Тема 8 ухвалення управлінського рішення

Поняття управлінських рішень, їх класифікація

Рішення – це творчий процес вироблення однієї або декількох альтернатив із множинності можливих варіантів (планів) дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей.

Рішення є відповідною реакцією на внутрішні й зовнішні впливи, вони спрямовані на розв’язання проблем і максимальне наближення до заданої цілі.

В широкому розумінні рішення розглядається як акт реалізації влади з вибором способу дії в конкретній ситуації.

Управлінські рішення розглядають у трьох аспектах:

1. Це вид діяльності, яка відбувається в керуючій системі й пов’язана з підготовкою, знаходженням, вибором та прийняттям певних варіантів дій. У цьому аспекті управлінські рішення – вид роботи в апараті управління, певний етап процесу управління.

2. Це варіант впливу керуючої системи на керовану.

3. Це організаційно-практична діяльність менеджера-керівника в керованій системі.

Ухвалення рішень може означати як окрему дію, так і певний загальний процес.

Ухвалення рішення як окрема дія – це вибір одного із кількох можливих варіантів.

Однак процес ухвалення рішень є значно ширшим поняттям.

Рішення в менеджменті являє собою процес, який реалізується суб’єктом управління і визначає дії, спрямовані на вирішення поставленого завдання в даній фактичній чи запроектованій ситуації.

Весь процес ухвалення рішення охоплює виявлення і визначення природи ситуації, яка потребує ухвалення рішення, розгляд варіантів, вибір найкращого з них та втілення його в життя.

Під найкращим варіантом передбачається найефективніший. Для ефективного ухвалення рішення особа, яка це рішення аналізує, повинна розуміти ситуацію.

Теорія прийняття рішень включає дослідження операцій, математичний аналіз, моделювання, а також евристичні методи обґрунтування рішень і теорію ігор, системний аналіз, імітаційне моделювання, методи експертних оцінок.

Потреба у прийнятті рішення виникає у зв’язку з обставинами зовнішніми (наказ вищої організації, регулювання взаємовідносин з кооперованими підприємствами та організаціями) і внутрішніми (відхилення від заданих параметрів виробництва, виникнення вузьких місць, виявлення резервів, порушення трудової дисципліни, заохочення працівників тощо.

Менеджери ухвалюють різні типи рішень.

Загалом усі рішення можна розділити на дві категорії: програмовані; непрограмовані. Програмовані рішення – ті, які передбачають структурованість і повторюються через певні проміжки часу. Не програмовані рішення є порівняно неструктурованими і, крім того, трапляються рідко.

За функціональним призначенням виділяють такі рішення: планові; організаційні; регулюючі; активізуючи; контрольні.

За характером дії: директивні; нормативні; методичні; рекомендаційні; дозволяючі.

За часом дії: стратегічні; тактичні; оперативні.

За напрямом впливу: внутрішні; зовнішні.

За способом прийняття: індивідуальні; колективні.

За характером і змістом: творчі; прийняті за аналогією; прийняті автоматично.

За ступенем повноти інформації: прийняті в умовах визначеності; невизначеності; ризику.

За ступенем ефективності: оптимальні; раціональні.

За методами підготовки: креативні; евристичні; репродуктивні.

Рішення можна класифікувати також за об’єктами і суб’єктами управління, соціальною значущістю цілей і завдань, залежно від стадії управління, на якій їх приймають, ступеня деталізації вказівок, що в них містяться, обов’язковості виконання, наявності кількісних і якісних характеристик тощо.

Процес прийняття рішення включає такі етапи:

• аналіз і діагноз проблеми;

• формування обмежень та критеріїв для прийняття рішень;

• виявлення й оцінка альтернатив;

• кінцевий вибір найрезультативнішої альтернативи;

• реалізація рішення;

• оцінка кінцевих результатів.

Умови та середовище ухвалення рішень. Чинники, які впливають на процес ухвалення рішень

Ще Р. Декарт сформував правила прийняття рішень:

1. Не приймати за істинне що б там не було, поки не переконаєшся, що немає упередженості в судженнях. Вважати вірним тільки те, що є абсолютно ясним і визначеним ы жодним чином не може бути піддане сумніву.

2. Розчленовувати кожну частину цілого, яке підлягає дослідженню, на стільки поділів, на скільки це можливо і необхідно для правильного розв’язання питання.

3. Керувати ходом своїх думок від найпростішого до найскладнішого.

4. Завжди робити перелік настільки повним і вичерпним, щоб досягти абсолютної впевненості в тому, що нічого не пропущено.

