33. Соціальне мислення: стереотипність, евристичність, ілюзорність. Фундаментальна помилка атрибуції.

Соціальне мислення – це мислення, предметом якого є взаємини людей, соціальні процеси і життєвий шлях особистості.

Життя в суспільстві підкорено певним стереотипам, що історично склалися і закріпилися в нашій свідомості. Власне соціальними стереотипами називають схематичний, стандартизований образ або уявлення про соціальне явище чи об'єкт, як правило емоційно забарвленому чи таким, що володіє великою стійкістю. Виражає традиційне відношення людини до якогось явища, що склалося під впливом соціальних умов і певного досвіду. Стереотип - це синонім упереджених уявлень, хибних образів. Тобто, у широкому сенсі стереотип - це традиційний, звичний канон думки, сприйняття й поводження. Стереотип допомагає людині орієнтуватися в тих обставинах, які не вимагають від неї серйозних роздумів або індивідуальних рішень. Але стереотипи як підсвідомі стандарти поводження відіграють негативну роль у ситуаціах, де потрібна повна інформація й об'єктивна оцінка; іноді стереотипи, як певні застиглі конструкти, сприяють винекненню й закріпленню упереджень, ворожості до нового. Під соціальними стереотипами розуміються спрощені, схематизовані образи соціальних об'єктів і подій, що мають значну стійкість.

Для обробки величезної кількості інформації, наша когнітивна система виробляє психічні „запобіжники” витраті часу та сил. Так досягається легкість, з якою люди формують враження, та думки. У цьому допомагає евристика – прості й ефективні стратегії мислення. Люди вимушені спрощувати реальність, інакше з нею важко «упоратися». Ми вдаємося до допомоги спрощених емпіричних прийомів, до евристики. Судити про що-небудь, інтуїтивно порівнюючи це з своїм уявленням (репрезентацією) означає використовувати евристику репрезентативності. (програмісти в окулярах). Помилка базової оцінки – тенденція іґнорувати або неповністю використовувати базову оцінкову інформацію (інформація про більшість людей), перебуваючи під впливом часткових випадків, що є характерними для конкретного випадку. Не доводиться дивуватися з того, що, наслухавшись і начитавшись всіляких історій про пограбування і побиття, люди вирішують, що злочинність у країні зросла. Насправді, лише фахівці знають, що пік злочинності припав на попередні роки, і вже впродовж кількох років окреслилося її зниження. Доступність евристики: ефективний, але не безпомилковий емпіричний метод, який оцінює вірогідність речей з точки зору їх доступності в пам’яті. Мислення, що суперечить фактам – уявне моделювання того, що могло б бути.

На повсякденне мислення також впливає пошук логіки у випадкових подіях. Ілюзорне мислення – це когнітивна стратегія, яка дозволяє шукати зв’язок між фактами, речами, подіями там, де його насправді немає. Відтак ілюзорне мислення є негативною тенденцією, яка провадить людину до численних помилок. Звичайно, пошук причин та наслідків між подіями дозволяє людині зробити свій світ більш прогнозованим, контрольованим та упорядкованим. Властива людям схильність сприймати випадкові події як зв'язані між собою є підґрунтям ілюзії контролю. Це сприйняття людиною подій, які неможливо контролювати як таких, що контролюються нею. Інший шлях, що потенційно може привести до ілюзорного мислення є феномен, названий поверненням до середнього. Коливання екзаменаційних оцінок є частково випадковістю: більшість студентів, що одержали винятково високі оцінки на першому іспиті, наступний здають не так успішно (Канеман, Тверскі). Вплив настрою – це означає, що люди не помічаючи власного настрою, схильні сприймати себе так, ніби світ зробився гіршим чи кращим.

Фундаментальна помилка атрибуції — тенденція переоцінювання значення особистісних рис і установок людини та недооцінювання ролі ситуації у поясненні поведінки індивіда.

Автором теорії атрибуції є Фріц Гайдер. Висновок, до якого він дійшов, полягає в наступному: люди схильні пояснювати поведінку інших, оточуючих людей або внутрішніми диспозиціями (наприклад, риси характеру, мотиви, установки), або зовнішніми (наприклад, ситуація, в якій людина опинилася). Дослідники, що вивчають атрибуцію, виявили, що інтерпретуючи чию-небудь поведінку, ми недооцінюємо вплив ситуації і переоцінюємо роль індивідуальних особливостей і установок. Ця тенденція названа Лі Росс фундаментальною помилкою атрибуції². Інтерпретуючи поведінку тих, що оточують, ми здійснюємо фундаментальну помилку атрибуції, свою ж власну поведінку нерідко пояснюємо ситуацією. Наприклад, особа може пояснити свою нестриманість обставинами («Я розсердився, тому що все йде не так, як треба»), а співпрацівник може подумати інакше («Він розсердився, тому що взагалі злюка»). Кажучи про себе, ми звичайно описуємо свої дії і реакції («Мене дратує, коли...). Кажучи про кого-небудь іншого, ми частіше характеризуємо цю людину («Він дратівливий»). Чим менше у нас можливості спостерігати за поведінкою людей в різних ситуаціях, тим більше ми схильні пояснювати їх поведінку особистими якостями. Цей феномен був вивчений Томасом Гиловічем.На помилку атрибуції впливають також і культурні відмінності. Представники західної культури з самого дитинства вчаться пояснювати поведінку оточуючих їх особистими якостями. Проте вихідці з країн Східної Азії дещо чутливіші до ролі ситуації і, як наслідок, менш схильні пояснювати поведінку оточуючих проявом їх особистісних якостей.

