80. Спадковий договір. Поняття, зміст, форма договору.

В ЦК з'явився інститут, раніше не відомий ві­тчизняному законодавцю - спадковий договір.

За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується і виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача), і в разі смерті відчужувача набуває право власності на його майно. (ст. 1302 ЦК)

На­бувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний вчинити певну дію майно­вого або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.(ст. 1305 ЦК)

Спадковий договір підлягає обов'язковому нотаріальному посвід­ченню. На майно, яке зазначено в спадковому договорі, нотаріус накла­дає заборону відчуження (ч.1ст. 1307 ЦК). Відчужувач не має права після укладення спадкового договору заповідати майно, визначене в цьому договорі. Якщо набувач не виконує розпорядження від­чужувача, останній може звернутися до суду з вимогою про розірвання спадкового договору.

Як зазначають деякі фахівці, у прямому розумінні спадковий договір не передбачає виникнення спадкових правовідносин. Віднесення його до спадкового права є дешо умовним.

Якщо визначити відносини, що виникають у даному договорі, не при­ховуючи їх змісту, то це матиме такий вигляд:

за спадковим договором одна сторона (відчужувач) зобов'язується не заповіда­ти і не відчужувати визначене в договорі майно, яке в разі смерті відчужувача пе­реходить у власність другої сторони (набувача), а останній зобов'язується виконати певні дії майнового або немайнового характеру за розпорядженням відчужувача.

Таким чином, спадковий договір обмежує можливість відчужувача розпоря­джатися за життя своїм майном, визначеним у договорі, і позбавляє його мож­ливості розпорядитися ним на випадок смерті шляхом складання заповіту, бо цей заповіт буде недійсним.

Між тим, згідно зі ст. 27 ЦК правочин, яким обмежується обсяг ци­вільної правоздатності особи, є недійсним.

Тобто спадковий договір, передбачений у гл. 90 ЦК на підставі норм загальної частини цього кодексу є недійсним, бо цей договір обмежує правоздат­ність фізичних осіб.

Згідно зі ст. 1241 ЦК неповнолітні або повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, один з подружжя, що пережив іншого і є непраце­здатним (вдова, вдівець), та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту за­повіту, половину частки, яка належала б кожному з них при спадкуванні за законом.

Кому б спадкодавець не заповідав би майно, а зазначені особи все одно мають право одержати "обов'язкову частку"!

Стаття 1302. Поняття спадкового договору 1. За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується викону­вати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. Спадковий договір є новелою в цивільному законодавстві України. Проте він не є новим явищем у правових системах ряду країн континентальної Європи1. Згідно з поняттям та видами правочинів, викладених у ст. 202 ЦК, спадко­вий договір — це двосторонній правочин. У той самий час цей двосторонній пра­вочин є одностороннім договором (ч. 2 ст. 626 ЦК), оскільки лише набувач зобо­в'язується виконувати розпорядження другої сторони — відчужувача. Відчужувач у спадковому договорі не має обов'язків, він наділяється лише правом вимоги до набувача. У літературі висловлена думка, що спадковий договір — це альтернатива до­говору довічного утримання (догляду), оскільки в першому випадку моментом набуття права власності є смерть відчужувача, а в другому випадку моментом виникнення у набувача права власності на майно — посвідчення нотаріусом відповідного договору, або, якщо договір про відчуження майна підлягає дер­жавній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєст­рації (статті 334, 748 ЦК).

Стаття 1303. Сторони у спадковому договорі 1. Відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із под­ружжя або інша особа. 2. Набувачем у спадковому договорі може бути фізична або юридична особа. 1. Відчужувачами у спадковому договорі можуть бути три суб'єкти: подруж­жя, один з подружжя, інша особа. Сімейний кодекс України не дає визначення понять «подружжя» або «один із подружжя». Зміст зазначених категорій розк­ривається за допомогою аналізу понять «шлюб» та «сім'я». Так, відповідно до ч. 1 с. 36 СК шлюб вважається підставою для виникнення прав та обов'язків под­ружжя. У свою чергу, поняття шлюбу наведено у ст. 21 СК: це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів грома­дянського стану. Таким чином, поняття «подружжя» або «один з подружжя» означають, що стороною спадкового договору може бути чоловік або жінка, або один з них, які зареєстрували у державному органі реєстрації актів громадянсь­кого стану шлюб і перебувають у ньому. При цьому на статус подружжя не впли­ває наявність чи відсутність у них сім'ї (ст. З СК). На відміну від сторін у договорі довічного утримання, відчужувачем у спад­ковому договорі може бути не будь-яка фізична особа, а тільки та, яка відповідає загальним вимогам СК щодо шлюбного віку (статті 22, 23 СК), а також не вхо­дить до кола осіб, шлюб з якими СК визнає недійсним (частини 1—3 ст. 39). Відокремлення відчужувачів за критерієм перебування осіб у шлюбі пов'я­зане з особливостями спадкового договору з участю подружжя (ст. 1306 ЦК) та може розглядатись як певна гарантія виконання подружжям обов'язків щодо взаємного утримання, регулювання сімейних відносин за домовленістю сторін. Під «іншою особою», яка може бути відчужувачем, слід розуміти фізичних осіб, які відповідають загальним вимогам щодо необхідного обсягу цивільної дієздатності. 2. Відповідно до договірної природи правочинів укладення спадкового дого­вору можливе через представника, принаймні ЦК цього не забороняє. Набува­чами за спадковим договором можуть бути будь-які фізичні або юридичні осо­би, які здатні відповідно до законодавства виконати розпорядження відчужува­ча. Як правило, через зміст розпорядження відчужувача можна визначити і статус набувача.

Стаття 1304. Форма спадкового договору 1. Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріально­му посвідченню. У разі недодержання сторонами спадкового договору вимоги ст. 1304 ЦК про нотаріальне посвідчення цього договору він вважається нікчемним (ст. 220 ЦК). Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою поса­довою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріаль­ної дії. Отже, нотаріальна форма для спадкових договорів є обов'язковою умо­вою і договір набирає чинності після здійснення на його тексті посвідчувально-го напису. У ст. 203 ЦК серед встановлених вимог впадає в око вимога, що зміст правочину не може суперечити моральним засадам суспільства. Зазначений кри­терій доволі загальний і спірний. Він носить оціночний характер, що на прак­тиці може призвести до необхідності проведення експертних досліджень щодо відповідності змісту спадкового договору моральним засадам суспільства. Зок­рема, укладення спадкового договору не на користь непрацездатних спадкоємців за законом навряд чи можна узгодити з моральними принципами українського суспільства. Так, скажімо, зач. 2 ст. 59 СК при розпорядженні своїм майном дру­жина, чоловік зобов'язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім'ї, які відповідно до законодавства мають право користуватись ним. З огляду на цей припис нотаріус не вправі посвідчити спадковий договір щодо нерухомості відчу­жувача, якщо у цьому договорі не враховані інтереси дитини та інших зазначе­них у законі осіб, які виступають користувачами цієї нерухомості.