Тема 20. Ефективність управління

Поняття, критерії та показники ефективності управління. Ефективність: абсолютна та відносна. Критерії оцінки ефективності роботи управлінського апарату: надійність системи управління та оптимальність системи управління.

Показники оцінки ефективності системи управління: загальні результативні показники виробничо-фінансової діяльності підприємства; показники продуктивності управлінської праці; показники економічності апарату управління. Коефіцієнт якості виконання управлінських робіт, коефіцієнт стабільності кадрів, коефіцієнт, що характеризує співвідношення між темпами зростання обсягу виробництва і витратами на управління.

Методи розрахунку економічної ефективності управлінської праці. Методика визначення економічної ефективності впровадження заходів з удосконалення управління.

Тема 1. Сутність і значення менеджменту

Управління розглядають як свідому цілеспрямовану діяльність людини, за допомогою якої вона упорядковує і підкоряє своїм інтересам елементи внутрішнього і зовнішнього середовища об’єкта управління. Елементи системи утворюють об’єкт управління, який характеризується параметрами, що пов’язані з простором і часом.

Об’єктами управління в загальному розумінні є різноманітні форми суспільних відношень, поведінка і діяльність людей. На підприємстві – це матеріальні, фінансові ресурси, взаємовідносини в колективі тощо.

Суб’єктом управлінської діяльності може бути як окрема особа, так і група людей.

Через управлінську працю здійснюється взаємодія між суб’єктом і об’єктом управління, ефективність якої забезпечується за певних умов. Умови:

• суб’єкт і об’єкт управління повинні бути в постійному взаємозв’язку через зворотній зв’язок як реакцію на управлінську інформацію;

• забезпечення гармонізації дії між суб’єктом і об’єктом управління тощо.

Господарське управління охоплює сукупність взаємопов’язаних технічних, організаційних, економічних, соціально-психологічних та інших чинників.

Сутність управління полягає в активному впливі на елементи конкретного об’єкта, щоб не допустити або усунути небажані відхилення від заданих режимів роботи в додержанні порядку і стабільності функціонування його з зовнішнім середовищем.

Характер і зміст управління визначають виробничими відносинами, формою власності на основі елементів виробництва, економічними законами і рівнем розвитку продуктивних сил суспільства, виробничим потенціалом організацій.

Теоретичною базою наукового управління сучасним виробництвом є економічна теорія, яка вивчає різноманітні системи виробничих відносин.

Наука управління охоплює теорію управління, яка вивчає закономірності процесів і явищ у сфері виробництва та мистецтво управління у творчому, динамічному процесі, з урахуванням конкретної ситуації, особливостей виконавців, вміння застосовувати теоретичні положення, передовий досвід.

Теорія управління охоплює теорію систем, інформації, комунікації, теорію рішень, організацій, а також основні положення спеціальних наук (планування, організації, фінансування, кредитування тощо), що свідчить про її комплексний характер.

Теоретично під управлінням слід розуміти забезпечення взаємодії співробітників при вирішення завдань всередині організації, яка розробляє і досягає своїх цілей. Практично управління є процесом роботи з організаційними ресурсами, доступними керівникові:

• людські ресурси – особи, наймані організацією для вирішення завдань пов’язаних із досягненням цілей. Самі керівники є частиною людських ресурсів;

• матеріальні ресурси – складові, компоненти та інші витратні елементи, до яких організація додає певну вартість за допомогою їх перетворення у продукцію чи послуги, які користуються попитом на ринку;

• грошові ресурси – запас цінностей, необхідних для проведення операцій на ринку з метою придбання ресурсів і отримання прибутку від капіталовкладень співвласників;

• капітал – обладнання, механізми та ніші основні засоби, які підприємство використовує для перетворення матеріалів у готову продукцію чи послуги;

• інформаційні ресурси – явні і неявні знання, які використовуються в операціях підприємства.

Менеджмент – це цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей.

Управління підприємством відображає сутність взаємопов’язаних процесів планування, організації, мотивації та контролю, які забезпечують формування й досягнення цілей підприємства.

Менеджмент – це сукупність функцій, спрямованих на ефективне та результативне використання ресурсів з певними організаційними цілями.

Під ефективністю розуміють розсудливе й економне використання ресурсів. Результативністю називають ухвалення правильних рішень і їхнє успішне виконання.

З позицій процесійного підходу менеджмент реалізується шляхом виконання набору функцій – планування й ухвалення рішень, організація, мотивація і лідерство, контролювання.

Планування означає визначення організаційних цілей і ефективних шляхів їхньої реалізації.

Ухвалення рішення – частина процесу планування, що передбачає вибір напряму дій із певної кількості варіантів.

