Тема 19. Корпоративна соціальна відповідальність менеджера

Дебати про КСВ у почалися в далеких тепер 70-х і 80-х роках, коли громадськість почала дізнаватися про приховані негативні наслідки діяльності компаній. Ми тільки недавно дізналися про міста-привиди, що загинули разом із підприємствами, про катастрофи, спричинені діяльністю виробничих підприємств, річки, в яких не можна купатися, втрачене здоров'я на виробництвах без подальшого соціального захисту.

Із розголосу подібних проблем розпочалася дискусія про роль бізнесу в суспільстві, про соціальну відповідальність компаній.

Визначення КСВ різняться тематично й географічно. Дехто активно пов'язує КСВ із розбудовою сталих громад. Якщо в США КСВ дуже часто пов'язується із програмами волонтерства працівників компаній та благочинністю, європейське розуміння КСВ полягає у веденні бізнесу в соціально-відповідальний спосіб.

Відверто кажучи, КСВ — це спроба відійти на певну відстань і проаналізувати, де і як компанія може допомогти у вирішенні соціальних та екологічних проблем, розвиваючись сама й розвиваючи середовище навколо себе.

КСВ — це усвідомлення необхідності сталого розвитку суспільства. Це уважність до впливу поточних рішень на можливості наступних поколінь.

Питання, чи може піклуватися про це лише держава?

Єдиного визначення КСВ немає і, певно, не може бути, оскільки йдеться про системний підхід до комплексної проблеми. За одним із визначень, КСВ — це спосіб управління бізнес-процесами з метою забезпечення позитивного впливу на суспільство.

За версією Світової Ради Компаній зі Сталого Розвитку, КСВ — це довгострокове зобов'язання компаній поводитися етично та сприяти економічному розвитку, одночасно покращуючи якість життя працівників та їх родин, громади й суспільства загалом.

За визначенням Організації Економічної Співпраці та Розвитку (OECD), сталий розвиток передбачає збалансованість економічних, соціальних та екологічних цілей суспільства, інтеграцію їх у взаємовигідні приписи та підходи (policies and practices).

Звичайно, найпростіше збудувати стіну відчуження, сказати, що це "не для нас" і далі зосереджено займатися своїм бізнесом.

Цього ніхто не забороняє, однак чи спроможне суспільство перемогти злидні, покращити життя лише за допомогою бюджету й окремих компаній та особистостей, які переконані в позитивному впливі сталого розвитку на макроекономічні показники загалом та на показники власних компаній зокрема?

Ефект буде значно більшим, і, головне, швидшим, якщо компанії приєднаються до цієї боротьби.

Цікаво, що в Європі активно обговорюється питання конкурентної переваги соціально відповідальних компаній. Достатньо цікавим прикладом є порівняння конкурентоспроможності США та Данії. Обидві країни вважаються найконкурентоспроможнішими країнами світу. Проте, це конкурентоспроможність різного типу — датські компанії вважаються значно соціально відповідальнішими, ніж американські, вони працюють у жорсткіших регуляторних умовах, у країні, яка активно пропагує сталий розвиток. Можна бути відповідальним і залишатись конкурентоспроможним. Існує навіть теорія кластерів корпоративної відповідальності, що розглядає можливість утворення географічних кластерів компаній із наближеною стратегією КСВ на кшталт індустріальних парків. Компанії з подібних кластерів, наприклад, матимуть синергію від впровадження власних стратегій КСВ, матимуть спільні напрацювання в сфері КСВ, що сприятиме їхній конкурентоспроможності.

Будь-яке суспільство має відкриту чи приховану систему відносин і чіткий розподіл сфер впливу та відповідальності між суспільством, державою та бізнесом . Тобто — хто за що теоретично несе відповідальність? За що держава? За що компанії? І за що громадськість?

Дуже часто КСВ ототожнюють із доброчинністю або із покращенням ефективності застарілого обладнання. Це — найпоширеніший міф корпоративної відповідальності. Ми говоримо не просто про благочинність, не просто про закриття неефективних "брудних" виробництв, успадкованих від СРСР. Йдеться про сутність компанії, про те, як щоденно вона працює.

Наприклад, можна просто продавати товари, а можна побудувати процес продажу таким чином, щоб навчати споживачів, як використовувати товар для отримання прибутку. Компанія, яка розробляє програмне забезпечення, може безкоштовно вчити молодь програмуванню. З одного боку — люди отримують спеціальність, з іншого, компанія може відібрати найталановитіших програмістів. Окрім прямої допомоги зі збільшення заможності покупців, це допоможе закрити "дірку" в навчальній системі, коли люди старші 40-років мають проблеми з адаптацією до ринкових умов, особливо в сфері зайнятості. Допомога дитячому будинку на Новий Рік — це чудово, але ще можна організувати програму стажувань у вашій компанії для школярів із цього дитячого будинку. Те, що ви навчите цих дітей комп'ютерній грамоті під час стажування, дасть їм в житті більше, ніж одноразова фінансова допомога.

