67. Договір позики. Загальна характеристика. Права та обов’язки сторін за договором позики.

Стаття 1046. Договір позики 1. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознака­ми, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. 1. Коментована стаття містить поняття договору позики, якому присвячений перший параграф глави 71 ЦК. Позика — це типова договірно-правова форма кредиту для усіх форм креди­тування. Водночас позика є самостійним договором, що опосередковує кредитне відносини та зумовлює місце позики у системі цивільно-правових інститутів. Договір позики є підставою і правовою формою регулювання позикових відносин, які передбачають передачу однією стороною у власність іншій стороні грошей або речей, визначених родовими ознаками, під зустрічне зобов'язання повернути в майбутньому таку саму кількість грошових коштів або речей того ж роду та такої ж якості. Позикові відносини зумовлені характером обов'язку боржника у грошовому  зобов'язанні, що існує між позикодавцем і позичальником. Позика — це зобов'язання, у якому гроші є засобом передання і накопичення заборгованості. У цьо­му випадку гроші не виконують функцію платежу на її погашення. Договір позики вважається основною підставою виникнення позикових відносин. Подібні позиковим відносини виникають і в деяких інших випадках (при видачі чека і векселя, оформленні державної позики і облігації, вчиненні банківських розрахункових операцій). Однак вексельні зобов'язання, емісія об­лігацій і державних (комунальних) позик, інші подібні боргові зобов'язання є позиковими лише у певній мірі. На них поширюються загальні правила позики з урахуванням особливостей таких кредитних відносин. На позикові відносини слід поширювати положення законодавства про захист прав споживачів у разі визнання сторін договору позики споживачами та надавачами цього виду послуг. У цьому випадку застосуванню підлягають передбачені Законом України «Про захист прав споживачів» (в редакції Закону України від 1 грудня 2005 р.  № 3161-ІУ) способи захисту прав позичальника-споживача (зок­рема, визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживачів). Відносини позики регулюються положеннями ЦК та іншими актами цивіль­ного законодавства. Передбачені ЦК правила про позику субсидіарно застосо­вуються до положень про кредитний договір і комерційний кредит, якщо інше не передбачено правилами про кредитний договір та комерційний кредит і не випливає або не суперечить суті таких зобов'язань. ЦК не містить норми про субсидіарне застосування правил про позику до по­ложень про банківський вклад. Однак включення банківського вкладу до складу глави 71 ЦК свідчить про визнання зазначеного договору формою надання креди­ту і дає підстави застосовувати за аналогією правила про позику до положень про банківський вклад, що не суперечать нормам ЦК і суті зазначеного зобов'язання. 2. За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитив­но безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначе­них родовими ознаками (абз. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК). Обов'язки за договором позики виникають лише для однієї сторони - пози­чальника. Отримавши у власність передані позикодавцем гроші або речі, визна­чені родовими ознаками, позичальник зазвичай стає зобов'язаним повернути по­зикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей такого ж роду і якості.

Стаття 1047. Форма договору позики 1. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична осо­ба, — незалежно від суми. 2. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує пе­редання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. 1. Стаття 1047 ЦК встановлює вимоги щодо форми договору позики. Договір позики укладається як в усній, так і у письмовій формі. Нотаріальне посвідчен­ня для зазначених договорів не є обов'язковим. Така форма може бути надана договору за бажанням сторін. Коментована стаття передбачає два випадки обов'язкової письмової форми договору позики: 1) якщо сума позики за договором, що укладається, переви­щує не менш як у десять разів встановлений законом розмір неоподатковувано­го мінімуму доходів громадян; 2) якщо позикодавцем виступає юридична особа. Розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян може встановлюватися законами або постановами Верховної Ради України, Указами Президента Ук­раїни та актами Кабінету Міністрів України. У письмовій формі необхідно укладати будь-які договори позики за участю юридичної особи, незалежно від того, в якості якої сторони вона виступає — пози­кодавця чи позичальника, оскільки договір позики не може бути повністю вико­наний сторонами у момент його вчинення, що випливає із змісту статей 206 і 208 ЦК. У всіх інших випадках договір позики може бути укладений і в усній формі. Договір позики у письмовій формі може бути укладений як шляхом скла­дання одного документа, так і обміну листами, телеграмами, за допомогою теле­тайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч. 1 ст. 207 ЦК). 2. Частина 2 коментованої статті містить норму щодо документів, які можуть підтверджувати укладення договору позики. До них ЦК відносить розписку або інший подібний борговий документ. Розписка або інший документ (акт передання та прийняття, рахунок-фактура на товари тощо), якщо вони знаходяться у позикодавця, засвідчують лише факт отримання грошей або речей позичальником. Вони не замінюють договору позики. У зв'язку з цим укладення такого договору, що підтверджується лише розпискою, вважається недодержанням вимог закону. Боргові документи мають підтверджувати дві обставини: по-перше, факт отримання боржником грошей або речей, їх кількість, рід та якість; по-друге, точ­но визначений строк повернення грошей або речей, а у разі його відсутності — момент пред'явлення вимоги. Обов'язковими реквізитами боргового документа є власноручний підпис боржника (позичальника), його уповноваженого представника, а факультатив­ними — дата, місце видачі, вказівка про свідків тощо. Недодержання сторонами обов'язкової письмової форми договору позики не має своїм наслідком визнання такого правочину недійсним, однак ускладнює його підтвердження. Якщо договір позики мав бути укладений у письмовій формі і її не було додержано, рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків (ст. 1051 ЦК). У цьому випадку факт укладання договору позики слід доводити письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.