90. Суїцид – психологічні та соціально-психологічні аспекти.

Суїцид – усвідомлена дія, мета якої позбавлення себе життя. Виділяють С. справжній – коли метою людини є бажання покінчити з життям, і демонстративний – який має на меті маніпулювання почуттями інших людей для досягнення власних цілей. Виділяють декілька домінуючих мотивів суїцидальної поведінки: демонстрація протесту, заклик до співчуття, уникнення фізичних або психічних страждань, само покарання тощо. Суїцид може бути пов’язаним з невиліковними соматичними захворюваннями, психічними розладами, реакціями на гострі або хронічні психічні травми. Пусковим механізмом для суїциду в стані афекту(для психічно здорових осіб) можуть бути гнів, образа, реакція на недовіру, надмірну вимогливість, посилення відповідальності.

Виділяють такі форми суїцидальної поведінки: внутрішня(наміри про самогубство) та зовнішня(власне суїцидальна спроба або завершений суїцид).

Фактори суїцидального ризику: соціально-демографічні – жінки частіше здійснюють спроби суїциду використовуючи при цьому менш болючі способи, для чоловік більш характерне завершене самогубство(через повішення), суїцид більш характерний для людей які виросли в дезінтегрованих, дисгармонічних сімях, пенсіонерів, підлітків, психіатрів, анестезіологів, колишніх військових; природні – самогубства найбільш часто припадають на початок тижня, на вечірні й ранішні години, депресивні розлади які є основною причиною суїциду посилюються в осінньо-зимовий час; медичні – психічно хворі здійснюють самогубства набагато частіше здорових осіб, найбільш суїцидальний ризик мають хворі з реактивною депресією, неалкогольною токсикоманією, психопатіями, афективними психозами; індивідульні – дисгармонічність особистості з надмірним або недостатнім розвитком особистісних якостей.

Психологічна профілактика суїцидального ризику починається з виключення психопатологічних мотивів бажання здійснити суїцид. Психолог після цього може використати три основні шляхи психологічного впливу на людину в цьому випадку:

• шлях консультування: передбачає спільне обговорення екзистенцій них питань і перенос відповідальності за рішення на самого клієнта;

• шлях психокорекції: тренінг, націлений на збереження життя внаслідок викорінення «неправильного світогляду – налаштованості на смерть»;

• психотерапевтичний шлях: «ув’язнення» суїцидальних думок чи дій з допомогою сугестії.

Теорії суїциду: соціологічна теорія Дюркгейма – поява суїцидальних думок є наслідком розриву інтерперсональних зв’язків особистості; психоаналітична теорія – розцінює суїцид як наслідок порушення психосексуального розвитку особистості, що спричинений відсутністю важливих для індивіда людей на поворотних етапах розвитку; теорія мікроконфліктів Бачернікова – суїцид розцінюється як один з варіантів поведінки в екстремальних ситуаціях, що визначається особистісними характеристиками суб’єкта.

91. Соціально-психологічна характеристика і актуальні проблеми сучасної сім'ї.

Соціально-психологічна модель сімейних відносин відбиває типологізацію сімей, структуру, форми, стилі виховання, а також проблеми сучасної сім'ї.

Сім'я - це складне соціальне утворення. Дослідники визначають її як історично конкретну систему взаємин між подружжям, між батьками і дітьми, як малу групу, члени якої пов'язані шлюбними чи родинними відносинами, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю, як соціальну необхідність, яка зумовлена ​​потребою суспільства у фізичному і духовному відтворенні населення.

Сімейні відносини регулюються нормами моралі і права. Їх основу складає шлюб - легітимне визнання стосунків чоловіка та жінки, які супроводжуються народженням дітей і відповідальністю за фізичне і моральне здоров'я членів сім'ї. Важливими умовами існування сім'ї є спільна діяльність і певна просторова локалізація - житло, будинок, власність як економічна основа її життя, а також загальнокультурна середовище в рамках загальної культури певного народу, конфесії, держави. Таким чином, сім'я - це заснована на єдиній загальносімейної діяльності спільність людей, пов'язаних узами шлюбу - батьківства - споріднення (кровного і духовного), що здійснює відтворення населення і наступність сімейних поколінь, а також соціалізацію дітей і підтримку членів сім'ї. Форми сімей різноманітні, їх типологізація залежить від предмета вивчення.

Виділяються моногамна і полігамна сім'ї. Моногамна сім'я складається з шлюбної пари - чоловіка і дружини; полігамна - це шлюб одного з декількома {поліандрія - шлюб однієї жінки з кількома чоловіками, полігінія - шлюб одного чоловіка з кількома жінками).

