Тема 3 організації в менеджменті та їх суть

Організації та їх види

Організація і менеджмент нероздільні. Формування менедж­менту тісно пов’язане з появою організацій. Процес менедж­менту реалізується в умовах функціонування організацій, тобто, наявність організацій служить середовищем для здійс­нення менеджменту.

Впровадження ринкової економіки в Україні значно роз­ширило гаму різноманітних організацій, які відрізняються між собою номенклатурою продукції, способами виробницт­ва, видами діяльності та послуг. До найпоширеніших органі­зацій відносяться підприємства, товариства, кооперативи, асо­ціації, концерни, а також банки, біржі, страхові компанії, кредитні спілки, фонди тощо.

Більшість організацій має підприємницький характер, хоча існують і благодійні організації.

Під організацією розуміють соціальне утворення, у якому люди об’єднані спільними інтересами для досягнення спільної мети і діяльність яких свідомо координується.

Організації поділяються на формальні і неформальні. Фор­мальна організація та її робота регламентується планами, поділом праці, а неформальна - створюється стихійно і може виникати у будь-якій формальній організації за певних ситуа­цій.

Формальні організаційні характеристики. До формальних характеристик ме­неджменту соціальної відповідальності належать законослухняність, етична відпо­відність та філантропічні внески.

Законослухняність - це та міра, до якої організація дотримується місцевих за­конів, законів штатів, федерального та міжнародного законодавства. Завдання ме­неджменту законослухняності, як звичайно, покладають на відповідних функційних менеджерів. Наприклад, менеджер людських ресурсів вищої ланки в організації від­повідає за дотримання законів стосовно приймання на роботу, оплати праці, безпеки робочого місця та охорони здоров’я працівників; виконавчий директор з фінансів у цілому наглядає за дотриманням законодавства щодо цінних паперів та банківського регулювання. Правовий департамент організації також повинен робити свій внесок у забезпечення дотримання законодавства, провадячи загальний нагляд та відповідаючи за адекватне трактування законів та нормативних актів менеджерами.

Етична відповідність - це міра, до якої члени організації дотримуються головних етичних (та правових) норм поведінки. Вище зазначено, що організації проводять занят­тя з етики і розробляють інструкції та кодекси поведінки. Ці заходи спонукають приділяти більше уваги етиці. Багато організацій також створюють спеціальні комітети з етики, на які покладено обов’язки з аналізу пропозицій щодо нових проектів, допомоги в оцінці нової стратегії приймання на роботу або прийняття нового плану захисту довкілля. Такі комітети також можуть стати базою для оцінки неетичної поведінки працівників.

Неформальні організаційні характеристики. Крім формальних вимірів, у менеджменті соціальної відповідальності є ще неформальні характеристики. Лідерство, організаційна культура, ставлення в організації до інформаторів - усе це допо­магає формувати та визначати сприйняття людьми позиції організації щодо соціальної відповідальності.

Досвід лідерства та організаційна культура повинні пройти тривалий шлях формування позиції соціальної відповідальності.

Інформування - це виявлення і повідомлення керівництва про протизаконну або неетичну поведінку працівників організації. Те, як організація ставиться до такої практики, часто відображає її позицію щодо соціальної відповідальності. Інформатори часом повинні пройти через багато інстанцій, перш ніж їх почують: інколи їх навіть можуть звільнити з роботи за такі дії. Однак багато організацій схвалює таке ставлення. Особа, яка бачить неадекватну поведінку, як звичайно, найперше повідомляє про цей випадок своєму безпосередньому керівництву. Якщо керівництво не реагує на інфор­мацію, то така людина може повідомити про це менеджерів вищої ланки або комітет з етики, якщо такий є. Часом особа змушена звертатися до регулювального органу або навіть до засобів масової інформації.

Організації залежно від складності проблем або цілей поді­ляються на прості і складні.

Розглядаючи організацію як соціально-економічну систему, її можна поділити на дві підсистеми - керуючу і керовану. До керуючої підсистеми відносяться всі елементи, які за­безпечують процес управління (апарат управління). Керова­на підсистема охоплює елементи, які забезпечують безпосе­редній процес виробничої, господарської, комерційної та інших видів діяльності. Між цими підсистемами існують прямі і зворотні зв’язки.

За типами ринків виділяють такі підприємства:

• підприємства, які працюють на споживчому ринку;

• підприємства, які працюють на ринку промислової продукції;

• підприємства, які працюють на державному ринку;

• підприємства, які працюють на вторинному ринку (перепродаж).

