101. Спрямованість особистості.

Спрямованість особистості - це сукупність стійких мотивів, поглядів, переконань, потреб та устремлінь, які орієнтують людину на певну поведінку і діяльність, на досягнення щодо складних життєвих цілей. Cпрямованість, по суті, стійка система мотивів, які орієнтують життєдіяльність особистості. Причому один з мотивів, залежно від ситуа­ції, може бути домінуючим, а решта — спірними. Сутність спрямованості полягає в тому, що вона дає відповіді на питання не стільки про те, чого хоче людина, скільки про те, чому вона цього хоче, а відтак визначає її по­ведінку, діяльність.

Виділяють три основні види спрямованості особистості: спрямованість на себе, на взаємодію, на завдання.

Спрямованість на себе (особиста спрямованість) - створюється переважанням мотивів власного благополуччя, прагненням до особистого першості, престижу. Така людина найчастіше буває зайнята сама собою, своїми почуттями і переживаннями і мало реагує на потреби оточуючих її людей. У роботі бачить, перш за все, можливість задовольнити свої претензії незалежно від інтересів інших співробітників. Найчастіше такі люди роблять необґрунтовані і поспішні висновки про інших людей, намагаються нав'язати свою волю групі.

Спрямованість на взаємодію - має місце тоді, коли вчинки людини визначаються потребою в спілкуванні, прагненням підтримувати гарні відносини з товаришами по роботі, навчанні. Така людина виявляє інтерес до спільної діяльності, хоча може і не сприяти успішному виконанню завдання, часто уникає прямого вирішення проблеми, поступається тиску групи, не бере на себе керівництво, коли мова йде про вибір завдань.

Спрямованість на завдання (ділова спрямованість) - переважають мотиви породжувані самою діяльністю, захоплення процесом діяльності, безкорисливе прагнення до пізнання, оволодіння новими навичками і вміннями. Зазвичай така людина прагне до співпраці і домагається найбільшої продуктивності групи. Люди з діловою спрямованістю зазвичай допомагають окремим членам групи висловлювати свої думки; підтримують групу, щоб вона досягла поставленої мети; беруть у свої руки керівництво, коли мова йде про вибір завдання.

Спрямованість особистості характеризується: рі­внем, широтою, інтенсивністю та дієвістю, профе­сійна спрямованість.

Рівень спрямованості характеризує соціальну зрілість особистос­ті, ступінь її свідомості і моральності (від повної узгодженості до за­перечення).

Широта спрямованості засвідчує коло інтересів особистості (най­вища оцінка — професійні, мистецькі, художні, спортивні та інші ін­тереси, а найнижча — відсутність інтересів).

Інтенсивність спрямованості пов'язується з емоційним забарв­ленням життєдіяльності і може змінюватися від нечітких потягів через усвідомлене бажання й активне прагнення до повного переконання.

Стійкість спрямованості характеризується її часом: не змінюється з юнацтва — змінюється декілька разів — повна нестійкість мотивів цінностей.

Дієвість спрямованості — це активність реалізації цілей у діяльно­сті: всі переконання і прагнення реалізуються, здійснюється їх більша (менша) частина, реалізуються лише ті, які легко здійснити, або повна пасивність.

Професійну спрямованість може охарактеризувати таке коло пи­тань: професія обрана за бажанням, щоб її отримати — долалися пере­шкоди і є повне задоволення.