72. Зобов'язання із завдання шкоди. Деліктна відповідальність: поняття, зміст, підстави.

Той, хто завдав шкоду, звільняється відїї відшкоду­вання, якщо доведе, що шкоду завдано не з його вини.Не

підлягає відшкодуванню шкода, завдана особою при здій­сненні нею права на самозахист, у тому числі у стані необ­хідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі. Якщо при здійсненні права на самозахист особа завдала шкоду іншій особі, ця шкода має бути відшкодована осо­бою, яка вчинила протиправну поведінку.

Шкода, завдана у стані крайньої необхідності (тобто для усунення небезпеки, що загрожує інтересам чи правам фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за цих обставин не можна було усунути іншими засобами), має бути відшкодована особою, яка її завдала. Враховуючи обстави­ни, за яких було завдано шкоду, суд може покласти обов'я­зок її відшкодування на третю особу, або зобов'язати від­шкодувати шкоду частково як того, хто її завдав, так і тре­тю особу, або звільнити від відшкодування шкоди повністю чи частково як третю особу, так і того, хто її завдав.

Як зазначалося вище, зобов'язання, які виникаютьза завдання шкоди, — найбільш поширений вид недоговірних зобов'язань.

Умови виникнення зобов'язання за завдання шкодитакі:

1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду; 3) причинний зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, за якого протиправність є причиною, а шкода — наслідком; 4) вина особи, яка завдала шкоду.

Залежно від підстав виникнення зобов'язань за завдан­ня шкоди можна виділити окремі види, які мають відповідні особливості. Дозобов'язань за заподіяння шкоди Цивіль­ний кодекс України відносить:

• відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи;

 

• відшкодування шкоди, завданою особою у разі здій­снення нею права на самозахист, а також завданої у стані крайньої необхідності;

• відшкодування шкоди, завданої прийняттям закону про припинення права власності на певне майно;

• відшкодування юридичною особою шкоди, завданої її працівником чи іншою особою;

• відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або міс­цевого самоврядування;

• відшкодування шкоди, завданої посадовою або служ­бовою особою органу державної влади Автономної Респуб­ліки Крим або місцевого самоврядування;

• відшкодування шкоди, завданої органом державної вла­ди, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності;

• відшкодування шкоди, завданої незаконними рішен­нями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду;

• відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину;

• відшкодування шкоди, завданої малолітньою, непов­нолітньою особою та неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності;

• відшкодування шкоди, завданої недієздатною фізич­ною особою;

• відшкодування шкоди, завданої особою, цивільна діє­здатність якої обмежена;

• відшкодування шкоди батьками, позбавленими бать­ківських прав;

• відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керу­вати ними;

• відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки;

• відшкодування ядерної шкоди;

• відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Підставою для відшкодуван­ня шкоди визнається, як правило, делікт. Деліктом є діяння, що суперечить цивільному законодавству і за яке передбачена майнова (цивільно-право­ва) відповідальність. Деліктна відповідальність є позадоговір­ною відповідальністю і настає за порушення загального обов'язку будь-якої особи не завдавати шкоди іншій особі. Деліктна відповідальність виступає у спеціальній формі — зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди (гл. 40 ЦК), у якому кредитором визнається особа, що постраждала, а боржником — особа, яка завдала шкоди.

За цивільним правом для виникнення обов'язку відшко­дувати шкоду необхідно 4 умови: 1) завдання майнової шко­ди, тобто такої, яка може бути відображена у грошах (ЦК передбачає можливість грошової оцінки, а відтак і відшко­дування моральної шкоди); 2) протиправність діянь особи, яка завдала шкоди, тобто порушення нею юридичних норм і правил; 3) наявність причинового зв'язку між протиправни­ми діями особи, яка завдала шкоди, і цією шкодою; 4) вина особи, яка завдала шкоду.