27. Історія і тенденції розвитку української психології.

Відомі представники:

Львівський університет: Охорович, Балей

Києво-Могилянська Академія: Гізель, Яворський

Харківська школа: Леонтьєв, Ельконін, Давидов, Запорожець

На Україні перші психологічні експериментальні лабораторії з’явилися з кінця 19ст. В Києві така лабораторія була заснована Іваном Сікорським, в Одесі – Миколою Ланге, Харків – Павло Ковалевський.

Олександр Потебня. Професор Харківського університету, вважав що психологія повинна вивчати закономірності розвитку душі, досліджував психологію словесно-художньої творчості, засновник психологічного напряму в українському мовознавстві.

Юліан Охорович. Освіту здобув у Варшавському університеті, досліджував методологічні питання психології, співпрацював з Жаном Шарко.

Григорій Сковорода: людини (мікрокосмос) пізнає себе і є образом і подобою світу (макрокосмосу), через пізнання своєї суті, пізнає суть світу.

Памфила Юркевич: підкреслює індивідуальність людської істоти, визначає пріоритет переживань та почуттів над розумом.

З початку 20 століття українська психологія розвивалася в рамках радянської психології – теорія діяльності (Запорожець, Леонтьєв) а також педагогічна психологія. Педагогіка та дидактика були сильними напрямами в радянській психології, з українських вчених в цьому напрямі працював Олександр Запорожець – психологія дитячого віку. Також на радянську психологію вплинув марксизм.

Іван Павлов – вивчав експерим. психологію та психопатологію на тваринах; умовні рефлекси.

Початок 20 століття – відзначилися Зеньківський та Балей.

Зеньківський. Досліджував проблеми психології дитинства та виховання.

Балей. Дитяча, педагогічна та соціальна психологія. „нарис психології” вважається першим сучасним підручником з психології українською мовою.

2 половина 20ст. Костюк, Роменець, Максименко.

Зінченко – заснував школу психології пам’яті.

Роменець. Започаткував напрям психологія вчинку. Тому предмет психології вчинок.

Костюк. Очолював науково-дослідний інститут педагогіки в Україні. Засновник науково-дослідного інститут психології у Києві.

Тенденції та проблеми психології в Україні.

1. Залишки радянських основ психології, застарілих поглядів, методів, підручників.

2. Відставання України під час перебування в склад СРСР, відрив від світової науки.

3. Відсутність української школи психокорекції та психотерапії.

4. Незначна кількість науково-дослідних інститутів (тепер кількість збільшується – інститут Костюка, Максименка та політично-психологічних досліджень).

5. українська термінологія

6. проблема основного підходу

7. неготовність соціуму до послуг психолога, стигма.

8. міграції вчених-психологів України на Захід та в Росію. Причини: політ. репресії в СРСР, скрутне матер. становище.

28. Гуманістична психологія

- один з напрямків сучасної психології, орієнтованих на вивчення смислових структур людини. У гуманістичній психології як основні предмети виступають: вищі цінності, самоактуалізація особистості, творчість, любов, свобода, відповідальність, автономія, психічне здоров'я, міжособистісні стосунки. Гуманістична психологія як самостійний напрямок виокремилася на початку 60-х років XX ст., як протест проти домінування біхевіоризму і психоаналізу в США, одержала назву третьої сили. До цього напряму можуть бути віднесені А. Маслоу, К. Роджерс, В. Франкл, Ш. Бюлер, Ролло Мей, С. Джурард та ін. Гуманістична психологія опирається на екзистенціалізм. Засновником гуманістичної психології є Карл Роджерс, якого цікавили перш за все, розвиток і зростання особистості.

У 1963 р. перший президент Асоціації гуманістичної психології, Джеймс Бьюдженталь, висунув п'ять основних положень даного напрямку психології:

1. Людина як цілісна істота перевершує суму своїх складових (інакше кажучи, людина не може бути пояснена в результаті наукового вивчення її часткових функцій).

2. Людське буття розгортається в контексті міжлюдських відносин (інакше кажучи, людина не може бути пояснений своїми частковими функціями, в яких не приймається в розрахунок міжособистісний досвід).

3. Людина усвідомлює себе (і не може бути зрозумітою психологією, бо та не враховує її безперервну, багаторівневу самосвідомість).

4. Людина має вибір (людина не є пасивним спостерігачем процесу свого існування: вона творить свій власний досвід).

5. Людина інтенціальна (людина звернена у майбутнє, в її житті є мета, цінності та сенс).

На основі гуманістичної психології будуються деякі напрямки психотерапії і гуманістична педагогіка. Лікувальними факторами в роботі гуманістичного психолога і психотерапевта є, перш за все, безумовне прийняття клієнта, підтримка, емпатія, увага до внутрішніх переживань, стимулювання здійснення вибору і прийняття рішень, справжність. Однак, при простоті, що здається, гуманістична психотерапія заснована на серйозній феноменологічної філософської базі і використовує надзвичайно широкий набір терапевтичних технологій і методів. Одне з базових переконань гуманістично-орієнтованих фахівців полягає в тому, що кожна людина містить в собі потенціал одужання. При наявності певних умов, людина може самостійно і повною мірою реалізувати цей свій потенціал. Тому робота гуманістичного психолога спрямована, перш за все, на створення сприятливих умов для реінтеграції особистості в процесі терапевтичних зустрічей. В процесі гуманістичної психотерапії є взаємовідносини терапевта з клієнтом як двої дорослих рівноправних людей, а не як в :

• динамічній ПТ (лікар - пацієнт)

• поведінковій ПТ (вчитель - учень).