80. Соціально-політичні чинники оптимізації політичної діяльності

Політична діяльність — вид суспільної діяльності суб'єктів політики, уособленої як потреба в сукупності осмислених дій, що ґрунтуються на врахуванні політичних інтересів, мобілізації політичної волі з метою досягнення політичних цілей.

Основні форми політичної діяльності:

1. за напрямами — державна, партійна, громадсько-політична, комунікаційно-інформаційна;

2. за суб'єктами політики — класова, соціально-групова, національна, міжнародна, індивідуальна;

3. за специфікою предмета впливу — теоретична, практична;

4. за політичним простором — зовнішньополітична (міжнародна), внутрішньополітична (самоврядувальна);

5. за специфікою сфер — військова, органів безпеки та ін.

Чинники оптимізації політичної діяльності пов’язані із функціями політичної психології:

1. Розуміюча – розуміння компонентів політичної діяльності – чому починаються війни, осмислення людського фактору

2. Аналітична – аналіз ролі різних чинників в політиці

3. Прогностична – передбачення впливу людського фактору на політичні процеси

4. Модифікаційна – покращення та зміна політично-управлінської діяльності

81. Політична соціалізація: сутність, етапи, основні механізми

Політична соціалізація — засвоєння особою соціального й політичного досвіду шляхом включення її у політичну систему, в управління політичними процесами. Найважливішими результатами політичної соціалізації є політичні переконання, почуття, цінності й норми політичної діяльності, що роблять суспільство спроможним забезпечити збереження, модернізацію чи зміну політичного режиму.

Типи політичної соціалізації:

1. Гармонійний. Передбачає певну культурну однорідність, наявність усталених демократичних традицій і громадянського суспільства, що забезпечує (відносно) рівноправний діалог індивіда й влади (британсько-американська культура).

2. Плюралістичний. Має опосередкований характер взаємодії індивіда й влади (через різноманітні субкультури). Однак конфесійно-етнічна багатовекторність інтегрується тут єдиним політико-культурним кодом у вигляді цінностей ліберальної цивілізації — свободи, приватної власності, індивідуалізму, прав людини, демократії, плюралізму (західноєвропейська культура).

3. Конфліктний. Характеризується наявністю політичного насильства через релігійну, етнічну, ментальну, культурну строкатість, клановість, низький рівень життя і водночас відсутністю ("розмитістю") базового політико-культурного коду (східноєвропейська, афро-азіатська, латиноамериканська культури).

4. Гегемоністський. Передбачає входження індивіда у політику виключно за рахунок визнання цінностей певної групи, класу, етносу, релігії, політичної ідеології. Характерний для закритих тоталітарних та авторитарних політичних систем (комуністична, націонал-соціалістична, католицька, ісламська культури).

Сутність політичної соціалізації полягає у формуванні якостей, цінностей, необхідних для адаптації до даної політичної системи і виконання певних політичних ролей.

Виділяють два етапи соціалізації – первинну і вторинну. Первинна соціалізація починається з раннього дитинства, продовжується в школі. Вторинна (продовжена) соціалізація характеризується формуванням власного ставлення до політичної системи.

Механізми: імітація, наслідування, навчання, інтеріоризація, ідеалізація, диференціація, асимілювання, дистанціювання, ідентифікація, ритуалізація, рефлексія. Переважання певного типу механізмів у політичній соціалізації визначає характер політичного менталітету.

Елементи: формування адекватних уявлень про владу, її інститути, її структуру і формування поняття власних прав і обов’язків