Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Кафедра макроекономіки

Реферат

з макроекономіки

Тема: «Роль держави в ринковій економіці»

Виконав:

студент IІ курсу

факультету ФЕтаУ

спеціальності 6601/1 1гр

Беркута Олександр

Викладач: Сіра І.В.

Київ – 2013

Зміст

Вступ

1. Розвиток уявлень про роль держави в ринковій економіці

1.1 Трактування економічних функцій держави в традиційній політекономії

1.2 «Економікс»: різна оцінка ролі держави

1.3 Переосмислення ролі держави в новій політичній економії

1.4 «Теорія порядку» і конституційна економіка

д2. Місце держави в ринковій економіці

2.1 Функції держави в ринковій економіці

2.2 Методи державного регулювання економіки

Висновок

Список літератури

ринковий регулювання

Вступ

У всіх суспільних системах держава відіграє вагому економічну роль, виконуючи більший чи менший набір господарських і соціальних функцій. В адміністративно – командної економіки держава бере на себе всі права та обов'язки з виробництва і розподілу товарів і послуг. У ринковій економіці перед урядом не стоїть завдання безпосередньої організації виробництва товарів і розподілу ресурсів. З цим успішно справляється ринковий механізм.

Проте існує багато інших причин, які викликають об'єктивну необхідність державного втручання в ринкову економіку, серед цих причин можна виділити існуючі монополії; наявність численних товарів, які або не пропонуються ринком, або пропонуються в незначній кількості; наявність зовнішніх ефектів; зайво комерційне розподіл доходів.

Уявлення про роль держави, ступеня його впливу на економіку країни, розрізнялися в різні періоди економічного розвитку суспільства. У зв'язку з цим доцільно розглянути еволюцію поглядів на роль держави в економіці, а також зупинитися на вивченні тих функцій, які держава виконує в сучасній ринковій економіці.

Метою роботи є розгляд ролі держави в сучасній ринковій економіці.

Завдання роботи:

описати еволюцію наукових уявлень про місце держави в економіці;

розглянути функції держави в сучасній ринковій економіці.

1. Розвиток уявлень про роль держави в ринковій економіці

Порівняння ролі ринку і держави дозволяє глибше зрозуміти відмінності між старою і новою політичною економією. Якщо в центрі уваги старої політекономії перебувало виробництво матеріального багатства, то в центрі нової – багатства нематеріального. Якщо стара вивчала, перш за все, економічні процеси, то нова – політичні. Втім, це не означає, що питання державної політики були завжди чужі традиційної політичної економії. Однак підхід до них був трохи іншим. Щоб переконатися в цьому, коротко нагадаємо основні етапи розвитку політекономії. Природно, що при цьому нас буде цікавити перш за все «політична» проблематика, розуміння ролі і функцій держави в традиційній і новій політекономії.

1.1 Трактування економічних функцій держави в традиційній політекономії

Становлення капіталізму зумовило виникнення науки – політичної економії. У центрі її уваги спочатку перебувала не сфера виробництва, а сфера обігу. Розвиток світової торгівлі сприяло підвищенню ролі купецтва. Виразником її інтересів стала перша школа, яка виникла в політичній економії, – меркантилізм (XVI–XVIII ст.). У 1615 р. Антуан де Монкретьєн (1575–1621) публікує «Трактат політичної економії», що дав назву новій науці.

У центрі досліджень меркантилістів перебували проблеми торговельного та платіжного балансу. Меркантилісти не були пасивними спостерігачами, вони намагалися активно впливати на економічне життя з допомогою абсолютистського держави. Торгова буржуазія прагнула видати свою точку зору за національний загальнодержавний інтерес. Протекціоністська політика стала вираженням тимчасового союзу дворянства і торгової буржуазії.

Трактування походження держави і права як результату вільного договору вільних індивідів веде походження від популярної в новий час теорії «суспільного договору» (соціального контракту). Ця концепція спочатку була ілюзією особливого роду – сучасністю, перекинутої в минуле. Вона народилася в епоху релігійних воєн, коли освячена традиціями феодальна регламентація стала поступово поступатися місцем свідомому регулювання громадянського суспільства. Це був час загостреного розуміння справедливості, чесність і бізнес здавалися багатьом несумісними. Розвиток контрактної етики, культури дотримання договорів стало настійно необхідним. Відбувається корінне переосмислення прав і свобод, дарованих кожному індивіду «від народження». Одним з основоположників теорії суспільного договору був англійський філософ і економіст Джон Локк (1632–1704). Саме в його працях ми знаходимо обґрунтування поняття приватної власності як необхідної передумови громадянського суспільства та договірну інтерпретацію повноважень державної влади.

Звичайно, концепція «природних прав» і «суспільного договору» відбивала не реальний процес політогенеза, а програмні вимоги «третього стану» в його боротьбі з абсолютистські державою. Ця концепція є абстракцією, ідеальним чином ринкового господарства, де всі люди – прості товаровиробники, що діють в умовах досконалої конкуренції. Такі були методологічні основи класичної політичної економії.

На відміну від меркантилістів, Адам Сміт (1723–1790) в «Багатстві народів» (1776) підкреслив значення держави, по-перше, в охороні та захисту приватної власності як від посягань з боку інших членів цього товариства, так і від зарубіжних країн, і по-друге, у виробництві таких благ, які не вигідні приватним виробникам. Тому основними функціями держави, вважав Адам Сміт, повинні бути: соціальна підтримка малозабезпечених і непрацездатних громадян, підтримання правопорядку і оборона.

