50) Определение монополії

         Монополії¹ – великі господарські об'єднання (картелі, синдикати, трести, концерни тощо), перебувають у приватної власності (індивідуальної, груповий чи акціонерної) і здійснюють контроль над галузями, ринками й економіці з урахуванням високого рівня концентрації виробництва й капіталу для встановлення монопольних цін, і вилучення монопольних прибутків. Панування економіки є підставою того впливу, яке монополії надають попри всі царини життя країни.

Монополія є ринок, у якому єдина фірма здійснює 100% продажів якогось продукту, котра маєсубститутов. При монополії поняття фірма і будівельна галузь відпадають.

Якщо звернути увагу до монополістичні освіти у промисловому виробництві, це окремі великі підприємства, об'єднання підприємств, господарські товариства, що виробляють значну кількість продукції певного виду завдяки чому займають домінують над ринком; отримують унікальну можливість проводити процес ціноутворення, домагаючись найвигідніших собі цін; отримують вищі (монопольні) прибутку.

Отже, головною ознакою монопольного освіти (монополії) є заняття монопольного становища. Останнє окреслюється домінують підприємця, що дає можливість самостійно, чи разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію над ринком певного товару.

У багатьох галузях провідні фірми знають, що вони є настільки більшу частину ринку, що можуть з допомогою своїх власних дій впливати на ринкову ціну. Ринки, у яких або покупці, або продавці беруть до уваги своє вміння впливати на ринкову ціну, є недосконале конкурентними.

Монополія характеризується наявністю одного- єдиний продавець конкретного товару чи виду послуг над ринком. Як із погляду кількості товарів над ринком, і з урахуванням інших важливих аспектів монополія є саму крайню форму недосконалої конкуренції.

У реальному житті монополія- це питання заходи влади над ринком. Можна було стверджувати, кожен бакалійний магазин монополіст, оскільки існує двох крамниць із абсолютно однаковим асортиментом. Але такий підхід до розгляду бакалійного бізнесу, виявляється непридатним, оскільки ціни, призначені одним продавцем, впливають на попит, з яким зіштовхуються інші розташовані поблизу магазини. Істинний ж монополіст немає таких ідентифікованих суперників.

МАКСИМИЗАЦИЯ ПРИБУТКУМОНОПОЛИЕЙ

Як і умовах досконалої конкуренції, єдина відмінність врасчетах величини оптимального позитивного випуску для короткострокового і довгострокового періодів у тому, що остання включає довгострокові граничні витрати. У короткостроковому періоді монополіст, як і досконалий конкурент, продовжує виробляти, що він відшкодовує свої перемінні витрати. Тоді як і довгостроковому періоді би мало бути відшкодовано все сукупні витрати - та постійні, і тимчасові. У таблиці 2 у стиснутій формі охарактеризовані правил поведінки монополіста, які дозволяють йому максимізувати прибуток.

Отже, не можна сказати, що монопольна ціна продажу та монопольний випуск визначається співвідношенням попиту й пропозиції. Але за умови монополії, як й за умов досконалої конкуренції, ціна, і випуск визначаються умовами від попиту й умовами формування витрат. Граничні витрати є ключовим елементом витрат у обох випадках.

51) Економічна школа фізіократів як особлива складова класичної політичної економії найбільшого розвитку набула у Франції в середині XVIII ст. Виникнення фізіократизму пов'язане з критикою меркантилізму, загостренням соціально-політичних і економічних суперечностей у сільському господарстві, потребою у вирішенні аграрних проблем та їх теоретичному розгляді.

Слово "фізіократизм" грецького походження і складається з двох частин "фізіо" - природа і "кратоз" - влада, сила, панування. Суть фізіократизму в його центральній ідеї - вивченні основ природного порядку в економіці. Фізіократи, або прихильники ідеї природного закону, обстоювали природовладдя, досліджували природні закони суспільного буття. Вперше застосував термін "фізіократизм" Дюпон де Немур у своєї книзі "Фізіократія, або Природна конструкція найбільш вигідного управління людським родом" (1768). Основний внесок у розробку економічних проблем фізіократизму зробили Франсуа Кене (1694-1774), Анн Робер Жак Тюрго (1727-1781), Віктор Рікетті Мі-рабо (1715-1789), П'єрСамуель Дюпон де Немур (1739-1817), Поль П'єр Мерсьє (1720-1793), Жан Клод Венсан де Гурне (1712-1769).

Центральне місце в економічному вченні фізіократів займають такі положення:

o джерелом багатства нації є сільське господарство як сфера матеріального виробництва, а не зовнішня торгівля, як вважали меркантилісти. Тільки у сільському господарстві створюється "чистий продукт" (новий продукт, за сучасною термінологією, - національний дохід), який є фізичним даром природи, відбувається його збільшення, оскільки його створюють природа, земля. Промисловість - це безплідна сфера, яка не створює, а лише переробляє "чистий продукт";

o принцип "природного порядку", що є філософською платформою економічного світогляду фізіократів. Відповідно до цього принципу суспільство має розвиватися вільно на основі об'єктивних природних економічних законів, котрі е універсальними і незаперечними, єдиними, вічними, незмінними, встановленими Богом для щастя людей. "Природний порядок" слід пізнавати, пристосовуватися до нього і діяти згідно з його вимогами, бо він най ви гідніший для людей. Основою "природного порядку" є право приватної власності та повага до влади, визначені норми і правила поведінки людей;

o праця людини має бути вільною, її плоди недоторканними, а власність - священною. Праця поділяється на продуктивну і непродуктивну.

