7.Особистість в контексті сучасних наукових досліджень.

Психоаналітична теорія особистості.

Вона ґрунтується на уявленні про те, що людина є складною енергетичною системою з провідними силами у несвідомій сфері. Ії запропонував австрійський психіатр і невропатолог Зиґмунд Фройд. Було висунуто два припущення: перше – переживання раннього дитинства відіграють вирішальну роль у формуванні особистості дорослої людини, отже фундамент особистості закладається до 5 років; друге – людина народжується з певною кількістю сексуальної енергії(лібідо), яка у своєму розвитку проходить 5 психосексуальних стадій(Оральна (0 - 18 міс.),Анальна (18 міс. - 3 роки),Фалічна (3 роки - 6 років), Латентна (6 - 12 років) ,Генітальна (період статевого дозрівання). Фройд вважав, що поведінку людини активують процеси збудження, спричинені тілесними потребами. Потреби люди виявляються в інстинктах життя і смерті.

Карл Юнг звертав увагу на саморозвиток особистості, на пошук своєї індивідуальності. Він описав дві основні форми спрямованості особистості: екстраверсію та інтроверсію. Обидві форми співіснують однак одна з них є домінантною. У своїй теорії надава значення прагненню людини до інтеграції, гармонії, цілісності. Кінцева мета життя – це повна реалізація свого Я, становлення неповторної індивідуальності. Досягнення цієї мети – самореалізація – є кінцевою стадією розвитку особистості, потребує високих здібностей та освіченості.

Біхевіоральна теорія особистості.

У біхевіоризмі особистість цілком підвладна впливові зовнішнього середовища. Головними чинниками формування особистості є на учіння і досвід людини. Скіннер наголошує на тому, що соціальна поведінка людини, є результатом наслідування поведінки дорослих, батьків, ровесників, героїв телебачення. З його погляду поведінку людини контролюють стимули, приємні та не приємні. Способом їхнього застосування є, або покарання і негативне підкріплення або схвалення і позитивне підкріплення, він рекомендував брати за основу схвалення і позитивне підкріплення.

Альбер Бандура вважав, що нові форми поведінки можна засвоїти і без зовнішнього підкріплення. Він акцентував свою увагу на наслідуванні й на учінні через спостереження за поведінкою інших людей. Говорив про самопідкріплення(л. встановлює межу своїх досягнень і або карає себе, або хвалить) та самоефективність(уміння людей усвідомлювати свої здібності та будувати поведінку відповідно конкретній ситуації) особистості.

Гуманістична теорія особистості.

Зосереджена на внутрішньому багатстві людини, на її самовдосконаленні. Абра хам Маслоу: кожну людину слід вивчати як єдине, унікальне й організоване ціле, саме творчість людині помагає самовиразитись, запропонував піраміду ієрархії потреб(фізичні, безпеки, філіації, самоповаги, самоактуалізації). Карл Роджерс: особистість людини є функцією унікального сприймання людиною оточуючої дійсності, тобто поведінку людини можна зрозуміти лише через її переживання, люди самі визначають свою долю і за своєю суттю добрі та прагнуть до самодоскрналості. Вся поведінка людини регулюється тенденцією актуалізації, розвинути себе.

Диспозиційна теорія особистості.

Диспозиція – психологічні чинники, які суб’єктивно визначають поведінку людини.в основі диспозиційної теорії(Оллпорт, Айзенк, Кеттелл) лежать дві ідеї: всі люди наділені певними стійкими рисами особистості, які визначають їхню схильність поводити себе певним чином у різних ситуаціях; немає двох людей подібних один до одного за своїми рисами.

Діяльнісна теорія особистості.

(Виготський, Рубін штейн, Костюк, Романець) – вирішальним чинником формування особистості людини є її діяльність яка керується системою мотивів; особистість розглядають як відносно стійку сукупність психічних властивостей, як результат включення індивіда в міжособистісні зв’язки. Григорій кост.к: єдність психіки і поведінки, свідомості, діяльності.