З огляду на те, учасником події чи її спостерігачем є суб'єкт сприймання, виокремлюють такі типи атрибуції (Г. Келлі):

— особистісна атрибуція. Причина приписується особисто тому, хто здійснює вчинок;

— об'єктна атрибуція. Причина приписується об'єкту, на який спрямована дія;

— атрибуція, пов'язана із обставинами. Причина приписується обставинам.

34. Види груп в соціальній психології, загальна характеристика та способи класифікації.

Соціальна група — відносно стійка сукупність людей, пов'язаних між собою спільними цінностями, цілями, системою взаємин, взаємовпливів і включених до типових форм діяльності.

До основних ознак соціальної групи належать: — включення їх у широкий соціальний контекст; — наявність загальної особистісно значущої основи для перебування індивідів у межах групи; — достатня тривалість існування, що є передумовою створення предметів і феноменів групової культури, історії; — зовнішня та внутрішня організація; — певні типи впливу і відносин між індивідами, загальноприйняті норми і цінності; — усвідомлення індивідами своєї належності до групи і виникнення на цій основі “Ми-почуття”; — наявність групових атрибутів (назва, символи тощо).

Загалом соціальну групу характеризують такі сутнісні особливості:    1. Посередництво між суспільством і конкретною людиною. Через соціальну групу суспільні явища впливають на особистість, формуються її соціально значущі якості, переконання, установки, ціннісні орієнтації та ін. Особистість також має змогу вплинути на суспільні процеси, суспільну думку і уявлення, намагається змінити чи скоригувати їх, перебуваючи у певній групі.    2. Статус самостійного суб'єкта життєдіяльності та розвитку. Група як номінальна спільнота індивідів є в соціальній взаємодії реальним психологічним угрупованням. У цьому контексті соціальна психологія досліджує феномени і механізми, які свідчать про народження соціальної групи; особливості вияву групової згуртованості; тривалість циклу життєдіяльності групи від моменту її створення до розпаду; впливи, що зумовлюють перехід групи з одного якісного стану в інший.    3. Важливий для індивіда соціальний інститут. Перебуваючи у групі, індивід соціалізується, набуває досвіду міжособистісних відносин. Соціальну психологію цікавлять зміни, що відбуваються з ним (йдеться про зміну поглядів, цінностей, звичок, поведінки) після входження у групу, а також пов'язані з цим фактом процеси у групі, яка, як відомо, акумулює в собі індивідуально-психологічні особливості її учасників.    4. Сфера концентрації різних групових впливів на особистість. Людина, виконуючи різні соціальні функції, одночасно належить до різних соціальних груп. З одного боку, це сприяє визначенню місця особистості в системі соціальної діяльності, а з другого — позначається на формуванні свідомості особистості, оскільки вона включена в систему поглядів, уявлень, норм, цінностей багатьох груп.    Отже, соціальна психологія розглядає групу як простір, в якому функціонує окремий індивід, як самостійний суб'єкт активності і як важливий інститут соціалізації особистості.

Характеристика: група має свій розмір, структуру, лідера, для неї характерно огруплення мислення (стереотипність, раціоналізація, ілюзія недототорканості, віра в етичність групи, конформізм, самоцензура).

Класифікація груп: За характером взаємозв'язків групи можна поділити на умовні та реальні. Умовні групи об'єднуються за певною ознакою (стать, вік, рівень освіти, вид діяльності та ін.) і включають до себе людей, які реально між собою не взаємодіють. Реальна група - це обмежена за розмірами спільність людей, між якими існують реальні стосунки взаємодії і спілкування. Реальні групи у свою чергу поділяються на природні (прикладом такої групи є сім'я) та лабораторні.

У соціальній психології прийнято розрізняти великі та малі групи. Відміність між великим та малими групами є не тільки в кількості учасників груп, а й можливості безпосереднього спілкування. У великих групах взаємодія здійснюється за допомогою засобів масової комунікації, а в малих групах – шляхом безпосерднього спілкування, трансакцій. Класифікації великих груп. Це спільність людей, яка виокремилася за певними соціальними ознаками (клас, нація, суспільні страта). До великих груп належать спільноти людей, об’єднані спільною діяльністю (релігійна конфесія, політична партія тощо). У великих групах існують специфічні регулятори соціальної поведінки, яких немає в малих групах. Це – звички, звичаї і традиції. Вони бувають: довотривалі і короткотривалі; формальні (характеризуються діловими стосунками і створюються на підставі розпорядження, штатного розкладу та ін. ) та неформальні (утворюється на основі емоційної привабливості (симпатії, дружби), спільних інтересів і захоплень) ; організовані та неорганізовані; референтні групи – це спільність, до якої відносить себе особистість, на норми та цінності якої орієнтується у своїй поведінці. Ця група виконує дві функції − нормативну й порівняльну. Група причетності − це така група, до якої людина реально належить.