Давид Рікардо (1772–1823) присвятив своє основне твір аналізу основ оподаткування (1817). Джон Стюарт Мілль (1806–1873) в «Принципах політичної економії» (1848) впритул підійшов до розуміння провалів ринку і вважав, що держава може і повинна взяти на себе витрати по розвитку господарської інфраструктури, підтримці науки і т.д. Він виступав проти поляризації суспільства і закликав до соціального партнерства.

У 30-ті роки XIX ст. ліберальна доктрина поділяється на два напрямки: класично ліберальну, яка відстоює свободу підприємництва і невтручання держави в економіку, і реформістську, сучасно ліберальну концепцію, яка, не відмовляючись від базових ліберальних цінностей, ратує за активну роль держави. У главі другого напрямку і виявилися І. Бентам, Дж. Мілль, Дж.С. Мілль.

Єремія Бентам (1748–1832) вважав, що гармонія інтересів («арифметика щастя») можлива як результат розумного законодавства, тому він виступав як послідовний прихильник ліберальних реформ у сфері законодавства, критикував спадкову аристократію і боровся за подальшу демократизацію виборчого права. Він не був прихильником суворих заходів покарання, вважаючи, що невідворотність покарання важливіше жорстоких заходів його здійснення. Його концепція суспільної політики включала вимоги до забезпечення державою прожиткового мінімуму, безпеки, достатку і рівності. І. Бентам справив великий вплив на Дж. Мілля та Дж.С. Мілля.

Саме в рамках ліберального реформізму вперше була поставлена ​​проблема активного втручання держави в економіку як чинника прогресивного розвитку. Правда в той час під втручанням держави в економіку малася на увазі не економічна політика в сучасному сенсі слова (кредитно-грошова, фіскальна і т.д.), а законодавча діяльність, спрямована на регулювання робочого дня, умов безпеки праці, рівня мінімальної заробітної плати, а також втручання (при необхідності) в соціальні конфлікти.

Одним з перших критику класичної політекономії почав німецький економіст Фрідріх Ліст (1789–1846). У своїй «Національній системі політичної економії» (1841) він підходить до політичної економії не як до універсальної і найдосконалішою системі економічних знань, а як до історичної науки, виділяючи п'ять стадій економічного розвитку націй. Такий історичний підхід не випадковий, адже Ф. Лісту хотілося в першу чергу відобразити особливості розвитку своєї країни. А що може бути більш національним, ніж історія? Тому, критикуючи космополітичну економію А. Сміта, Ф. Ліст виступає, передусім, як національний економіст. «Політичної економії мінових цінностей» він протиставляє національну економічну теорію продуктивних сил, в центрі якої не поділ праці, а пріоритет внутрішнього ринку над зовнішнім. Розуміючи, що принципом порівняльних переваг можуть скористатися, перш за все, багаті держави, а фритредерство (free trade) вигідно передовим націям, він відстоював комплексний розвиток Німеччини (гармонійне поєднання фабрично-заводської промисловості з землеробством) під прикриттям протекціоністської політики. Він вважає, що підвищення цін внаслідок протекціоністської політики держави буде засобом промислового виховання нації. Однак він не абсолютизував протекціонізм і вважав його корисним, головним чином, у перехідний період, коли економічний розвиток країни ще відстає від господарства передових держав.

Саме погляди Ф. Ліста визначили розвиток історичної школи підготувала становлення інституціоналізму. У своєму розвитку історична школа пройшла три етапи: стару (В. Рошер, Б. Гільдебранд, К. Кніс), нову (Г. Шмоллер, К. Бюхер) і новітню (В. Зомбарт, М. Вебер).

Критикуючи класичну політекономію, Густав Шмоллер (1838–1917) пропагував необхідність скрупульозного опису фактичного господарського поведінки, підкреслював роль неекономічних чинників розвитку, і перш за все моральних норм, етики та культури в господарській діяльності. Шмоллер вважав, що «мудре і тверде уряд» здатне перешкодити проявам «класового егоїзму» і «класового зловживання», оскільки занадто велику нерівність загрожує «різкій станової боротьбою». Ці ідеї отримують подальший розвиток у працях представників французького солідаризму і німецького катедер-соціалізму, що виступали за сильну патерналістське держава. Однак не ці концепції визначали основний напрям розвитку економічної теорії.

Вернер Зомбарт (1863–1946) аналізував роль інститутів у формуванні своєрідних рис економічного ладу, розглядаючи генезис сучасного капіталізму як своєрідний прояв життя духу. Ще більш значним було інтелектуальний вплив М. Вебера. Макс Вебер (1864–1920) показав розмаїття типів капіталізму – політичного, імперіалістичного, фіскального, промислового і навіть капіталізму паріїв. Проте, мабуть, найбільший вплив на сучасників зробили ідеї М. Вебера, сформульовані ним у роботі «Протестантська етика і дух капіталізму» (Вебер М., 1990 С. 44–135). Дана робота прямо зв'язала генезис ринкового господарства зі специфікою європейської цивілізації – з унікальністю протестантської ментальності, гостро поставила питання про традиціоналізм життя в інших країнах, про неможливість у зв'язку з цим швидкої капіталістичної модернізації тодішньої периферії світового господарства. Макс Вебер не абсолютизував конкурентний ринок. Він вважав, що раціональна бюрократія, хоча і обмежує громадську свободу, але вводить її в суспільно прийнятні рамки, без яких свобода могла б перетворитися на хаос.