Значну увагу фізіократи приділяли аналізу поняття "капітал" (застосовувався термін "аванс"). Головним критерієм капіталу вважався обіг вартості витрат, які авансуються і повертаються до виробника. Також досліджували пропорції суспільного відтворення та кругообороту суспільного продукту за вартістю і в натуральній формі. У питаннях економічної політики обґрунтовували обмеження втручання держави в господарську діяльність, зменшення торговельного мита. Завданням держави, на їхню думку, є збирання податків, забезпечення захисту країни, прав і свобод людей, проведення політики фритредерства.

Економічні погляди Ф. Кене. Франсуа Кене (1694-1774) - видатний французький економіст, засновник школи фізіократів, за освітою медик. Економічними дослідженнями вчений почав займатися у 60-річному віці.

Ф. Кене розробив методологічні основи теоретичної системи фізіократизму, яка охоплює: теорію "природного порядку", теорію чистого продукту, теорію капіталу, теорію кругообороту багатства (суспільного відтворення).

Розробляючи теорію "природного порядку", Ф. Кене розглядав економіку як живий організм, розвиток якого має об'єктивний і закономірний характер, розрізняв у ньому здоров'я (норму) і хворобу (патологію). Вважав, що здорове суспільство перебуває у рівноважному стані, хворе - у нерівноважному, тому необхідно створювати умови для досягнення економічної рівноваги. Стверджував, що правовою основою природного порядку є фізичні та моральні закони держави, приватний інтерес є складовою загального суспільного інтересу, а захисником - монарх-просвітитель як уособлення державної влади.

Чистий продукт - багатство, яке формує дохід нації, це надлишок вартості продукту, створеного у землеробстві, над витратами виробництва. Зростання багатства відбувається лише у сільському господарстві, єдиній галузі, де обсяг виробленого багатства перевищує споживання. В інших галузях сировинні матеріали сільського господарства лише переміщуються або переробляються. Створює чистий продукт не праця сама по собі, а земля і природа, які допомагають праці створювати багатство. Чистий продукт є даром природи, його формою є рента, яку отримують власники землі. Землеробська праця - це єдина продуктивна праця, інші види праці корисні, але "безплідні", непродуктивні.

Ф. Кене вперше обґрунтував положення про капітал, використовуючи термін "аванс". Виокремлював "щорічні аванси" (за сучасною термінологією - оборотний капітал), до яких відносив усі необхідні витрати впродовж одного виробничого циклу (річного), та "первісні аванси" (за сучасною термінологією - основний капітал) - все, що використовується у сільському господарстві впродовж кількох виробничих циклів. Довів, що відбувається безперервний циклічний оборот капіталу. Вперше в економічній науці виокремив два види витрат: разові та поточні.

Ф. Кене зробив висновок, що оскільки "чистий продукт" споживають лише землевласники, вони мають бути основними платниками податків в обсязі третини доходу. Він виступав за запровадження єдиного податку.

52) Товар - це продукт праці, який має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини; по-друге, здатний обмінюва-тись на інші блага в певних пропорціях. Отже, йому властиві спо-живна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга.

Споживна вартість товару - це його здатність задовольняти потреби людини. Наприклад, хліб, м'ясо, молоко та інші продукти споживання задовольняють потребу в їжі; костюм, плаття - по-требу в одязі; верстат, нафто-, газопровід, виробничі споруди то-що - потребу в засобах виробництва. Отже, матеріальні блага і послуги задовольняють ті чи інші потреби як предмети особистого споживання або як засоби виробництва.

Вартість, на відміну від споживної вартості, не лежить на по-верхні явищ, тому з'ясування її природи як другої властивості това-ру є більш складним. Формою її прояву є мінова вартість, тобто кількісне співвідношення (пропорція), в якому одні споживні вар-тості обмінюються на інші. Це співвідношення постійно змінюєть-ся залежно від місця й часу, що створює враження випадковості, відсутності внутрішньої стійкої основи мінової вартості. Насправді ж, як би не відрізнялись мінові вартості одного й того самого това-ру, вони завжди мають щось загальне. В найрізнорідніших товарах спільною є одна властивість: вони - продукти праці. Прирівню-вання різнорідних товарів один до одного передбачає, очевидно, їх об'єктивну рівність ще до обміну. Внутрішнім змістом товару є вар-тість як вкладена в товар праця - те спільне, що знаходить вира-ження у міновому співвідношенні товарів. Саме вартість робить їх порівнянними. Як споживні вартості товари якісно розрізняються, як вартості - мають спільну міру.

Вартість виражає відносини між товаровиробниками з приводу порівняння витрат їх праці на виробництво благ і послуг, якими вони обмінюються.

Кількісні характеристики праці, витраченої на виготовлення то-вару, втілюються у величині вартості товару.