4. Аналіз залученого капіталу підприємства.

Залучення позикового капіталу дозволяє суттєво розширити обсяг господарської діяльності підприємства, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування цільового фінансування і на цій основі підвищити ринкову вартість підприємства.

Залучені кошти є правовими і господарськими зобов’язаннями підприємства перед третіми особами. Величина залучених коштів характеризує можливі майбутні вилучення коштів підприємства, пов’язані з раніше прийнятими зобов’язаннями.

Залучені кошти класифікують залежно від ступеня строковості їх погашення та способів забезпеченості.

За ступенем строковості погашення зобов’язання поділяються на:

• довгострокові;

• поточні.

Класифікація зобов’язань підприємства подається на рис.5.4.

Інші довгострокові зобов’язання

Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги

Поточні зобов’язання за розрахунками

Рис.5.4. Класифікація зобов’язань підприємства

Довгострокові зобов’язання – це зобов’язання, погашення яких не передбачається протягом операційного циклу та термін погашення яких перевищує 12 місяців, починаючи з дати балансу.

До поточних зобов’язань належать зобов’язання, які будуть погашені в ході звичайного операційного циклу підприємства або протягом 12 місяців, починаючи з дати балансу.

Кошти, що залучаються на довгостроковій основі, звичайно спрямовуються на придбання активів тривалого використання, а поточні пасиви, як правило, є джерелом формування оборотних коштів.

Зобов’язання підприємства поділяються на забезпечені та незабезпечені. Важливість такої класифікації полягає у тому, що забезпечені зобов’язання у разі ліквідації підприємства погашаються у пріоритетному порядку.

Завдяки залученню позикових коштів підприємство отримує певні переваги. Однак, за відповідних умов вони можуть призвести до погіршення фінансового стану підприємства, наблизити його до банкрутства. Тому важливим питанням в аналізі структури джерел коштів є оцінка раціональності співвідношення власних та залучених коштів.

До основних показників, які характеризують структуру капіталу, належать: коефіцієнт фінансової автономії, коефіцієнт фінансової стійкості, коефіцієнт фінансування.

На співвідношення власних і залучених коштів впливає низка факторів, обумовлених внутрішніми та зовнішніми умовами діяльності підприємства та обраної ним фінансової стратегії. До них відносять:

а) спосіб розміщення джерел підприємства в активах;

б) тривалість одного обороту коштів;

в) співвідношення тривалості виробничо-комерційного циклу і строку погашення кредиторської заборгованості;

г) структуру витрат підприємства.

Оцінювати структуру капіталу підприємства слід в динаміці за кілька років з тим, щоб виявити основні тенденції змін.

Кошти, що використовуються для формування капіталу підприємства, мають свою ціну. ЇЇ величина, або вартість капіталу, певною мірою визначається наявними у підприємства можливостями вибору джерел фінансування.

Сума коштів, яку необхідно сплатити за використання певного обсягу фінансових ресурсів, виражена у відсотках до цього обсягу, називається ціною капіталу. Іншими словами, ціна капіталу вказує, яку суму слід заплатити за залучення одиниці капіталу з даного джерела.

Не лише залучений капітал, але й власний має свою ціну. Це обумовлено тим, що капітал може бути вкладений за межами підприємства.Тому вартість власного капіталу розглядається з точки зору упущеної вигоди. Платою за втрачену вигоду акціонеру повинні стати майбутні доходи у вигляді дивідендів або/і підвищення вартості акцій.

Проблема визначення вартості капіталу є складною. В економічній літературі, присвяченій цій проблемі, розглядаються різні способи визначення «ціни» власного капіталу. Найбільш поширеними в практиці фінансового аналізу є підходи:

• на основі дивідендів;

• на основі доходів;

• на основі визначення «ціни» капітальних активів.

Використання певних методів розрахунку у вітчизняній практиці ускладнюється такими факторами:

а) низьким рівнем розвитку ринку цінних паперів;

б) відсутністю стабільної інвестиційної та дивідендної політики;

в) неможливістю надійного прогнозування розміру чистого прибутку.

Залучення позикового капіталу для підприємства – один із способів розширення його діяльності. При цьому окремі види залучених коштів (кредити банку, кредиторська заборгованість) мають для підприємства різну вартість. Незважаючи на велику кількість видів заборгованості, загальним підходом до визначення вартості залученого капіталу є такий: ціна залученого капіталу визначається відношенням витрат, пов’язаних із залученням фінансових ресурсів, до самої величини капіталу, що залучається.

Визначивши вартість окремих джерел фінансування, власного і залученого капіталу, необхідно розрахувати середню вартість капіталу.

Вартість капіталу підприємства може бути визначена як середньозважена величина вартості всіх категорій капіталу.

Головна мета розрахунку цього аналітичного показника полягає в тому, щоб отримати критерії відбору для майбутніх інвестицій, які оцінюються за ставкою дохідності, достатньої, щоб компенсувати витрати вкладників капіталу. Враховуючи, що ступінь участі різних вкладників капіталу у фінансування діяльності не рівноцінний, вартість окремих видів фінансування зважується, виходячи з питомої ваги даного джерела в загальному обсязі фінансування. Формула середньозваженої вартості капіталу така:

СВ = ∑ k_i ∙ d_i , (5.4)

де k_i – ціна відповідного джерела коштів; d_i – питома вага джерела коштів в загальній їх сумі.

Напрямами аналізу залученого капіталу на підприємстві є:

1) загальний аналіз залученого капіталу;

2) аналіз руху залученого капіталу;

3) аналіз ефективності використання залученого капіталу.

Загальний аналіз залученого капіталу грунтується на його класифікації за джерелами формування, яку покладено в основу групування пасивів підприємства. Класифікаційними ознаками при цьому можуть виступати терміни залучення та вартість залучених коштів.

Необхідний обсяг залученого капіталу визначається за таким алгоритмом:

ЗК = ОЗ + ІНА + ОА – ВК, (5.5)

де ЗК – залучений капітал;

ОЗ – залишкова вартість основних засобів;

ІНА – інші необоротні активи;

ОА – оборотні активи;

ВК – власний капітал.

Методика загального аналізу залученого капіталу грунтується на застосуванні прийомів горизонтального та вертикального аналізу.

Рух залученого капіталу відображається на основі моделі:

З_П + Н = П + З_К, (5.6)

де З_П , З_К - залишки залученого капіталу в цілому або за видами на початок і кінець аналітичного періоду;

Н – надходження залучених коштів протягом аналітичного періоду;

П - повернення залучених коштів позичальнику протягом аналітичного періоду.

На основі балансової моделі обчислюються показники, що характеризують рух залученого капіталу:

- рівень надходження залучених коштів (РН):

РН = Н / ( З_П + Н ); (5.7)

- рівень погашення боргових зобов’язань (РП):

РП = П / ( З_П + Н ); (5.8)

- коефіцієнт співвідношення оборотів з надходження залученого капіталу і погашення боргових зобов’язань (К_СП):

К_СП = Н / П. (5.9)