22. Мовлення людини, його основні види та функції.

Мова – це система словесних знаків. Мовлення – психічний процес спілкування між людьми за допомогою мови.

Мовлення є психічним явищем, процесом оперування мовою. Мовлення породжується у спілкуванні. Воно виникає у процесі індивідуального засвоєння понять, в результаті якого воно набуває різного конкретного змісту. Мовлення спочатку засвоюється практично, воно є динамічним, бо у його процесі породжуються нові правила та закони.

Функції мовлення

• У сфері спілкування

  • Комунікативна (спілкування, передача інформації)

  • Експресивна (передача емоц. ставл. до змісту мовл. і партнера спілкування )

    • У сфері мислення

      • Сигніфікативна (познач. предм. І явищ за допомогою слів і словоспол – врезульт. утвор. поняття)

      • Гностична – (виділ. за допом. мовлення суттєвих сторін та відношень між предметами)

        • У сфері управління

          • Планування – планування поведінки, що спонукає до діяльності

          • Регулювання – впорядковує поведінку та діяльність нашу і інших людей

            • У соціальній сфері

              • Суспільно-історична - передача за допомогою мовних засобів сусп-історичного досвіду.

Теорії мовлення:

Теорія научіння: засвоєння мовлення відбувається послідовно під впливом соціального середовища, внаслідок засвоєння соціального досвіду. Набуті навички поступово переходять у внутрішній план, тобто інтеріоризується. Дозволяє пояснити становлення мовлення в перші місяці життя.

Теорія преформізму

Релятивістська теорія – мовлення можна зрозуміти лише в контексті певної культури і в кожній мові є своя структура, яка слугує своєрідною матрицею для мислення людини і сприймається теж по-різному.

Когнітивна теорія (Піаже): розвиток мовлення пов'язаний з притаманною для дитини від народження здатності сприймати та інтелектуально опрацьовувати інформацію. Мовлення формується при взаємодії з середовищем, та залежить від мислення та мотивації.

Види мовлення: Зовнішнє, егоцентричне і внутрішнє.

Зовнішнє

Усне мовлення – сприймається на слух. Велика роль інтонації, міміки, жестів, контексту... Призначене для розмовного мовлення, передбачає присутність інших людей.

• 1)Діалогічне – спілк. 2 і більше осіб, не вимагає підготовки, ситуативне, супроводжується невербальними способами передавання інфо.

• 2)Монологічне – тривале, зв»язне викладання системи думок однією особою іншим (доповідь, лекція). До монологу слід ретельно готуватися, передбачає стриманість жестів (бо надмірне жестикулювання відволікає увагу слухачів)

Писемне мовлення – сприймається візуально. Тут відсутній звор. зв'язок з співбесідником. Важлива грамотність написання.

• 1)Піктографічне письмо (найдревніший вид) – ціле повідомл. передається за доп. 1 знака, малюнка.(викор. в племенах)

• 2)Ідеографічне – знаки (ідеограми) познач. слово чи поняття. (кит. ієрогліфи)

• 3)Складове – знаки познач. окремі склади

• 4)Літерно-звукове – знаки алфавіту, познач окремі звуки (в сучасних укр., англ.,мовах)

Афективне мовлення- вираження емоційних станів людини (Ах! Ой! Вау!), підсилюється інтонаціями, мімікою, жестами.

Егоцентричне – монологічне, ні до кого не звернене, мовлення вголос. Викор. для висловл. емоцій і почуттів, самоконтролю, пізнання навк. світу. Характерне дітям 2-7 років.Максимуму досягає в 3 роки, коли складає 75% всього спонтанного мовл. дитини.

Внутрішнє – беззвучна мовленнєва діяльність людини. Фрагментарність, склеювання слів чи фраз докупи, відсутність набору грамат. правил чи алфавіту. Це форма роботи думки (за його допомогою думка народжується) Думка зрозуміла лише самій людині.

Психологічні механізми мовлення

Основні етапи: Породження, Сприймання, Розуміння

Стилі мовлення: Побутовий, Художній, Офіційно-діловий, Науковий