Успішне прийняття рішень базується на таких умовах як право, повноваження, обов’язковість, компетентність, відповідальність.

Право прийняття мають усі менеджери, але відповідні групи їх можуть приймати тільки конкретні рішення.

Обов’язковість потребує від менеджера обов’язкового прийняття рішення, якщо цього вимагає ситуація, що склалася в організації.

Компетентність характеризує вміння менеджера приймати кваліфіковані рішення.

Відповідальність показує, які санкції можна застосовувати щодо менеджера в результаті неприйняття раціонального рішення.

Під час ухвалення рішень враховують умови визначеності, ризику і невизначеності. Більшість рішень організації ухвалюються за умов невизначеності. Тому менеджери повинні бути впевнені в тому, що вивчили всю можливу інформацію про ситуацію та ухвалюють рішення логічно й раціонально.

Ухвалення рішень за умов визначеності.

Коли особа, що ухвалює рішення, має обґрунтовані дані щодо можливих варіантів та конкретних умов, тобі є ситуація визначеності.

В організації за умов цілковитої визначеності ухвалюють дуже мало рішень. Це пов’язано зі складністю та нестійкістю сучасного світу бізнесу.

Ухвалення рішень в умовах ризику.

Більш звичною є ситуація, коли доводиться увалювати рішення в умовах ризику. За таких умов можливість кожного з варіантів, що завдає потенційних збитків, пов’язана з певною ймовірністю.

Ухвалення рішення за умов невизначеності.

Більшість рішень в сучасних організаціях ухвалюються в умовах невизначеності. Особа, яка ухвалює рішення, не знає усіх можливих альтернатив, а також ризику, пов’язаного з кожним варіантом, та усіх наслідків можливого ухвалення рішень.

Ця невизначеність випливає зі складності та динамізму, які характерні для сучасних організацій та їхніх середовищ. Для ухвалення ефективного рішення в таких умовах менеджери повинні зібрати якомога більше інформації, що стосується ситуації, та вирішувати питання раціонально і логічно. Інтуїція, оцінка і досвід відіграють, як правило, провідну роль. Умови невизначеності зумовлюють зростання ймовірності ухвалення несприятливого рішення.

Чинники ухвалення рішень: політичні; економічні; соціальні;інтуїція і отримання обраного напряму; особа менеджера; рівень ризику; час і оточення; інформаційні та поведінкові обмеження; негативні наслідки та взаємозалежність рішень, що приймаються.

Політичні чинники розглядаються не лише в плані держави, але й у вужчому розумінні. Політичні чинники – важливий елемент, складовою якого є коаліція.

Коаліція – це неформальний союз індивідів або група, сформована для досягнення певної спільної мети. Наприклад, коаліція власників акцій.

До важливих чинників ухвалення рішення, які суперечать логіці і раціоналізму відносять інтуїцію та дотримання обраного напряму дій.

Інтуїція – це віра, що не пов’язана з будь-яким логічним обґрунтуванням. Менеджери деколи ухвалюють рішення, маючи лише добрі передчуття, які важко ідентифікувати, однак вони допомагають менеджерам ухвалити рішення без послідовного виконання усіх етапів раціонального процесу. Найчастіше інтуїція ґрунтується на досвіді ухвалення рішення в подібних ситуаціях.

Дотримання обраного напряму означає, що менеджери, ухвалюючи рішення, настільки захоплюються одним курсом, що дотримуються його навіть тоді, коли рішення виявляється неправильним. Разом з тим, менеджери повинні відшукувати правильні напрями діяльності. З одного боку, їм потрібно уникати надто довгого „зациклення” на одній ідеї, оскільки це може призвести до фінансових труднощів. З іншого, - швидка відмова від курсу, що видався непевним, теж не є вирішенням проблеми.

Методи прийняття раціональних управлінських рішень

І Управлінське рішення - заключний етап процесу управління иробництвом. Його значення зумовлене багатоплановістю впливу, який воно здійснює на соціально-економічні та організаційно-технічні сторони об’єкту управління. Науково підготовлене рішен­ня є важливим спрямовуючим та організуючим фактором роботи суб’єкта та об’єкта управління.

Питання підвищення якості прийнятих рішень та оперативність

їх виконання завжди були і залишаються в центрі уваги державних та господарських органів.

Управлінське рішення розглядається як процес підготовки і ре­алізації раціонального варіанту проблеми як для теорії, так і для практики управління.

Раціоналізація рішення визначається у процесі його оптимізації.

Під оптимізацією управлінських рішень розуміють вибір най­більш ефективних із можливих варіантів рішень .