Організація діяльності визначає, як види діяльності і ресурси мають бути пов’язані між собою, щоб досягти поставленої мети.

Мотивація і лідерство являють собою сукупність засобів і процесів, що їх використовують з метою переконання і стимулювання людей працювати разом для досягнення цілей організації.

Контролювання полягає у спостереженні і коригуванні діяльності організації для сприяння досягненню її мети.

Управління – це цілеспрямована дія на об’єкт з метою зміни його стану або поведінки у зв’язку із змінами обставин.

Загалом, управління є ширшим поняттям ніж менеджмент і означає вплив керуючої системи на керовану.

Управління стає менеджментом у тому випадком, якщо керована і керуюча системи передбачають людський чинник.

Об’єктами менеджменту, в загальному розумінні, є різноманітні форми суспільних відносин, поведінка і діяльність людей.

Суб’єктами менеджменту є окремі особи, групи осіб, а також керуюча і керована підсистеми організацій.

За напрямками здійснення менеджмент можна поділити на три види: виробничий менеджмент, фінансовий менеджмент та маркетинг.

Відповідно до сфери застосування розрізняють різні види менеджменту: виробничий менеджмент; фінансовий; менеджмент туризму; адміністративний менеджмент; міжнародний менеджмент; менеджмент персоналу і т.п.

Залежно від формування завдань і організації комунікацій керівництво можна розглядати як: індивідуальне керівництво; керівництво групою; керівництво підрозділом; керівництво підприємством.

Менеджер і підприємець, їх специфіка

Менеджер – це особа, що відповідає за процес менеджменту у межах певної організації, її завданням є організація конкретної роботи певного числі працівників у рамках підприємства та обмежених ресурсів.

Щоб досягти успіху, менеджери прагнуть мати технічні, між особові, концептуальні, діагностичні, комунікативні навики, вміння правильно ухвалювати рішення і розподіляти час, а також володіти відповідними професійно-діловими, організаційно-адміністративними, соціально-психологічними та моральними якостями.

Менеджер у своїй діяльності виконує в організації ряд ролей.

Роль менеджера – це набір визначених правил поведінки, що запроваджені у конкретній установі чи відповідають певній посаді.

Генрі Мінцберг виділив 10 управлінських ролей, які поділив на три групи:

1. міжособистісні ролі: головний керівник, лідер, зв’язкова ланка);

2. інформаційні ролі: одержувач інформації, розповсюджувач інформації, представник;

3. ролі, пов’язані з ухваленням рішень: підприємець, ліквідатор порушень, розподілювач ресурсів, керівник переговорів.

Характерною ознакою менеджера, яка, власне, і перетворює рядового працівника у керівника, є його повноваження ухвалювати управлінські рішення.

Функції сучасного менеджера полягають в:

• організації і плануванні діяльності фірми та своєї особистої роботи;

• проведенні зборів, нарад, зустрічей, переговорів;

• перевірці та оцінюванні результатів роботи працівників;

• організації підготовки звітів та інших документів;

• ознайомленні із поточною кореспонденцією;

• телефонному спілкуванні та прийомі відвідувачів;

• ознайомленні з новинками бізнесу, науки і техніки, підвищенні ділової кваліфікації;

• формуванні ефективної команди та сприятливого мікроклімату у колективі;

• генеруванні та втіленні нових ідей та пропозицій.

Рівні і сфери управління

Рівні у менеджменті розрізняють за ознакою вертикального поділу управлінської праці.

Виділяють три основні рівні:

• вищий або інституційний;

• середній або управлінський;

• нижчий (технічний).

Вищий рівень управління передбачає загальне управління організацією, виконання стратегічних завдань. Займаються стратегічним управлінням і плануванням. Менеджери вищого рівня (топ-менеджери) займають такі посади як директор, генеральний директор, заступник директора. Основними обов’язками таких менеджерів є вирішення стратегічних завдань та захист потреб й інтересів власників бізнесу.

Середній або управлінський рівень передбачає виконання тактичних завдань і реалізацію стратегії підприємства. Менеджери середнього рівня виконують рішення, ухвалені топ-менеджерами та деталізують їх для менеджерів низової ланки. Вони займаються розробкою і реалізацією тактичних планів підприємства. Для менеджерів управлінської ланки характерні такі посади як начальник відділу, адміністратор, операційні менеджери тощо.

Менеджери низової ланки працюють із безпосередніми виконавцями робіт і завдань. Вони приймають рішення операційного характеру. До посад, які займають менеджери низової ланки належать начальники дільниць, майстри, бригадири тощо.

Сфери менеджменту виділяються внаслідок горизонтального поділу праці за функціональною ознакою.