Проте, про відкидання доброчинності як підходу також не йдеться. Навпаки, доброчинність та соціальна відповідальність компаній тісно пов'язані. Компанії, які займаються доброчинною діяльністю, є більш схильними до розроблення стратегії КСВ, що охоплює бізнес-процеси, всередині компанії. З часом програми благочинності переростають у програми КСВ.

Компанії, які планують визначити власну політику в сфері КСВ, мають ряд стратегій, засобів, методів. Загалом, їх можна поділити на три групи:

Окремі проекти, пов'язані з КСВ

Програми КСВ, що поєднують декілька проектів, ініціатив тощо.

Впровадження стратегії КСВ у всі основні процеси діяльності компанії

Першим кроком може стати невеликий проект, що базується на поточній благодійницькій діяльності компанії [стратегічна благодійність], від цього можна перейти на якісно новий рівень, впровадивши програму, яка надалі переросте в стратегію.

Програми партнерства з неурядовими організаціями та громадськими групами можуть помітно вплинути на поліпшення середовища, в якому функціонує компанія. Власне, коли компанії залучають НУО до вирішення питань, важливих для бізнесу, починається партнерство. Не можна відкидати партнерство як неефективний засіб і трату часу лише через небажання вчитися працювати із "незручними" партнерами.

Основними формами партнерства є створення дорадчих органів із представників різнихгруп впливу або організація діалогу з групами впливу (передусім із партнерськими організаціями).

В рамках стратегії КСВ компанії потрібно аналізувати, що роблять інші підприємства, в т.ч. конкуренти і чого вони не роблять. Часом потрібно скерувати зусилля на вирішення тої проблеми, де інші ще не доклались або з'єднати зусилля з іншими підприємствами, щоб досягти найбільшої віддачі від вкладеного часу, фінансів та інших ресурсів.

Підхід КСВ може допомогти виявити нові ринки не лише на дні соціальної піраміди, але й на найвищому міжнародному рівні. Наприклад, із ратифікацією Росією Кіотського протоколу, нові механізми, передбачені протоколом для заміщення викидів шкідливих речовин, набудуть юридичної сили. Фактично Кіотський протокол відкриває двері для створення нового ринку — ринку заміщення шкідливих викидів. Такі терміни як механізм чистого розвитку, сертифіковані зменшення викидів, одиниця зменшення викидів, проекти спільного впровадження використовуватимуться спеціалістами Міністерства охорони навколишнього середовища. Проте ринок для торгівлі викидами відкритий для компаній. Вже зараз одна із найбільших міжнародних нафтових компаній, Shell, впроваджує внутрішній торгівельний майданчик торгівлі викидами СО2, в якій підрозділи Shell з усього світу можуть придбати одиниці заміщення викидів для тих проектів, які призводять до значного викиду шкідливих речовин від проектів, яким вдалось скоротити такі викиди і які мають невикористані одиниці заміщення. Фактично компанія іде на крок попереду регуляторних підрозділів Єврокомісії, які розробляють подібний торгівельний майданчик на рівні ЄС.

Українські компанії можуть долучитись до подібних схем. Якщо Україна як держава безумовно виграє від набуття сили Кіотським протоколом (інвестиції порядка 10 млрд грн. за оцінками міністерства), оскільки викиди нашої промисловості є значно меншими від рівня 1990 p., з ростом економіки ситуація може кардинально змінитись. Важливо, щоб українські промислові гіганти були готові до розуміння СО2 як товару, за який треба платити за ринковими цінами, і достатньо відповідальні, щоб платити за зменшення викидів. Вже зараз було б цікаво побачити, як українські металургійні чи вугільні підприємства ставляться до цієї теми.

Багато з лідерів у "брудних" галузях активно впроваджують "чисті" технології.

Ще одним активним інструментом КСВ є соціальні звіти (звіти зі сталого розвитку, корпоративної громадської позиції), які включають інформацію про діяльність компанії у соціальній сфері та у сфері охорони довкілля. Кількість соціальних звітів неухильно зростає в Європі впродовж останніх 10 років. Останнім часом означилася тенденція до оприлюднення компаніями одночасно традиційних фінансових річних звітів і соціальних звітів, тим самим засвідчується важливість концепції потрійної кінцевої мети.

Стратегія комунікації, пов'язана із відкритістю та прозорістю діяльності компанії, — ще один засіб КСВ. Для компаній, які серйозно сприймають необхідність ведення соціально-відповідального бізнесу, важливо не лише впроваджувати програми, але й правильно доносити інформацію про такі програми до груп впливу. Компанія повинна приймати вивірене рішення про необхідність донесення тієї чи іншої інформації