Якість управлінських рішень визначається ступенем досягнення поставленої мети і проявляється в сукупності його властивостей. Властивість - спосіб прояву визначених сторін об’єкта за відношенням до інших об’єктів, з якими він вступає у взаємодію. При цьому рішення виступає в різних якостях для менеджера, інженера соціолога, економіста, юриста.

Основні властивості управлінського рішення, що характеризу­ють його якість, наступні: надійність, дієвість, ефективність, здат­ність задовольнити потреби суб’єкта управління та ін.

При визначенні надійності завжди враховують такі властивості як оперативність, точність, а також такі умови, як правильність постановки цілі, компетентність кадрів, повнота та достовірність інформації, ефективність структури управління. Термін надійність одержав найбільш широке використання в техніці. Часті зриви в ній привели до розвитку теорії надійності, що повинна забезпечити мак­симальну гарантію служби виробів на кожній стадії їх життєвого циклу. Аналогічний підхід може бути поширений і на оцінку надій­ності всього процесу управління загалом та окремих його етапів.

До якості управлінських рішень, у тому числі й до їх надійності й оптимальності пред’являються відповідні вимоги, які поділяються на загальні і приватні.

До загальних вимог відносяться наступні:

• об’єктивність дій економічних законів і закономірностей;

• врахування соціальних факторів;

• наукова обґрунтованість рішень;

• цільова спрямованість рішень;

• прийняття рішень органом, що має право саме на це рішен­ня;

• своєчасність і перспективність;

• погодження у всіх ланках із законами, нормативними акта­ми,

• ясність, лаконічність;

• необхідність врахування всіх існуючих аспектів рішення (економічних, соціальних, організаційних, політичних, пра­вових тощо).

Приватні вимоги зумовлені факторами конкретної ситуації ^та відповідної проблеми. До них відносяться, наприклад, реальність, кількісна і часова визначеність, безперервність, трудомісткість, вартість. Строге дотримання названих вимог створює передумови для оптимізації якості рішень.

На Заході оптимізацією управлінських рішень займається на­прямок науки під назвою «наука управління», «наука про прийн­яття рішень» та ін.

Наука управління використовується для розв’язання наступних завдань:

• регулювання транспортних потоків у містах;

• оптимізації графіку руху аеропортів;

• управління запасами на підприємстві, організації;

• розробки нових видів продуктів;

• розподілу витрат на рекламу різних видів продукту;

• планування матеріальних запасів та постачання;

• розподілу обладнання для різних видів виробництва;

• оптималізації витрат на виробництво продукту;

• визначення оптимального складу пасиву банку;

• оптималізації структури активу балансу та ін.

Враховуючи викладене, доцільно виділити 4 види управлінських рішень:

1. Перспективно-стратегічні, які пов’язані з відкриттям нових підприємств, укрупненням, роздрібненням, спеціалізацією реконст­рукцією інфраструктури, освоєнням нових проектів, тобто такі, які вимагають великих капіталовкладень і можуть дати ефект у перспек­тиві.

2. Нормативно-організаційні, які регламентують проходження трудового процесу, стимулюють підвищення продуктивності праці, пов’язані із впровадженням господарського розрахунку. Питома вага цих рішень у менеджера складає 14-20 відсотків.

3. Господарсько-керовані, які пов’язані з оснащеністю техні­кою, вдосконаленням технології, підтриманням технічних засобів у робочому стані. Питома вага цих рішень складає 20-25 відсотків.

4. Оперативно-розпорядчі, які пов’язані з регулюван­ням робочих процесів, коригуванням розпоряджень, координацією дій різних підрозділів, окремих працівників та ін.

Оптимальні управлінські рішення повинні відповідати наступ­ним якостям:

• збалансованості обов’язків і прав та єдності розпорядництва;

• повноваженості рішення;

• конкретності рішення;

• своєчасності.

Американський менеджмент виділяє сім різновидів моделюван­ня оптимізації рішень:

1. Теорія ігор. Моделюється вплив прийнятого рішення на кон­курентів.

2. Теорія черг. Визначає оптимальне число каналів обслугову­вання за відношенням до потреб у них.

3. Моделювання управлінських законів. Визначає розміщення замовлень, їх кількість, обсяг готової продукції на складі.

4. Лінійне програмування. Забезпечує оптимізацію ресурсів при наявності конкретних потреб.

5. Імітація моделювання. Дає практичний спосіб застосування

моделей замість реальної системи.

6. Економічний аналіз. Це метод оцінки витрат та умов вироб­ництва, за якого підприємство забезпечує дохід.

7. Прогнозування, тобто моделювання майбутніх управлінсь­ких ситуацій.