3. Політико-правові погляди Івана Вишенського

Особливе місце в полемічній антиуніатській літературі зай­няли твори Івана Вишенського (бл. 1550 — після 1620). У вида­ній ним «Книжці», що містить 16 його полемічних творів, Вишенський, на відміну від Оріховського, гнівно засуджує вустами «Голяка-странника» суспільний лад Речі Посполитої як феодаль­но-кріпосницький. За його словами, тут усе продажно, у т.ч. державні і церковні посади. Автор «Книжки» засуджує короля, магнатів, шляхту за те, що вони довели Україну, разом з україн­ським панством, аматорами розкоші і багатства, до повного упадку і руйнування.

Питання про людину у поглядах Вишенського помітно співзвучне із загальним духом епохи Відродження та поглядами Сократа. Як і Сократ та мислителі Відродження, І. Вишенський ставить у центр свого філософсько-релігійного вчення людину, щастя якої бачить в осягненні божественних істин та втіленні їх у життя. Творення духовної, морально-етичної сутності людини на основі осягнення божественних істин — добра, справедливості і т. д.— та підготовка людини до праведного земного життя згідно з цими істинами при одночасному запереченні земного зла, що панує над людиною,— основна мета філософського кредо І. Вишенського. Дієвість й історична вагомість філософських поглядів І. Вишенського поглиблюються тим, що у мислителя на першому плані — експлуатована, пригноблена, скривджена суспільним ладом конкретна людина-трудар, яку він бачив в умовах України XVI—XVII ст. і яку захищав своїм полум'яним словом.

Філософська концепція І. Вишенського грунтується на ідеалістичному вирішенні основного питання філософії. Виходячи з онтологічного поділу буття на трансцендентне (божественне) і посейбічне (матеріальне, «мирське», людське), Вишенський розглядає бога як творця всього сущного, як вищу волю, якій все у світі підпорядковане як об'єктивному законові буття.

Основна ідея творів Вишенського — ідея соціальної рівності. Він доводив, що люди є рівними від природи: їхні тіла складаються з єдиної субстанції, королі та царі «толко властію сродство людське превосходять, а плотію і кровію і смертію всім ровни суть». У зв'язку з цим він осуджував різні форми феодального гніту. Вишенський висував ідею соборності, суть якої полягає в тому, щоб жити, «соборно один одного ісправляючи, а не одному над всіма володіти». В основі соборності лежить ідея соціальної рівності. У контексті ідеї соборності Іван Вишенський критикував світську владу, далеку від ідеалів раннього християнства. Він наголошував, що, одержавши владу від Бога, правитель не може користуватися нею на власний розсуд, чинити свавілля, бо це є грубим порушенням Божих настанов про рівність. Бог дав владу для того, щоб утверджувати закон і справедливість, а не чинити свавілля.

Але помилковим було б вважати, що Вишенський закликав до соціальної боротьби. На його думку, перемогти світ зла можна каяттям у гріхах, молитвами, зреченням життєвих благ, очищенням від скверни. Ідеалом суспільного устрою є «царство Божеє», де всі люди рівні й не мають власності, або мають «малу» власність і живуть у злагоді з Богом та один з одним. Він ідеалізував давньохристиянську євангельську громаду, всі члени якої жили в братерстві й рівності, відмовилися від власності та сім'ї, зреклися земних благ.

Мислитель засуджує Брестську унію — «тую любов поганскую». Папа римський, на його думку, узурпував право абсо­лютної влади, зневажає природні права людей, закріплені у Свя­тому Писанні. Адже всі люди від природи рівні — і пани, і «хлопи прості». Звертаючись до католицького єпископа, полеміст за­питує: «Албо ти не хлоп такі ж, скажи мі? Албо ти не тая ж матерія, глина і перст, ознайомі мі?» Він проголошує неприми­ренну війну римській церкві, що прагне порушити віру і звичаї руського народу. Він впевнений: істинна християнська віра — православ'я, істинна мова пізнання божої істини — не латина, а слов'янська мова. Він переконаний: християнська віра у своїй духовній чистоті містить демократичні начала рівності, свободи і справедливості. Насильство, деспотизм є наслідком світського життя, багатства і розкоші, бажання необмеженої влади.

Важливий предмет міркувань полеміста — питання про сут­ність влади, законних способів її реалізації. Не відступаючи від тра­диційного для його часу трактування походження влади від Бога, він водночас підкреслює рівність носія влади і всіх людей. Верхо­венство його лише в переданих йому владних повноваженнях. З цього положення письменник робить висновок: особа, що є носієм владних повноважень, повинна відповідати за свої поми­лки, прагнути до загального блага, підкорятися законам, що не суперечать природі людини. Однак король і його оточення пра­гнуть до «тиранського правління», перетворюють народ у чере­ду холопів, що суперечить природі людини і божим заповідям.

Як і ідеологи західноєвропейської Реформації, Вишенський виступає за беспастирську церкву, за вільне об'єднання віруючих, не підлеглих церковній ієрархії. Відстоюючи православну церк­ву, він вимагає її демократизації: «Не попи бо нас врятують, чи владики, чи митрополити, але віри нашої таїнство православне зі збереженням заповідей божих — то є нас спасти маєт».

Суспільно-політичний ідеал Вишенського — «чернеча респуб­ліка», «собор рівних» за зразком громад ранніх християн, де всі люди рівні і живуть колективно в згоді одне з одним і Богом. Власність — ярмо, стверджував автор «Книжки». Шлях до ідеа­лу він бачив за Біблією: самовдосконалення, моральне очищен­ня людини, відродження освіти і наук в Україні, виховання на­роду як складових політичного і національного відродження.

