40. Спостереження як один з основних емпіричних методів психології

Спостереження – один з емпіричних методів психологічного дослідження, змістом якого є навмисне, систематичне та цілеспрямоване пізнання психічних явищ з метою вивчення їх змін в природних умовах. Спостереження нерідко супроводжує і інші методи досліджень, наприклад, експеримент, аналіз продуктів діяльності, опитування, але стає методом лише в тому випадку, якщо не обмежується описом зовнішніх подій, а намагається їм дати наукове пояснення.

Спостереження включає елементи теоретичного мислення (задум, система методичних прийомів, осмислення та контроль результатів) та набір кількісних і якісних методів аналізу (узагальнення, фак-торизація даних та ін.). Методика спостереження як детально описана послідовність реалізації методу включає: вибір ситуації та об'єкта спостереження, узагальнення теоретичних уявлень про досліджувану реальність та виділення цілей дослідження; побудову програми (схеми) спостереження у вигляді змінного переліку ознак (аспектів) явища, що сприймається, одиниць спостереження з детальною їх презентацією, а також спосіб і форму фіксації результатів спостереження (запис, кіно-, фото-, аудіо-, відеореєстрація у суцільній, щоденниковій та категоризованій формах); опис вимог до організації роботи спостерігача; опис способу обробки та представлення отриманих даних.

Об'єктом спостереження є поведінка особистості в найрізноманітніших її зовнішніх виявах, коли реалізуються усвідомлювані та неусвідомлювані внутрішні психічні стани, переживання, прагнення. За особливостями мовлення, виразними рухами -- жестами, мімікою, виразами обличчя, пантомімічними актами (позами) тощо -- можна виявити й простежити особливості уваги, розуміння змісту висловлювання, емоції та вольові якості, особливості темпераменту і риси характеру. Тому вміле спостереження за поведінкою дитини та дорослого дає можливість з високою вірогідністю робити висновки про їхні внутрішні, духовні особливості. Спостереження може бути звичайним (бачення, слухання) та інструментальним, коли бачене й почуте в поведінці людини фіксується за допомогою фото, кіноапарата або магнітофона. Інструментальне спостереження дає можливість документувати все, що спостерігається, а тому й глибше аналізувати, порівнювати.

Основні правила: 1. Визначення об’єкта й предмета спостереження 2. Визначення мети та задач спостереження, тобто цілеспрямованість. 3. Визначення умов проведення спостереження. При цьому слід пам’ятати, що умови мають бути природними: досліджуваний не повинен знати, що за ним спостерігають, а дослідник не повинен впливати на досліджуваного та на умови, в яких відбувається діяльність людини. 4. Визначення виду спостереження. 5. Планомірність( на основі мети та завдань для більшості спостережень складається план чи програма ). 6. Систематичність (спостереження проводиться кілька разів упродовж певного часу в різних природних умовах: звичних та незвичних, нормальних та стресових. Це дозволяє вилучити елемент випадковості). 7. Об’єктивність (у ході спостереження дослідник повинен фіксувати лише об’єктивні факти). 8. Фіксованість (результати спостереження, тобто як факти поведінки досліджуваного, так і умови, в яких вони виявились, обов’язково реєструють або під час спостереження або після нього. Реєстрацію можна проводити письмово; використовуючи фото- чи кінострічку, аудіо- чи відеокасети тощо).

За спрямованістю поділяють: зовнішнє (об’єктивне) завжди спрямоване на зовнішній бік психічних явищ (наприклад, вираз емоцій, характерні рухи, особливості мовлення тощо).Слід пам’ятати, що таке спостереження може бути повним у систематичній та повній реєстрації фактів поведінки, проте суб’єктивним у їх інтерпретації. Внутрішнє (суб’єктивне ) або самоспостереження спрямоване на внутрішній суб’єктивний бік психіки. Цей вид спостереження використовується тоді, коли об’єктом його стає психічний стан чи дії самого суб’єкта. Це єдиний доступний спосіб зібрати дані там, де відсутні надійні зовнішні ознаки досліджуваного явища.

За характером взаємодії: безпосереднє (включене) дослідник сам виступає в ролі учасника процесу, який досліджують. Його використовують для кращого розуміння самого явища. Якщо особиста участь у процесі, який вивчають, спотворює сприйняття дослідника використовується опосередковане спостереження. Це допомагає незалежно та об’єктивно судити про події.

За упорядкованістю: наскрізне – упродовж певного часу фіксують усі доступні спостереженню факти психічного життя. При вибірковому фіксують або факти, що стосуються лише одного боку психіки, або ж поведінку людини за певний відрізок часу.

За опосередкованістю процедури: неструктуроване – недостатньо формалізоване, тобто не має заздалегідь визначеної програми і може змінювати об’єкт залежно від бажання дослідника. Його доцільно проводити на перших стадіях дослідження, коли явище невідоме досліднику. Структуроване – достатньо формалізоване, його проводять за чітко визначеною та наперед продуманою програмою, від якої дослідник не відступає. Використовують стандартизоване спостереження тоді, коли є точний та повний перелік ознак, пов’язаних з досліджуваним феноменом.

За характером фіксації даних: констатуюче – дослідник дає лише якісну характеристику тих фактів, за якими спостерігає. Оцінювальне передбачає опис та оцінку фактів щодо ступеня їх вираженості за даним критерієм.

Спостереження як метод психологічного дослідження має свої переваги та недоліки. Перевага полягає в тому,що завдяки спостереженню психіку вивчають у природних умовах, а це має особливу вагу саме для психологічних досліджень. Окрім цього дослідник бачить об’єкт(людину) як цілісну особистість. Саме тому спостереження доцільно використовувати у тих випадках, коли недопустиме втручання в природну поведінку людини, а також тоді, коли дослідник пране отримати цілісну картину психічного життя людини. Недоліками є те, що досліднику доводиться надто довго чекати, коли виявляться явища, які його цікавлять. Крім Того не завжди з допомогою спостереження можна виявити причину досліджуваного явища, а повторне спостереження того самого факту неможливе. Заважає також і те, що отримані дані складно інтерпретувати. Останнє означає, що на дані впливають і досвід, і кваліфікація, і упередження, і стереотипи дослідника. Вплив також має і установка сприймати події певним чином. Так, якщо дослідник спрямований на підтвердження своєї гіпотези, він починає вибірково сприймати події, що спотворює дані. Результати можуть спотворюватись також внаслідок надто тривалої роботи: втома та адаптація до ситуації викликає почуття монотонності , а це спричиняє неточні записи.

Проте найнебезпечнішим є те, що в процесі спостереження дослідник може припуститись помилок. Помилка Гала-ефекту, яка є результатом грубого узагальнення окремих вражень, викликаних ставленням до досліджуваного. Людину в такому випадку оцінюють на підставі тоо, подобається вона дослідникові чи не подобається, отож виникають оцінки в чорно-білих тонах. Помилка усереднення зустрічається тоді, коли дослідник з тих чи інших причин почуває себе невпевнено. Тоді з’являється тенденція усереднювати оцінки тих процесів, за якими ведеться спостереження, оскільки, відомо, що крайні випадки зустрічаються рідше ніж середні. Логічні помилки породжені передбаченням тісного зв’язку між поведінкою людини та її особистісними рисами. Наприклад е завжди красномовна людина є інтелектуальною. Помилки контрасту викликані схильністю підкреслювати протилежні собі риси в інших людях.