4. Аналіз ефективності використання капіталу підприємства.

Визначення ціни капіталу не зводиться лише до розрахунку відсотків, які необхідно сплатити власникам фінансових ресурсів, а й характеризує ту норму рентабельності, яку повинно забезпечити підприємство, щоб не змінити своєї ринкової вартості. У зв’язку з цим аналіз капіталу доповнюється оцінкою ефективності використання власного і залученого капіталу, який рекомендується здійснювати за допомогою таких показників:

1. Рентабельність капіталу підприємства, у % (відношення чистого прибутку до середніх залишків інвестованого капіталу).

2. Рентабельність власного капіталу, у % ( відношення чистого прибутку до середніх залишків власного капіталу).

3. Коефіцієнт оборотності капіталу ( відношення чистої виручки від реалізації до середнього розміру капіталу підприємства).

4. Коефіцієнт оборотності власного капіталу ( відношення чистої виручки від реалізації до середнього розміру власного капіталу підприємства).

5. Оборотність капіталу в днях ( ділення добутку середнього розміру капіталу та кількості днів у аналізованому періоді на загальний розмір чистої виручки підприємства).

6. Термін окупності позикового капіталу ( відношення середнього розміру позикового капіталу до чистого прибутку підприємства).

7. Рентабельність позикового капіталу, у % (відношення чистого прибутку до середніх залишків позикового капіталу).

8. Коефіцієнт оборотності позикового капіталу ( відношення чистої виручки від реалізації до середнього розміру позикового капіталу підприємства).

Поглиблений аналіз ефективності використання позикового капіталу дає змогу визначити суму і частку чистого прибутку підприємства, отриманого від використання позикового капіталу у фінансово-господарській діяльності, і оцінити динаміку цих показників. Розрахунки здійснюють таким чином:

ЧП_ПК = ПК ∙ Р_А , (5.10)

Ч = ЧП_ПК / ЧП ∙ 100%, (5.11)

де ЧП_ПК - сума чистого прибутку, отриманого від використання позикового капіталу;

ПК - середні залишки позикового капіталу;

Р_А - рентабельність активів підприємства;

Ч - частка чистого прибутку, отриманого від використання позикового капіталу;

ЧП - загальна сума чистого прибутку підприємства.

Залучення банківського кредиту за певних умов є економічно виправданим, незважаючи на збільшення фінансових витрат, пов’язаних зі сплатою відсотків. У разі, коли ціна банківського кредиту нижча, ніж рентабельність вкладення капіталу в активні операції підприємства, використання позикових коштів є раціональним, оскільки забезпечує збільшення норми прибутку на вкладений капітал.

Це правило оцінки залучення позикового капіталу дістало назву ефекту фінансового важеля (ЕФВ), який можна описати такою моделлю:

ЕФВ = ( РІК – СВ ) ∙ (1 – К ) ∙ ПК / ВК, (5.12)

де РІК – відношення валового прибутку до капіталу підприємства;

СВ – ставка відсотка за кредит;

К – коефіцієнт оподаткування;

ПК – позиковий капітал;

ВК – власний капітал.

Слід зауважити, що безмежно збільшувати суму залученого капіталу підприємство не може, оскільки існують певні обмеження у вигляді коефіцієнта поточної ліквідності та коефіцієнта забезпеченості власними оборотними коштами

Розглянувши взаємозв’язок, який існує між даними коефіцієнтами та рентабельністю власного капіталу, можна зробити такі висновки:

1. рентабельність власного капіталу (при збереженні коефіцієнта поточної ліквідності та коефіцієнта забезпеченості власними оборотними коштами на мінімальному рівні) можна підвищити за рахунок збільшення залучених коштів у складі пасивів на довгостроковій основі;

2. при низьких обсягах продажу і прибутку досягти високого рівня рентабельності власного капіталу неможливо.

Процес оптимізації структури активів і пасивів підприємства з метою збільшення прибутку та підвищення рентабельності дістав назву ліверидж.

Розрізняють такі види лівериджу:

• виробничий;

• фінансовий;

• виробничо-фінансовий.

Виробничий ліверидж – це потенційна можливість впливати на прибуток підприємства, змінюючи структуру собівартості продукції та обсяг її випуску.

Розраховують рівень виробничого лівериджу відношенням темпів приросту валового прибутку до темпів приросту обсягів продажу в натуральних одиницях. При високому його рівні навіть незначні зміни виробництва продукції призводять до суттєвих змін прибутку.

Фінансовий ліверидж – це потенційна можливість впливати на прибуток, змінюючи обсяг та структуру власного та залученого капіталу.

Його рівень вимірюється відношенням темпів приросту чистого прибутку до темпів приросту валового прибутку. Незначні зміни валового прибутку і рентабельності авансованого капіталу в умовах високого фінансового лівериджу можуть призвести до значних змін чистого прибутку, що небезпечно при падінні обсягів виробництва.

Виробничо-фінансовий ліверидж – загальний показник, що є добутком рівнів виробничого і фінансового лівериджу. Він відображає загальний ризик, пов’язаний з можливим браком коштів для відшкодування виробничих і фінансових витрат.

Контрольні запитання:

1. У чому полягає значення аналізу капіталу підприємства?

2. Розкрийте економічну сутність поняття «капітал».

3. За якими критеріями характеризують капітал підприємства?

4. Вкажіть основні завдання аналізу капіталу підприємства.

5. Які джерела інформації використовуються при проведенні аналізу капіталу?

6. У яких формах функціонує капітал на підприємстві?

7. Які основні цілі аналізу власного капіталу?

8. Якими показниками характеризується рух власного капіталу?

9. Вкажіть основні причини дефіциту власного оборотного капіталу.

10. Як класифікують позиковий капітал підприємства?

11. Що впливає на структуру капіталу?

12. Охарактеризуйте термін «ціна» капіталу.

13. Назвіть основні показники оцінки ефективності використання капіталу підприємства.

14. В чому полягає суть «ефекту фінансового важеля»?

15. Які види лівериджу виділяють та чим вони характеризуються?