Родинні зв'язки визначають простий, нуклеарні, тип складний, розширений, тип сім'ї. Типологізуючи сімейні структури, слід зазначити, що найбільш поширеними в сучасних урбанізованих агломераціях є нуклеарна сім'ї, що складаються з батьків і дітей, тобто з двох поколінь.

Розширена сім'я об'єднує дві або більше нуклеарні сім'ї із загальним господарством і складається з трьох і більше поколінь - прабатьків, батьків і дітей (онуків). Разом з подружжям у повторних сім'ях (заснованих на повторний шлюб) можуть перебувати діти від цього шлюбу і діти подружжя від попереднього шлюбу, наведені ними в нову сім'ю.

Найбільш архаїчним типом є патріархальна (традиційна) сім'я. У ній багато дітей і спільно проживають різні покоління родичів і свояків; суворо дотримуються національні та релігійні звичаї. У патріархальної сім'ї, як правило, панують основи авторитарності. Сім'ї з рисами патріархальності збереглися в сільській місцевості, в малих містах.

В останні десятиліття зростає кількість малих сімей, що складаються з двох осіб: неповних, материнських, «порожніх гнізд» (подружжя, діти яких покинули батьківську сім'ю). Спостерігається зростання неповних сімей, що виникли в результаті розлучення або смерті одного з подружжя. У неповній сім'ї один з подружжя (частіше мати) виховує дітей. Таку ж структуру має материнська (позашлюбна) сім'я, яка відрізняється від неповної тим, що мати не перебувала у шлюбі з батьком своєї дитини. Вітчизняна статистика свідчить про зростання «позашлюбного» народжуваності: кожна шоста дитина з'являється у незаміжньої мами. Часто їй всього 15 - 16 років, вона не в змозі ні утримувати дитину, ні виховувати його. Зрілі жінки (вік близько 40 років і вище) стали створювати материнські сім'ї, свідомо зробивши вибір «народити для себе».

92. Стабільність шлюбно-сімейних стосунків та її детермінанти.

Стабільність – частина здоров’я сім’ї; збереження ідентичності в часі, контроль над конфліктами і здатність сім’ї до змін і подальшого розвитку Детермінанти здоров’я сім’ї: подібність сімейних цінностей, функціонально-рольова узгодженість, соціально-рольова адекватність, емоційна задоволеність партнерів, адаптивність у сімейних відносинах, спрямованість на сімейне довголіття, ідентичність і стабільність сім’ї.

Основними факторами стабільності шлюбу є: - Психологічна сумісність, що полягає у взаємодії характерів, темпераментів, особистісно-вольових якостей подружньої пари. Саме від неї залежить емоційний настрій у сім’ї. - Сексуальна сумісність - забезпечує гармонійність та відповідність потреб у інтимному спілкуванні обох сторін подружжя, яка формується на знаннях з анатомії і фізіології людини, на культурі і техніці статевого спілкування. - Сімейно-побутова сумісність означає єдність поглядів на стиль життя, на призначення сім’ї, на сімейні ролі. Якщо партнери будуть мати схожі погляди на побутові питання, то у сім’ї завжди буде панувати комфорт і затишок. Прослідивши сімейні проблеми робимо висновки, що однією з головних є розбіжності в індивідуальних системах ціннісних орієнтацій подружжя. Гострі протиріччя, що виникають на цьому ґрунті, роблять неможливим нормальне внутрісімейне спілкування і створюють небезпеку для існування родини, які призводять до розлучень.

Стійкість шлюбу і стабільність сімейних подружніх відносин негативно впливають такі фактори:

- сімейна тривожність;

- конфліктність в сім’ї;

- напруженість в сім’ї;

- розходження установок в сімейній парі.

Ці фактори мають дестабілізуючий вплив на сім’ю і слугують основою подружньої орієнтації на розлучення.

До факторів, які лежать в основі сімейних конфліктів і пов’язані з деякими незадоволеними потребами партнерів, відносять:

- потреба в збереженні і підтримці почуття власної гідності. Образи і кривди виникають тоді, коли проявляється зневага до людини, неповажливе, грубе ставлення до неї. В сімейному житті ця потреба може бути задоволена, так як ми любимо тоді і того, хто сам нас любить і цінить;

- потреба в довірливо-дружніх стосунках і спілкуванні всієї сім’ї. Людина потребує вільного, спонтанного вираження своїх почуттів, емоцій, переживань, своїх думок і роздумів. Для сучасної людини немає нічого важчого, ніж відсутність можливості поділитись. Їй необхідне інтимне, емоційно-позитивне, довірливе спілкування;

- потреба в сексуальному задоволенні. Якщо в шлюбі не задовольняється сексуальна потреба одного з партнерів, то можливі різні негативні наслідки: зрада, статева холодність жінки, думки про розлучення. Таким чином, стабільність сімейних взаємин ставиться під загрозу.