28. Утримання, як спосіб забезпечення виконання зобов’язань.

Стаття 594. Право притримання 1. Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржни­кові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'я­зання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржни­ком зобов'язання. 2. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом. 3. Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа. 4. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притриманої речі несе кредитор, якщо інше не встановлено законом. 1. Право притримання у римському праві (jus retentionis) хоча і є новелою чинного Цивільного кодексу, але його можна лише умовно назвати новим способом забезпечення виконання зобов'язань. Незважаючи на те, що ЦК УРСР 1963 р. такого інституту безпосередньо не передбачав, певні елементи утриман­ня все ж таки закріплювались в окремих його нормах, наприклад у ст. 408, яка встановлювала право комісіонера утримати належні йому за договором комісії суми з усіх сум, що надійшли до нього, за рахунок комітента. І все ж таки режим загального для усіх видів зобов'язань способу забезпечення їх виконання право притримання набуло лише з прийняттям у 2003 р. нового ЦК України. Юридична конструкція даного інституту склалася ще у римському праві, але під правом притримання розумілася можливість боржника у певних випадках затримуватись із виконанням свого зобов'язання з причин, не залежних від дійсності останнього. У римському вправі саме право вимоги, заради якого за­тримувалось виконання, не було позовним, а тому право притримання вбача­лось єдиним способом захисту права кредитора, порушеного з боку боржника. 2. До останнього часу ще не поставлена крапка у питанні щодо природи пра­ва притримання. Найбільш прийнятною вбачається точка зору, відповідно до якої притримання слід розглядати як односторонній правочин, згідно з яким кредитор, який володіє чужою річчю, вправі не передавати її боржнику до того моменту, коли останній не виконає своє зобов'язання. Обов'язок боржника може полягати не тільки в оплаті речі або виконанні іншої вимоги, а й у відшкоду­ванні витрат та інших збитків кредитора, пов'язаних з такою річчю. 3. Особливість притримання полягає в тому, що на відміну від більшості інших способів забезпечення виконання зобов'язання, які виникають за договором притримання виникає безпосередньо в силу закону. Отже, для реалізації права притримання, встановленого ст. 594 ЦК, не вимагається, щоб воно було передбачено договором. Застосування кредитором притримання речі боржника обумовлено лише наступними підставами: знаходження у кредитора речі, що належить боржнику; володіння річчю є правомірним, тобто притримувана річ знаходиться у кредитора на певних правових підставах. При цьому, якщо річ початково не належала боржнику як власнику, добросовісному володільцю тощо, то вона не може бути предметом притримання; річ підлягає передачі боржникові або іншій особі, визначеній ним; існує дійсне прострочене зобов'язання боржника перед кредитором, який притримує річ боржника. 4. Слід звернути увагу на те, що кредитор має право притримувати у себе річ бор­жника лише до певного моменту — до виконання боржником основного зобов'язання, забезпеченого притриманням. Таким чином, строк притримання є присікальним. 5. За загальним правилом зобов'язання боржника перед кредитором, яке забезпечується притриманням, законодавством пов'язується безпосередньо із притриманою річчю, що встановлено рядом статей ЦК. Наприклад, притримання забезпечує зобов'язання замовника за договором підряду сплатити встановлену ціну роботи або іншу суму, належну підрядникові у зв'язку із виконанням договору підряду (ст.856 ЦК); зобов'язання комітента за договором комісії задовольнити вимоги комісіонера (ч.1 ст.1019 ЦК); зобов'язання відправника за договором перевезення внести провізну плату та інші платежі (ч.4 ст.916 ЦК) тощо. Однак наявність у ЦК спеціальних норм, які безпосередньо надають кредиторам за окремими видами зобов'язань право утримання майна боржника, зовсім не означає, що за іншими видами договірних зобов'язань кредитори таким правом не користуються. Навпаки, правом притримання наділений будь-який кредитор за будь-яким договірним зобов'язанням, за винятком випадків, коли договором обумовлено інше. Зокрема, ч. 2 ст. 594ЦК визначає, що притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто кредитор, який правомірно отримав річ від боржника, вправі забезпечити виконання боржником будь-якого простроченого зобов'язання (і не лише грошового) перед собою, якщо можливість такого притримання не обмежена спеціальним законом або умовами договору, на підставі якого така річ була передана кредитору, з боку боржника, або за яким виникло відповідне зобов'язання останнього. 6. Об'єкт права притримання становлять лише речі (ст.179 ЦК). Не можуть бути предметом права притримання гроші, цінні папери, інше майно, у тому числі майнові права, роботи, послуги, результати інтелектуальної діяльності, інформація,нематеріальні блага. Слід також зауважити, що хоча законодавець прямо не обме­жує застосування права притримання щодо нерухомих речей, однак його застосування у даному випадку виглядає малоймовірним. Це пов'язано з необхідністю державної реєстрації правочинів з нерухомістю, що суперечить сутності правовідносин, що виникають при реалізації кредитором права притримання майна. 7. Суб'єктом права притримання за загальним правилом є кредитор, тому що саме він пов'язаний з боржником, який не виконує зобов'язання. Разом з цим таке право може мати і законний представник кредитора. Законодавець не встановлює винятків для застосування права притримання для забезпечення виконання зобов'язань між громадянами у звичайному цивільному обороті, між юридичними та фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність. За кредитором зберігається право притримання речі і в тому випадку, якщо права на цю річ, які виникли після передачі її у володіння кредитора, набула третя особа. Положення ч. З ст. 594 ЦК спрямоване на збереження забезпечувальної функції притримання у випадку припинення прав боржника на притримувану річ. На відміну від загального правила, закріпленого у ст. 323 ЦК, ч. 4 ст. 594 ЦК встановлює, що у випадку притримання ризик випадкового знищення або по­шкодження притриманої речі несе кредитор, а не власник, якщо інше не перед­бачено законом.