І.Вишенський звертав увагу на роль правосуддя у житті суспільства: суд повинен охороняти закон і справедливість, утверджувати й захищати громадянські права і свободи. Він заявив, що ніхто і ніщо не зламає волі українського народу, жодні насильства, хоч би якими вони страшними були, не поставлять його на коліна перед тиранами.

Іван Вишенський, який на відміну від ін­ших полемістів спробував окреслити певний суспільно-політичний ідеал, втіливши його у концепції про «істин­ну церкву» (мислитель ототожнював церкву і суспільство, отже, в концепції йшлося фактично про ідеал суспільства істинних християн). Підмурком концепції була ідея собор­ності церкви (суспільства) - тут йдеться про рівність усіх людей перед Богом. Дотримання принципу соборності ми­слитель розглядав як запоруку рівності людей у церковно-релігійному і суспільно-політичному житті і, дотримую­чись ідеалів раннього християнства, вбачав головне при­значення влади, яка, на його думку, належить Богові, а не царям і королям, у ствердженні законності і християнської справедливості. Водночас виступаючи проти тиранії і по­неволення народів, І. Вишенський відкидає практику наси­льницьких методів зміни форм правління, які здійснюються заради утвердження справедливості, рівності і свободи.

І. Вишенський творив свій суспільний ідеал, основними аспектами якого були питання рівності, свободи людини й народу. На думку мислителя, реалізація ідеї рівності та сво­боди людини й народу можлива тільки з поверненням до демократичних основ раннього християнства.

Він прагнув усунути превалювання світської влади, опер­ти її та все світське життя на засади християнської віри, очи­щеної від католицизму. Був переконаний, що християнська віра у своїй духовній чистоті містить демократичні основи рівності, свободи і справедливості, а насильство деспотизм і тиранія є наслідками світського життя, багатства й розко­шів, бажання необмеженої влади.

Обстоювання свого суспільного ідеалу І. Вишенський по­чав із викриття узурпованого права абсолютної влади Папи Римського. Він дійшов висновку, що Папа ігнорує природні права, що знайшли своє втілення у Святому Письмі, захи­щав положення про природну рівність людей.

На думку І. Вишенського, успіх у визволенні від гніту й побудові держави залежить від вирішення трьох взаємопо­в'язаних проблем: очищення релігії від католицизму, повер­нення до ранньохристиянських демократичних істин право­славного християнства; відновлення освіти й науки, відмови від схоластичної католицької науки як духовного засобу зміцнення абсолютної влади Папи Римського; відродження української мови, відмови від накинутої католицькою церк­вою латини.

У творчості Івана Вишенського більше, ніж у будь-кого з авто­рів XVI-XVII століть, звучать соціальні мотиви. З цього приводу можна сказати, що рівного йому письменника не було в Україні й у наступні періоди - у другій половині XVII ст. і у XVIII ст., аж до появи в українській літературі Г. Сковороди. У жодного з письменників-полемістів, попри всю бойову наступальність їх творів, не було такої майстерності щодо викриття соціального зла та неправди, як у Івана Вишенського. Основні його твори: "Посланіє к утекшим от православной веры єпископам", "Облічение діавола-миродержца", "Посланіе до всех обще в Лядськой земли живущих", "О истинной православной pope", "Посланіе ко князю Василію Острожскому" та ін.

у них Іван Вишенський:

- засудив суспільний лад Речі Посполитої (до складу _якої належали й українські землі) як феодально-кріпосницький, _а короля, магнатів, шляхту, українське панство - за доведення України до занепаду й руйнування;

- засудив також Брестську (1596 р.) унію та Папу Римського, який узурпував право абсолютної влади, зневажив природні права людей, закріплені в Святому Писанні;

- проповідував природну рівність усіх людей;

-висловив переконаність, що єдиною істинною християнською вірою є православ'я, котре містить демократичні начала рівності, свободи та справедливості;

- доводив, що насилля й деспотизм є наслідками світського життя, багатства, розкошів, жаги необмеженої влади;

- наголошуючи на божественному походженні влади, підкреслю­вав рівність носія влади та всіх людей;

- говорив, що основне призначення влади полягає в утверд­женні законності та християнської справедливості;

- виступаючи проти тиранії й поневолення народів, відкидав практику насильницьких методів зміни форм правління, навіть якщо вони здійснювалися заради рівності, свободи та справедливості;

- був прихильником домінування духовної влади над світською;

- вимагав проведення демократизації церкви;

- суспільно-політичний ідеал убачав у "чернечій республіці", " соборі рівних", яка будується за зразком громад ранніх християн, де всі люди рівні та живуть колективно в згоді одне з одним і з Богом. Побудувати такий ідеал можна завдяки самовдосконаленню, моральному очищенню, відродженню освіти та науки України, вихованню її народу.

Палкий прихильник демократичних ідей рівності всіх людей від природи, І. Вишенський стверджував, що всі вони рівні незалежно від походження, суспільно-правового стану, оскільки їхнє тіло складається з єдиної субстанції — матерії. Не відступаючи від традиційного для свого часу трактування походження влади від Бога, письменник вод­ночас наголошує на рівності носія влади і всіх людей. Зверхність його лише у даних йому владних повноважен­нях. Особа, яка є їх носієм, за І. Вишенським, повинна відповідати за свої помилки, прагнути до загального добра, підпорядковуватися законам, що не суперечать природі лю­дини. Ідеал майбутнього суспільства він вбачав у єван­гельській організації "царства битія", де всі люди рівні, не мають ніякої власності і живуть у злагоді один з одним і Богом. Він не тільки розмежовував рівність як моральну і юридичну категорії, але й вимагав майнової рівності. Засо­бом досягнення ідеалу ранньохристиянського суспільства І. Вишенський вважав самовдосконалення людей.