У цьому випадку до класифікації можна додати змішані підприємства, які одночасно представлені на декількох ринках. Це пов’язано або з тим, що підприємство здійснює декілька видів діяльності, або ж з тим, що товари чи послуги, що виготовляються підприємством, одночасно спрямовані на використання представниками різних ринків.

У залежності від видів діяльності розрізняють:

• підприємства, що виробляють матеріальні цінності, тобто товар;

• підприємства, що надають послуги;

• підприємства, що виконують конкретні види робіт.

За формою утворення капіталу:

• малий бізнес, який базується на персональній власності на засоби виробництва або оренді;

• спільне підприємництво або партнерство, яке базується на дольовому капіталі;

• корпоративне підприємництво, яке базується на акціонерному капіталі.

За засобами використання капіталу:

• виробниче підприємництво, тобто безпосереднє виробництво продукції, робіт, послуг, інформації, духовних цінностей, які підлягають реалізації споживачам;

• комерційне підприємництво, до якого відносяться операції й угоди з купівлі-продажу, тобто перепродаж товарів і послуг;

• фінансове підприємництво, до якого відносяться операції купівлі-продажу специфічного товару: грошей, валюти, цінних паперів;

• консультаційне підприємництво – консалтинг, до якого відноситься комплексне обслуговування клієнтів у сфері інформації і прийняття управлінських рішень, консультування з проблем економіки, інновацій, послуг із залучення іноземного капіталу, аудит;

• інжинирінг, який визначається як сукупність інтелектуальних видів отримання найкращих результатів від капіталовкладень або інших затрат, пов’язаних із реалізацією проектів різного призначення: науково-дослідних; проектно-будівельних; виробничих, збутових тощо;

• інвестиційне підприємництво, яке передбачає довгострокове вкладення капіталу у галузі національного господарства.

Основними напрямками діяльності підприємства визначаються такими відомими факторами:

• номенклатурою продукції, що виробляється, або видом послуг, що надаються;

• спеціалізацією виробництва;

• існуючою технологією основного виробництва;

• групою споживачів, якими затребувана продукція (або послуга);

• ступенем задоволенням споживачів;

• питомою вагою, займаною підприємством у галузі;

• ступенем диверсифікованості підприємства;

• ступенем орієнтації і наполегливості підприємства в досягненні планованих «висот» - одержанні високих прибутків.

Основними характеристиками підприємства є:

• використання основних елементів виробництва (предмету, засобів праці) і основних функцій управління;

• варіантний характер параметрів і системи у цілому впродовж періоду існування;

• здатність до формування власної поведінки, унікальність, нерідко – непередбаченість дій у конкретній ситуації;

• здатність адаптуватися до змін у середовищі, а так само встановлювати ефективні зв’язки;

• здатність до протидії тенденціям, що можуть зашкодити системі;

• здатність змінити структуру і механізм функціонування за власним бажанням;

• здатність і спрямованість на ціле встановлення і цілереалізацію.

Кожне підприємство, що є унікальною системою, має свої індивідуальні особливості. Найважливішими з них є:

• юридичний статус і форма власності, що визначають організаційно-правові форми діяльності:;

• галузева приналежність і профіль (спеціалізація підприємства (визначаються видом виробленої продукції або послуг));

• групи споживачів, яких обслуговує (задовольняє потреби) підприємство;

• розміри підприємства і його виробничий потенціал.

Система управління організації

Керуюча підсистема

Прямий зв’язок

Зворотній зв’язок

Керована підсистема

Рис. 3.1. Взаємозв’язок між керуючою і керованою підсистема­ми організації

Є два основних типи систем: закриті і відкриті. Закрита система функціонує незалежно від середовища, яке її ото­чує. Відкрита система взаємодіє з навколишнім середови­щем через входи і виходи. Через входи навколишнє середо­вище впливає на систему, а через виходи система впливає на навколишнє середовище.

Для більшості організацій властиві спільні риси, до яких можна віднести: наявність ресурсів (люди, матеріали, капі­тал, технологія, інформація); взаємозв’язок зі зовнішнім се­редовищем; горизонтальний і вертикальний поділ праці; за­гальна мета; формальна структура; здійснення певних видів Діяльності тощо.

Ефективність функціонування організації значною мірою залежить від впливу внутрішнього і зовнішнього середови­ща.