією не безпосередньо-соціального, а юридичного права, мова йде не про природне, а про позитивне право, тобто про право, виражене в законах, інших джерелах, які є результатом цілеспрямованої вольової діяльності законодавців, суддів, самих суб'єктів права.

Відокремлюючи позитивне право від природного, слід зважувати й на те, що юридичні норми можуть бути одночасно втіленням природного права та носієм природно-правових цінностей. Коротше це можна сказати так: "позазаконодавче" (природне) право може стати і стає "законодавчим".

Отже, сучасна юридична наука розглядає, головним чином, "законодавче" право, юридичне право, позитивне право, котре є волевиявленням держави, полягає у регулюванні суспільних відносин за допомогою норм і забезпечується її примусовою силою.

Кожна історична епоха виробляла своє розуміння права. Як ми вже переконались, є кілька оригінальних концепцій походження, сутності та призначення права, створених за історію його існування.

Сучасні наукові теорії (концепції) праворозуміння можна звести до трьох підходів:

1. Ідеологічний (аксіологічний), або природно-правовий: вихідна форма буття права - громадська свідомість; право - не тексти закону, а система ідей (понять) про загальнообов'язкові норми, права, обов'язки, заборони, природні умови їх виникнення та реалізації, порядок і форми захисту, яка є у громадській свідомості та орієнтована на моральні цінності.

При такому підході право і закон розмежовуються, першість віддається праву як нормативно закріпленій справедливості, а закон розглядається як його форма, покликана відповідати праву як його змісту.

2. Нормативний (позитивістський): вихідна форма буття права - норма права, право - норми, викладені в законах та інших нормативних актах. При такому підході відбувається ототожнення права і закону. Водночас нормативне праворозуміння орієнтує на такі властивості права, як формальна визначеність, точність, однозначність правового регулювання.

3. Соціологічний: вихідна форма буття права - правовідносини; право - порядок суспільних відносин, який проявляється у діях і поведінці людей. При такому підході правом визнається його функціонування, реалізація, його "дія" у житті - у сформованих і таких, що формуються, суспільних відносинах, а не його створення правотворчими органами у формі закону та інших нормативно-правових актів.

При всій цінності врахування "життя" права в суспільному середовищі, прихильники цього підходу плутали самостійні процеси правотворчості та застосування права, тоді як умовою дотримання і забезпечення режиму законності може бути діяльність правозастосувальника в межах, встановлених законом.

На погляд більшості сучасних науковців віддати перевагу слід комбіновано-інтегративному підходу, який враховує і поєднує усе цінне в зазначених вище концепціях праворозуміння.

Висновки

Отже, виникнення права в історії людського суспільства є складним і багатоаспектним процесом. Формування права відбувається в конкретно-історичних умовах, під впливом цілого ряду релігійних, природно-кліматичних, техніко-економічних, демографічних, антропологічних, психологічних та інших чинників.

Розмаїття теорій, які намагаються пояснити причини виникнення права, зумовлене істотними розбіжностями в світоглядних позиціях авторів концепцій, різним розумінням сутності, функцій та соціального призначення права, впливом відповідної історичної епохи, неможливістю абсолютного знання з цієї проблеми. Але кожна з теорій має певну пізнавальну цінність і сприяє відновленню більш достовірної картини генезису права.

Серед основних теорій походження права можна виділити: теологічну теорію, за якою право було створене Богом і дароване людині через пророка чи правителя та виражає волю Бога, вищий розум, добро і справедливість; теорію примирення, яка пояснювала походження права необхідністю впорядкування відносин між родами; теорію природного права, за якою природне право на відміну від позитивного (встановленого з волі держави) виникає як закон доброчесності, як право справедливого розуму; теорію історичної школи права, яка відстоювала тезу про те, що право виникає спонтанно (воно виростає з національного духу, народної свідомості і набуває специфічного характеру, притаманного тільки певному народові в найбільш ранні періоди його історії, а тому право виключає всі чинники випадкового, повільного походження); психологічна теорія пов'язувала витоки права з різними проявами людської психіки (індивідуальної або колективної). Серед них - потреба у покоренні, почуття наслідування, бажання і вірування, вольові імпульси, пристосування як спосіб розв'язання соціальних суперечностей та ін.; марксистську теорію яка спиралася на історико-матеріалістичне вчення про суспільство і суспільний розвиток, а генезис права пов'язувався із класовою боротьбою (клас, що панує у суспільстві, змінює звичаї на свою користь, пристосовує їх до власних потреб, а в разі необхідності цілеспрямовано створює нові закони, в яких виражається його воля. Право є знаряддям створення жорстких рамок діяльності для пригніченого класу. Як і інші форми свідомості, право виникає і розвивається відповідно до змін в економічній структурі суспільства).

Слід відзначити, що кожній з розглянутих теорій походження права притаманні як певні недоліки, так і позитивні моменти, але всі вони мають право на існування оскільки є відображенням рівня економічного, політичного, культурного розвитку суспільства і свідомості людства, а також сприяють кращому розумінню передумов і причин походження права.