55. Система договорів, що опосередковують перевезення в цк України.

Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором пе­ревезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодекса­ми (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видають­ся відповідно до них. 1. Залежно від виду транспорту загального користування, який використовується для надання транспортних послуг, визначають діяльність залізничного, морського, річкового, автомобільного, авіаційного та міського електротранспорту. Крім того, перевезення у межах територіальної сфери дії однієї транспортної організації вважаються перевезеннями місцевого сполучення; перевезення двома чи кількома організаціями одного виду транспорту є перевезеннями у прямому сполученні, а перевезення за єдиним транспортним документом організаціями різних видів транспорту — перевезеннями у прямому змішаному сполученні. Відповідно до частини 1 коментованої статті правовою підставою здійснення переве­зень є договір перевезення (див. коментар до статей 909-910 ЦК), що підтверджується відповідним письмовим документом. Правила перевезень на окремих видах транспорту затверджуються відповідними тран­спортними міністерствами, які мають відповідати вимогам відповідних транспортних статутів і кодексів. У зв'язку з цим норми про договір перевезення, що містяться у главі 64 ЦК, носять абстрактний характер, що проявляє себе в ряді договорів, які спрямовані на регулювання різних відносин, пов'язаних із перевезенням вантажів, пасажирів і багажу. Внаслідок цього можна говорити про систему договорів, що опосередковують перевезен­ня пасажирів (ст. 910 ЦК), вантажів (ст. 909 ЦК), в яку також входять й інші договори, передбачені ЦК: договір чартеру (фрахтування) — ст. 912 ЦК; угоди між організаціями різних видів транспорту, що регламентують взаємини транспортних організацій під час перевезення вантажів, пасажирів і багажу в прямому змішаному сполученні — ст. 913 ЦК; договір перевезення транспортом загального користування — ст. 915 ЦК; довгостро­ковий договір про організації перевезень — ст. 914 ЦК. Зазначені договори стосуються перевезення пасажирів і вантажів, оскільки вони спрямовані на регулювання правовідно­син, що виникають між учасниками процесу перевезення, тому такі правовідносини за своєю правовою природою є цивільно-правовими (зобов'язальними), що випливають з відповідних договорів. 2. Загальні умови перевезення визначаються ЦК, а також транспортним законодавством, що включає у себе різні нормативні акти, які можуть існувати у таких формах: 1) акти законодавства України; 2) договори суб'єктів транспортних відносин; 3) звичаї; 4) міжнародні договори; 5) інші акти законодавства (прецеденти, корпоративні норми тощо). Одним з основних нормативно-правових актів транспортного законодавства є Закон України «Про транспорт», відповідно до ст. 1 якого транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва, покликаний задовольняти потреби населення та су­спільного виробництва в перевезеннях. Реалізація покладених на транспорт завдань від­бувається шляхом становлення в Україні Єдиної транспортної системи, до складу якої вхо­дять: 1) транспорт загального користування у складі залізничного, морського, річкового, автомобільного, авіаційного та міського електротранспорту; 2) промисловий залізничний транспорт; 3) відомчий транспорт; 4) трубопровідний транспорт; 5) шляхи сполучення за­гального користування. Важливими нормативно-правовими актами транспортного законодавства є Цивільний та Господарський кодекси України, норми яких регулюють основні положення щодо пере­везень, їх організацію та здійснення (при цьому ГК містить норми лише щодо організації та здійснення перевезень вантажів). Аналізуючи зміст глав 64 ЦК та 32 ГК України, можна дійти висновку щодо їх схожості, а в деяких випадках навіть дублюванні окремих поло­жень щодо перевезень. У зв'язку з цим можна погодитися з висловленою в літературі по­зицією щодо об'єднання деяких норм ЦК та ГК, узгодивши їх за змістом, адже ГК в части­ні перевезення вантажів не містить особливостей, які б не охоплювалися предметом регу­лювання ЦК (частина 1 ст. 1 ЦК). Згідно з коментованою статтею умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окре­мими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлю­ються договором або спеціальними нормативно-правовими актами, основними з яких є: Кодекс торговельного мореплавства України від 09.12.1994 р.; Повітряний кодекс України від 04.05.1993 р.; Закон України «Про транспорт» від 10.11.1994 р.; Закон України «Про залізничний транспорт» від 04.07.1996 р.; Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001р.; Статут автомобільного транспорту України 1969 р.; Статут залізниць України від 06.04.1998 р., Статут внутрішнього водного транспорту СРСР від 15.10.1955 р. тощо. Істотне значення для регулювання відносин перевезення мають нормативні акти Уряду України й Міністерства транспорту та зв'язку України, а також міжнародні угоди України тощо.