83. Психологічна характеристика потерпілого

Психологія потерпілого вивчає фактори формування особистості потерпілого, поведінку до здійснення злочину, в момент здійснення та після нього, а також розробляє рекомендації щодо допиту потерпілого. Особистість потерпілого має велике значення при вивченні злочину. Адже інколи певна поведінка потерпілого може змінити кваліфікацію злочину або пояснити поведінку злочинця, що допомагає глибше пізнати ситуацію та визначити її справжнє підґрунтя. Інколи виключити вину так званого злочинця.

Дослідження потерпілого включає 2 моменти:

1. Статична область – стать, вік, національність, службове положення. Деякі з цих показників мають пряме відношення до кваліфікації злочину – наприклад вік при сексуальних злочинах.

2. Динамічна область – поведінка потерпілого безпосередньо перед злочином, в період злочину і зв’язок із цим поведінки злочинця.

Спеціальні методи дослідження особистості і поведінки потерпілого: аналіз слідчої і судової статистики, вивчення матеріалів судово-психологічної та судово-психіатричної експертиз, соціально-психологічне дослідження конфліктних ситуацій.

Поведінка потерпілого залежить від:

1. Впливу зовнішнього середовища, тобто напад чи вплив злочинця

2. Індивідуальні особливості особистості які забезпечують різну гаму

реакцій на зовнішній злочинний вплив (від втрати свідомості до

самооборони або активного нападу на злочинця).

Ці особливості особистості характеризуються типом вищої нервової діяльності потерпілого, рисами його характеру. Життєвий досвід має велике значення в поведінці потерпілого у справах про статеві злочини, злочинах на транспорті, в сфері порушення правил техніки безпеки. На поведінку потерпілого має суттєвий вплив правосвідомість: знання закону, своїх прав дає додаткові можливості при відображенні злочинного нападу, створює переконаність в правильності дій, які перешкоджають злочинному посяганню.

84. Функції управління; вимоги до особистості менеджера в світлі проблем психології управління.

Функції управління — сукупність особливих дій та операцій, які виражають психологічну специфіку управлінської діяльності, цілеспрямованого впливу на зв´язки і відносини людей у процесі життєдіяльності організації.

На думку радянських учених В. Рубахіна й А. Філіпова, найраціональнішим є поділ функцій управління на основні та спеціальні. До основних функцій управління вони зараховують:

— визначення цілей та головних напрямів діяльності, перспектив розвитку колективу та виробництва загалом;

— створення згуртованого, дисциплінованого колективу та налагодження виробництва;

— формування раціональної організаторської структури, розподіл функціональних обов´язків, сил і коштів у колективі тощо.

Спеціальні функції представлені планово-економічною, кадровою і технолого-управлінською.

Класифікація Л. Бляхмана та А. Маркіна передбачає такі функції: цілеспрямувальну (визначення цілей колективу та засобів їх досягнення); адміністративно-організаційну (формування керівних органів, розподіл завдань між підлеглими, узгодженість їхніх дій та контроль за виконанням рішень); експертну (консультація працівників); дисциплінарно-стимулюючу (оцінювання якості роботи підлеглих, визначення заохочень і покарань); представницьку (відстоювання інтересів у зовнішньому середовищі); пропагандистсько-виховну (створення сприятливого соціально-психологічного клімату в колективі, розвиток здібностей та ініціативи підлеглих, підбір і розстановка кадрів, участь у навчанні резерву).

Одне з головних завдань менеджера полягає в ефективній організації роботи його підлеглих. Він повинен вміти мислити стратегічно, володіти навичками інтуїтивного мислення, беручи швидкі і правильні рішення в умовах неповної інформації. Домогтися, цього неможливо, не маючи широкого кругозору, міцних професійних знань, без розуміння ролі самонавчання і природного (без примусу) звернення до нього. Важливі також здатності швидко переробляти інформацію, що надходить, бачити і виділяти істотне в тому, чого не помічають інші, ефективно і найменшими витратами йти до реалізації поставленої мети, знаходити прості рішення складних проблем. Менеджеру необхідний дар передбачення, що дозволяє відчувати нове, точно прогнозувати найбільш характерні тенденції розвитку ділової ситуації. Здатність до ризику - один з головних критеріїв в оцінці професійної придатності менеджера. Причому мається на увазі вміння знаходити необхідні рішення в умовах великої ступеня ризику. Він повинен не боятися ризикувати, не втрачаючи при цьому реалізму і при необхідності відкрито визнаючи допущені помилки. Щоб бути визнаним лідером у колективі, менеджер повинен виявляти прагнення до співпраці, комунікабельності (навички соціальної взаємодії), співчуття і повага до своїх підлеглих, бажання і готовність прийти до них на допомогу. Разом з тим він повинен бути здатний до прийняття підчас жорстких, непопулярних, але виправданих щодо ситуації рішень.

* розуміння природи управлінських процесів, знання основних організаційних структур, функціональних обов'язків і стилю роботи менеджера;

* чітке уявлення про відповідальність менеджера, розподіл відповідальності за рівнями управління;

* способи підвищення ефективності управління;

* знання інформаційної технології і засобів комунікації, необхідне для управління персоналом, вміння письмово і усно Виражати свої думки;

* компетентність в управлінні людьми, відборі та підготовці фахівців, здатність до лідерства та нормалізації робітників і особистих взаємин серед підлеглих;

* знання особливостей взаємовідносин між фірмою і клієнтами;

* здатність кандидата управляти ресурсами;

* здатність планувати і прогнозувати діяльність фірми з використанням засобів обчислювальної техніки;

* здатність до самоконтролю і самооцінки власної діяльності, уміння робити правильні висновки і підвищувати кваліфікацію.